Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 26, 2021

Tenors Bel’canto: «Ми маємо співати»

Автор:

|

Листопад 12, 2015

|

Рубрика:

Tenors Bel’canto: «Ми маємо співати»

Tenors Bel’canto

Василь Понайда, Роман Трохимчук, Тарас Глова і Роман Антонюк — четвірка тенорів зі Львова. Цей колектив уразив Торонто, приємно здивував шанувальників класичної музики і залишив найкращі спогади про себе. Це була перша зустріч співаків із місцевою громадою, але далеко не остання. І за можливість цього виступу гурт щиро вдячний генеральному спонсору — кредитовій спілці «Будучність», а також головному організатору — Meest Сorporation.
— Це був ваш перший концерт у Торонто. Які у вас склалися враження від міста?
Роман Трохимчук: — Усе виглядало дуже гарно, просто прекрасно. Тут атмосфера дуже подібна до України. Навіть дорогою ми бачили будинок із українським прапором.
— Таких є більше ніж один. Також багато автівок їздить із українською символікою. Але розкажіть краще, як ви починали…
Василь Понайда: — Ідея створити цей колектив з’явилася 2007-го. Ми вирішили зробити це з моїм кумом Романом (Трохимчуком. — Ред.). Нам забаглося створити щось цікаве до Чемпіонату Європи з футболу 2012 року, коли вже точно стало відомо, що частина матчів пройде у Львові. І 7 липня 2007-го відбувся наш перший концерт у Красічинському королівському замку (Польща) разом із симфонічним оркестром.
— А чи могли б ви сказати кілька слів і про себе?
В. П.: — Я закінчив Львівську музичну академію ім. Миколи Лисенка. Із того часу працював як у Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької, так і солістом у Львівській філармонії. Тепер працюю у рідній музичній академії і, звісно, з моїми друзями — у Tenors Bel’canto.
Р. Т.: — Я закінчив ту ж музичну академію, що й Василь, ми потоваришували з ним ще в студентські роки. З іншими майбутніми учасниками колективу ми познайомилися пізніше. Тепер же працюю за фахом у Львівській опері, я — заслужений артист України.
— Василю, ви назвали Романа кумом…
В. П.: — Свого часу він навчався в Луцькому музичному училищі в класі бандури разом із моєю дружиною. А потім він уже познайомився зі мною, навчаючись на вокальному факультеті у Львові. Тому не стати кумами ми не могли.
Роман Антонюк: — А я працюю солістом Чоловічої хорової капели України ім. Левка Ревуцького і концертую як бандурист. Але в проекті Tenors Bel’canto беру участь найохочіше.
Тарас Глова: — Моя ж творча кар’єра почалася саме з гурту Tenors Bel’canto. До цього я
закінчив богословський факультет Українського католицького університету і музика в моєму житті тоді ще не була домінуючою. Але коли з’явився цей колектив, із ним почав співати і я. Мені дуже сподобалося, тож я вступив у Львівську музичну академію і лише нещодавно закінчив її, отримавши фах академічного співака. Зараз основна моя робота — у Tenors Bel’canto.
— Напередодні вашого приїзду в Торонто тут трапився цікавий випадок. На радіо «Міст» завітало кілька дівчат. Одна з них звернула увагу на ваші афіші й каже: «Знаєте, я — також зі Львова, але на концерті цього колективу побувати не довелося. Цікаво, як вони співають?» А інша їй відповідає: «Яка різниця, як вони співають, коли вони так файно виглядають?»
В. П.: — Дехто взагалі казав, що ми виглядаємо як канадійці. Правда, як ті, що живуть в Україні. На одному з концертів, у Трускавці, до нас підійшли шанувальники, котрі були переконані, що ми приїхали з Канади. Ми так і не з’ясували, чому саме з Канади. Проте знайшовся і такий, хто вирішив, що ми, швидше за все, — з Італії. Його питають: «Чому ти так гадаєш?» А він відповідає: «Та подивіться лише, як вони усміхаються».
Р. Т.: — Назва гурту на афішах написана латинкою, тому нас часто приймають за іноземців. Третя версія — що ми поляки. Може, це тому, що ми з Польщі починали. А може, тому, що даємо у Львові десь один-два концерти на рік, не більше. Решта виступів — в інших містах і за кордоном.
— В основному, це — Європа? Подейкують, що вас і в Скандинавії бачили…
В. П.: — Так, бо лише останнім часом ми почали давати концерти і в Україні.
— А як працюється зараз в Україні?
Р. Т.: — Зараз в Україні сприйняття класичної музики змінилося в позитивний бік. Меломани дуже спраглі гарного виконання хорошої музики. Особливо актуальними стали також пісні часів УПА та січових стрільців. Мабуть, це пов’язано з війною, яка зараз триває на сході України.
— На ваші концерти приходять різні люди, у т. ч. багато молоді…
Р. А.: — Розумні люди завжди знали, ким є наш північний сусіда. А впродовж останніх півтора року український ефір звільняється від засилля російської низькопробної музики заради якісної української. І тепер наші слухачі можуть позбутися тієї отрути для розуму й інтелекту. Здобувши вільний ефір, класична музика також почала виходити з тіні, куди вона була невиправдано загнана. Коли почалася війна, нам було дуже важко виступати. Ми ж співаємо наживо, а робити це без душі й серця — неможливо. Коли ти — на сцені, а думки — про хлопців на фронті, інколи стається, що нам запирає дух, з’являються сльози на очах. Та потім ми переусвідомили свій формат, зрозуміли, що мусимо робити те, що треба. Хтось робить щось інше, а ми маємо співати. І в такий спосіб ми підтримуємо дух українців.
В. П.: — Коли почалася війна, ми почали давати благодійні концерти. Кошти з них ішли на підтримку наших воїнів. Також нам приємно, що ми змогли долучитися до підтримки таких проектів, як фонд «Ангели-хоронителі України», і мали нагоду виступити на благодійному вечорі, організованому «Армією SoS Канада». Торонто, ви — просто молодці! Ще раз дякуємо Культурному центру-ресторану «Олдмілл», генеральному спонсору — кредитовій спілці «Будучність», головному організатору виступів — компанії «Міст», чудовому ресторану «Золотий лев» і особисто Ані Кісіль, Любомиру Левицькому, програмі «Форум ТВ», програмі «Контакт», усій громаді міста Торонто й околиць і радіо «Міст» за чудову організацію. Слава Україні! Героям слава! Ваші Tenors Bel’canto!

Розмовляв Орест Лютий

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply