Новини для українців всього свту

Thursday, Feb. 25, 2021

Служіння любов’ю

Автор:

|

Лютий 23, 2021

|

Рубрика:

Служіння любов’ю
о. Іван Труш

З невимовним смутком ми сприйняли звістку про відхід у вічність блаженної пам’яті о. Івана Труша, близької та дорогої нам людини. Так боляче, ніби вирвали шматок серця з грудей. Передаючи один одному цю гірку новину, ми міркували, чому так мало часу для нього було відміряно на Землі. І, несподівано для себе, я знайшла відповідь, слухаючи на Вечірні, яку транслювали онлайн із церкви Святого Отця Миколая, читання з Книги Мудрості, де є такі слова: «Праведник, хоч і вмре передчасно, знайде спокій, бо чесна старість — не в довголітті і не міряється числом років. Розумність людям — за сивий волос править, і вік старечий — це життя неосквернене. Він сподобався Богові й він полюбив його, то й переніс його. За короткого часу ставши досконалим, він виповнив довголіття, душа бо його Господеві була вгодна, тим і забрав він його поспішно» (Муд. 4, 7-15). Але нам усім, хто знав о. Івана Труша, дуже тяжко змиритися з тим, що ми більше не зможемо зустрітися з ним у земному житті.
Народився Іван Труш 10 лютого 1954 року у селі Бані Мазурські у північно-східній Польщі в родині Миколи й Ангелини Трушів, куди їй 1947-го під час операції «Вісла» переселили з рідних земель Любачівщини, мав молодшого брата Мирона та сестру Марійку. Остання поділилася з нами фактами біографії свого дорогого брата. 1960 року Іван почав ходити у початкову школу з україномовним навчанням, а у 1968-1972 рр. навчався у середній школі з україномовним навчанням у Ліґниці. Це була школа, де підтримували українські традиції та духовність. Ірина Маркевич, колишня однокласниця о. Івана, розповіла, що лише з їхнього класу священниче покликання вибрали троє студентів, в т. ч. Іван Труш, котрий відзначався доброю та товариською вдачею. 1973-го він вступив у монастир отців-василіян у Варшаві і студіював у Варшавському католицькому університеті кардинала Стефана Вишенського. 1981 року його висвятив на священника у його рідному селі єпископ Юліян Войтковський і до 1984-го панотець працював на парафіях Асуни і Колобжеґ. Восени 1984 року о. Іван прибув до Канади, де продовжив свою душпастирську працю спершу у церкві Покрови Пресвятої Богородиці в Торонто (1984-1985), потім у місті Тандер-Бей у церкві Святої Покрови та церкві Вознесіння Христового (1985-2002), у церкві Святого Духа у Гамільтоні (2002-2017), у церкві Святого Володимира у Торнґілі (з 2017 року). Часто о. Іван відправляв служби Божі у сестер-служебниць у Анкастері, а також на Austin Terrace у Торонто. І всюди був відданим пастирем, котрий вів своїх парафіян дорогою до Неба. Святий Григорій Богослов казав: «Ведення душ — це мистецтво понад усі мистецтва і знання понад усяке знання». Щоб бути тим добрим пастирем, о. Іван працював над собою, читав багато богословської літератури, його проповіді були цікаві та повчальні. Він був активним членом товариства «Лицарів Колумба».
Іван Труш був не просто священником за професією, а ревним і жертвенним служителем за покликанням, котрий усі сили віддавав, щоб поєднувати людей із Господом. Ми особливо вдячні долі за те, що превелебний Іван Труш був пов’язаний із Корпорацією українських молодіжних ансамблів з часу її створення 1985 року під художнім керівництвом тепер уже покійного визначного дириґента, маестро Василя Кардаша. Як капелан, духовний радник і учасник хору панотець брав участь у тритижневому історичному концертному турі Українських молодіжних ансамблів (УМА) Україною 1990-го, відправляючи Божественні літургії з його преосвященством єпископом Ісидором Борецьким.
Превелебний Іван Труш був взірцем досконалості та відданості — відданим членом хорів УМА, зокрема, чоловічого хору «Оріон». учасники хорів «Оріон» і «Левада» (Торонто) за дириґентури Ігора Магеги глибоко засмучені непоправною втратою. Але о. Іван пішов із життя, та не з нашої пам’яті і не з наших сердець. Марійка Прокіпчук, багатолітня активна учасниця хорів УМА, пригадала випадок, що стався кілька років тому. Парох тяжко захворів і потрапив у госпіталь. Лікарі боролися за його життя. До шпиталю прийшли його провідати Олеся Романко, голова хорів «Оріон» і «Левада», та Григорій Сконцей, і дізналися, що стан священника критичний. Коли є побачили панотця, то слабкими устами той ледве чутно попросив, щоб хор заспівав панахиду після його відходу у вічність. Вочевидь, розумів всю серйозність ситуації. Це дуже їх схвилювало і вони вирішили всіх повідомити про стан о. Труша і запросити на службу Божу за його здоров’я. Телефоном швидко поширилося запрошення і через день катедра Святого Йосафата, де проводили репетиції хорів «Оріон» і «Левада» (Торонто) ввечері була наповнена вщерть — прийшли і колишні хористи УМА, котрі вже перебувають на заслуженому відпочинку, й учасники хорів із родинами, і парафіяни церков, де віддано служив панотець, і «Лицарі Колумба», одним із яких він був, і сестри-служебниці, у котрих також відправляв служби. Й усі вони не просто слухали Службу Божу, Службу СПІВАЛА вся церква, заповнена в будній день як на свято. Й о. Остап Чорній, котрий відправляв цю службу, зворушено сказав: «Бог не може не вислухати такої щирої молитви». І диво сталося — спільна щира молитва до Господа допомогла, о. Іван одужав і ще кілька років ми мали змогу спілкуватися з ним. Шкода, що в цей тяжкий час всесвітньої пандемії коронавірусу, ми не мали змоги зібратися разом для спільної молитви, яка має таку велику силу і могли спілкуватися лише за допомогою телефону.
Лариса Тепла, активна учасниця УМА, підмітила особливу привітність і товариськість панотця. Де б не були на багатолюдних громадських чи церковних імпрезах — чи в Сентенніал-парку, чи в Анкастері, чи в різних церквах, о. Іван серед сотень інших людей умів знайти своїх товаришів-хористів, привітати їх, поцікавитися їхнім життям та їхніми проблемами. І хоч значний час перебував він на церковній службі у Тандер-Беї, але був невід’ємною частиною хорової родини.
Він був близький багатьом колишнім і теперішнім хористам, підтримував їх і добрим словом, і ділом. Дарія Броварська, котра з 15-річного віку співає у хорі, дуже тепло згадує, як о. Труш пам’ятав про тих, хто вже через вік не міг співати і перебував на заслуженому відпочинку після багатьох років тяжкої праці, але потребував духовної підтримки. Й як приємно було її мамі, Теклі Роздольській, котра була однією з перших хористок УМА й учасницею поїздки до України, коли о. Іван вітав її Божим благословенням на святкуванні 99-х роковин у грудні 2019-го. Шкода, що пандемія завадила належно відсвяткувати її 100-річний ювілей.
Іван Труш завжди радо відгукувався на прохання хористів. Олександра Ґула ніколи не забуде, як він на її запрошення торік приїхав на українську оселю «Говерля», відправляв Службу Божу в каплиці, а крилос і всі присутні співали разом із ним, а співати з отцем було надзвичайно.
Олеся Романко, голова хорів «Оріон» і «Левада», пам’ятає о. Івана як доброго організатора, котрий, де б не був, любив у всьому лад. Він пишався тим, що під час служіння у Гамільтоні відновив церковну резиденцію і залу. Завжди підтримував хористів, коли готувалися до Великодніх базарів і пекли паски, коли проводили ці базари у церкві Святого Отця Миколая, коли організовували виставки — покази мод дизайнерів із України, бо утримання хорів потрібні кошти, які вони ж самі і заробляли.
Це лише кілька епізодів, які характеризують о. Труша як непересічну особистість — людину та духовну особу. Особлива роль о. Івана полягала в тому, що перед кожною репетицією, особливо перед кожним концертом, він провадив молитву до Господа і благословляв хористів. Це вселяло у них упевненість і підтримувало дух хору. А скільки служб Божих він відправив за здоров’я хористів, членів їхніх родин, близьких і знайомих і за душі померлих! Панотець милосердним і боголюбивим священником. Він пізнав Бога і йому вірно служив. Але також служив і всім нам, гідно виконавши заповідь, яку апостол Павло дав у посланні до Галатів: «Любов’ю служіть одне одному» (див. Гал 5,13).
Служитель Церкви був світлою людиною, світлом для багатьох. Він любив музику, був дуже добрим фотографом, любив природу, вирощував ярину на городі, любив життя. Але передусім був справжнім українським патріотом, підтримував українських вояків. Хоч мав лагідну вдачу, але вмів відстоювати власні переконання.
Віримо, що Господь завчасно покликав його до себе, щоб долучити його чудовий неповторний голос до янгольського хору. Важко знайти слова, які можуть полегшити біль утрати. Щиро співчуваємо рідним і близьким, всім, кого торкнулося це горе. Блаженної пам’яті о. Іван Труш вічно буде жити добрим спомином у душах багатьох людей, котрим пощастило зустріти його на своїх життєвих дорогах і причаститися щедрістю і теплом його великого серця. Вічна йому пам’ять!

Леся Хмелик

Як повідомляв «Міст», ушанували пам’ять єпарха Мельбурнської єпархії УГКЦ.

About Author

Meest-Online