Новини для українців всього свту

Thursday, Dec. 8, 2022

Пригорну я калину — пресвяту Україну!

Автор:

|

Листопад 19, 2022

|

Рубрика:

Пригорну я калину — пресвяту Україну!
Оксана Бризгун-Соколик (у центрі) на відкритті VIII Конґресу СФУЖО з Джон Ауґустін, міністеркою Канади (ліворуч) та Іриною Голубєвою, головою Національної ради жінок України.

Оксани Бризгун-Соколик, берегині України в діаспорі та довголітньої голови Світова федерація українських жіночих організацій (СФУЖО), судилося бути донькою сподвижника Симона Петлюри. Її батько Костянтин Бризгун у 1917-1918 рр. був лікарем Богданівського полку, 1939-го допомагав будувати молоду державу в Карпатській Україні. Оксанин дядько, хорунжий Армії УНР Михайло Бризгун поліг за Україну 1920-го. 1919 року Симон Петлюра організував Місію українського Червоного хреста з евакуації полонених українців із табору в німецькому Нойгаммері. Члени Місії замешкали поблизу в місті Заґан. Тут у родині Бризгунів народилася донька Олександра, пізніше дитяча письменниця Леся Бризгун-Шанта. Коли Місія з полоненими була на шляху в Україну, Леся захворіла, і батьки мусили чотиримісячну дитину віддати до шпиталю у Відні. Місія відбула, в Україну прийшов більшовизм, тож родина Бризгунів вирішила перечекати неспокій в Чехо-Словаччині.
Молодша донька Людмили та Костянтина Бризгунів Оксана прийшла у світ у Гуменному, у Східній Словаччині, що була частиною Закарпаття. Тато працював військовим лікарем. В Університеті Коменського в Братиславі здобув чехословацький диплом і на початку 1930-х рр. покликав сюди родину. У цьому місті осіло багато еміґрантів — переважно колишніх січових стрільців і вояків УГА. Тато Оксани був одним зі засновників та багаторічним головою «Просвіти», очолював і Допомоговий комітет студентам.
Людмила Бризгун навчала дітей «просвітян» у недільній «Українській школі». Після уроків збиралися на пластові сходини, учні створили гурток-курінь «Котенята». Оксана й її старша сестра стали активними пластунками. Діти поміж собою розмовляли українською, вбиралися в народні строї, влаштовували День матері, Свято Тараса Шевченка, ялинку: читали вірші, ставили п’єси, співали колядки, танцювали, мандрували в «Малі Карпати», на узбіччі яких лежала Братислава. Провідницею кілька років була Людмила Бризгун. Їй присвоїли пластове псевдо «Сова». Батьки пластунів на ознаку вдячності подарували провідниці кришталеву сову, яка донині нагадує Оксані її, сестрине і мамине братиславське пластування.
Костянтин Бризгун очолював «Пласт». Оксана та її сестра Леся бачили, як удома тато зі своїм помічником Віталієм Петрівським друкували власний пластовий журналик «М’яв». Один примірник Костянтин Бризгун привіз до Канади, Оксана передала це число до Пластового музею в Клівленді (штат Огайо).
Коли наприкінці Другої світової війни фронт наблизився до Братислави, родина Бризгунів була змушена рушити на захід. Спершу прибули до Німеччини, пізніше оселилися в таборі для переміщених осіб у Реґенсбурзі. Оксана знову стала пластувати. Скінчила матурою ґімназію, студіювала музику в Мюнхені. Поглиблювала знання і любов до української пісні, національних звичаїв, народної вишивки.
Згодом шлях родини проліг за океан — із німецького Бремена до канадського Галіфаксу. У Торонто Оксана здобула вищу освіту на педагогічному відділі музичного факультету місцевого університету. Довгі роки навчала музики у своїй приватній студії і в престижній школі St. Michael’s Choir School. Тричі була обрана головою Асоціації онтарійських реєстрованих учителів музики. Була активною в «Пласті», головою Мистецької ради Комітету українців Канади, довголітньою членкинею Ліґи українських католицьких жінок Канади, відділ при церкві Святого Миколая в Торонто. Фаховість і талант Оксани Соколик гідно пошановані — вона отримала перемогу в ХІІІ Літературному конкурсі СФУЖО ім. Марусі Бек.
1955-го Оксана Бризгун вийшла заміж за Ярослава Соколика. Як генеральний секретар Світового конґресу українців (СКУ) він щиро прислужився тому, аби Україну визнали у світі, і Канада стала другою державою у світі та першою державою за океаном, що визнала Незалежність України. Коли 1980 року СКУ та СФУЖО проголосили «Світову декаду української родини», що закінчилась 1990 року, Комісію декади української родини очолила Оксана Бризгун-Соколик. Вона завжди відстоювала високі моральні цінності християнської родини, плекаючи її український дух і борючись проти асиміляції в англомовному світі.
1992 року Оксана Бризгун-Соколик стала головою СФУЖО. 1997-го її вдруге переобрали на цю високу посаду. Велика подія в історії світового українського жіноцтва — Перша спільна міжнародна конференція «Українка й демократія», організована 1993 року в Києві Оксаною Бризгун-Соколик разом із Атеною Пашко, головою Союзу українок України.
Пані Оксана щиро відгукнулася на запрошення Ліґи українських меценатів, організатора щорічного конкурсу з української мови, названого після відходу в засвіти його ініціатора Петра Яцика ім’ям великого доброчинця, і СФУЖО стала однією зі спонсорів нагород переможцям змагання юних знавців рідної мови.
Пані Оксана щиро опікувалася виходом у світ книжок українською мовою. Коли вона була у СФУЖО виховною референткою, однойменна комісія випустила у світ книжечку «Українські народні звичаї в сучасному побуті» про свята й обряди, традиційні рушники. Під час головування п. Оксани СФУЖО видала кілька книжок: о. Роже Аллю «Анна Ярославна — Королева Франції» (переклад із французької — Марії Струтинської); «Нескорена Берегиня» — долі жінок совєтських в’язнів; Антоніни Демчини «Зі Сходу на Захід» — біографія остарбайтерки; «50-ліття СФУЖО 1948-1998»; Збірник «Українські музеї, галереї, збірки в західній діаспорі» — інформативний довідник, а також «Говорить четверте покоління. Голод 1933 моїми очима» та «Чорний біль Чорнобиля» — праці, відзначені нагородами ХХІV і ХХV літературних конкурсів СФУЖО ім. Марусі Бек для дітей і молоді.
Оксана Бризгун-Соколик побувала в усіх країнах, де працюють складові організації СФУЖО, допомогла організуватися жінкам в Естонії, Польщі, Чехії, Швеції. Голова СФУЖО і заступниця голови Української всесвітньої координаційної ради ввійшла до складу організаційних комітетів із підготовки ІІ і ІІІ Всесвітніх форумів українців у Києві та з відзначення річниці Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. На честь свого золотого подружнього ювілею Оксана й Ярослав Соколики фінансово підтримали видання книги свідчень очевидців Голодомору «Свіча Пам’яті». Оксана Бризгун-Соколик — єдина українка, яка за поданням СФУЖО 2007 року серед представниць сімох націй за працю в суспільстві Канади одержала нагороду Person’s Day Award жіночої організації Women’s Intercultural Network, у якій працюють над жіночими проблемами представниці різних національностей і віровизнань. Фільм «Традиції і перехід», у якому нагороджені оповідають про своє життя і проблеми після приїзду до Канади, School Board Онтаріо прийняв для презентації у вищих класах як приклад старших успішних жінок для дітей. Звертаючись до учасників урочистостей з нагоди нагородження, п. Оксана торкнулася питання торгівлі жінками, яке СФУЖО більше десяти років тому порушила на Форумах ООН у Нью-Йорку та Києві, а також торкнулася питання траґедій українського народу — Великого Голодомору і Чорнобильської катастрофи.
Почесна голова СФУЖО і сьогодні віддано служить Україні. В її палкому українському серці є місце глибокої шани мужності лицарів Майдану та подвигу кращих синів і доньок України, які зараз героїчно захищають рідну землю від російських окупантів. Оксана Бризгун-Соколик відома благодійністю для українських солдатів, для їхніх родин.
На Святі Героїнь 2016 року Комітету українок Канади (відділ Торонто) до 125-ліття першого поселення українців у Канаді п. Оксана як головна доповідачка присвятила щирі слова долям своїх попередниць — українських жінок-піонерок, матерів, їхній жертовності в тому, щоб пережити невимовні труднощі тяжких початків у Канаді, зберегти родину, віру і культуру та працювати на розквіт Канади. Оксана Бризгун-Соколик вклонилася великим українцям козацької доби в державному Музеї гетьманства в Києві — у дарунок Роман Коваль, президент історичного клубу «Холодний Яр», вручив їй книгу про діячів УНР. Віддала шану письменникові й публіцисту Уласові Самчуку в національному університеті (НУ) «Острозька академія» — тут здійснили публікацію творів Уласа Самчука, що дає надію на перевидання в Україні повної його збірки. Оксана й Ярослав Соколики як близькі знайомі родини Уласа і Тані Самчуків стали виконавцям їхнього заповіту.
За віддану працю та вагомий особистий внесок у відродження України Указом Президента України Оксану Бризгун-Соколик нагородили орденом княгині Ольги. Почесна членкиня Організації українських жінок у Великій Британії та Союзу українок Америки за свою багатогранну працю була удостоєна медалей Святого Володимира СКУ, Верховної Ради України, Golden Jubilee Medal королеви Єлизавети ІІ, НУ «Острозька академія». Ім’я Оксани Бризгун-Соколик вміщене в книгах Who is Who of Canadian Women 1997-го, The World Who’s Who of Women (Cambridge, England) і Canadian Who is Who 2001 року.
Серед видатних жінок діаспори з нагоди 70-ліття СФУЖО Оксана Бризгун-Соколик була нагороджена відзнакою «Берегиня українського роду. Щоденною жертовною відданістю вона служить Україні, її свободі та єдності, розвою руху українського жіноцтва у світі та світового українства.
Як повідомляв «Міст», СФУЖО провела зустріч із організаціями інших країн.

Валентина Шемчук

About Author

Meest-Online