Новини для українців всього свту

Friday, Jun. 18, 2021

Борис Вжесневський у приватному житті й великій політиці

Автор:

|

Жовтень 15, 2015

|

Рубрика:

Борис Вжесневський у приватному житті й великій політиці
Борис Вжесневський із родиною

Борис Вжесневський із родиною

До федеральних виборів залишилися лічені дні. Незабаром відбудеться останній раунд виборчих баталій між кандидатами по однойменних округах. У кінцевому висліді кермо держави опиниться в руках однієї із трьох партій Канади — Ліберальної, Консервативної чи НДП. Однак надзвичайно важливо, щоб, враховуючи тривожну ситуацію в Україні, у федеральному парламенті було сильне проукраїнське лобі. Тому пропонуємо увазі читачів тижневика «Міст» інтерв’ю з одним із провідних політичних експертів по Україні, лібералом Борисом Вжесневським, котрий кандидатує по виборчому округу Etobicoke Center.
— Відомо, що ви зростали в українській патріотичній родині, а ваші батьки Роман та Ірина Вжесневські були великими меценатами. Коли та за яких обставин ви відчули потребу захищати інтереси історичної Батьківщини?
— Таке розуміння формувалося поступово. Я виростав у свідомій українській родині. Перше усвідомлення моєї відмінності прийшло у передшкіллі, де серед англомовних дітей я розмовляв українською. У першому класі при написанні свого імені-прізвища збагнув, наскільки воно відрізнялося від англосаксонських. Родинне середовище також було відмінне від середовищ моїх друзів-однолітків, бо здебільшого за вечерею батьки розмовляли про Україну, тодішній Совєтський Союз. Моя активна позиція щодо підсовєтської України остаточно сформувалася в Торонтонському університеті. З іншими студентами ми організували групу підтримки Української гельсинської спілки (УГС): пікетували совєтську амбасаду в Оттаві, щомісячно організовували студентські обговорення ситуації в підсовєтській Україні з наглядними матеріалами, зокрема про політичних в’язнів. Мене обрали президентом Українського студентського клубу (понад 1 тис. членів), ми активізували студентський рух в інших університетах, коледжах і навіть у школах. Ми прагнули якомого більше інформувати не тільки канадських українців, а й інші етнічні спільноти про совєтський режим, політичну ситуацію в Україні. Цей клуб брав участь і в громадсько-політичному житті Канади.
Активним було й старше покоління канадських українців. Зокрема завдяки даткам п’ятьох меценатів (по 100 тис. CAD від кожного; серед них — і мої батьки) вдалося відкрити в Торонтонському університеті кафедру українознавства.
У пору «ґорбачовської гласності» (1988) я вперше побував у Совєтському Союзі. Мені хотілося познайомитися з українськими дисидентами, котрі вийшли з тюрем, звільнення котрих ми вимагали під совєтською амбасадою. Так я познайомився з В’ячеславом Чорноволом, а згодом ми стали справжніми друзями. Упродовж наступного перебування в Україні (1989) на кухні п. Чорновола ми обговорювали роботу УГС, перші демократичні перетворення тощо. Тоді я взяв участь в одному з перших несанкційованих мітинґів у підсовєтській Україні — в Самборі Львівської області. Поштовхом до цієї акції стало знищення в місті міліціонерами пам’ятного хреста до 1000-ліття Хрещення України-Русі. Я був одним із організаторів мітинґу і промовцем.
Восени того ж року я був у складі онтарійської економічної делегації в Україні. Перебуваючи з нею у Львові, мені довелося бути на офіційних зустрічах, де я порушив питання про криваве побиття демонстрантів. Залишившись в Україні як приватна особа, я промовляв на кількох несанкційованих мітинґах. Незабаром мені довелося вперше зіткнутися з кеґебістами, після чого мене негайно видворили зі Совєтського Союзу без права в’їзду.
— Знаємо, що ви — хороший сім’янин, любячий батько. Розкажіть, будь ласка, про вашу дружину, про кожного з трійки ваших дітей. Якими б ви хотіли бачити ваших дітей через десяток років?
— Бракує слів, аби висловити батьківське щастя, особливо, коли маєш малі діти. Можна вважати за дарунок долі мою надзвичайно вирозумілу дружину, котра спокійно ставиться до того, що я займаюся бізнесом чи політикою тоді, коли зазвичай сім’ї бувають разом. Усе це надихає мене, додає сил. На днях рано-вранці, коли я поспішав на виборчу кампанію, найменша — Квітка, котрій ще немає двох рочків, симоволічно повалила мене на підлогу. Тут же на допомогу їй поспішили старшенькі Вікторія та Фелікс. Зчинився галас, лунав сміх. Одним словом, немає більшого щастя, ніж сімейна злагода, взаємна любов. Кожна дитина є іншою. Ось у найстаршої Вікторії виразно проглядаються риси характеру моєї покійної мами. Важко передбачити, що моїх дітей очікує в майбутньому. Але найдужче хочеться, щоб вони були такими щасливими у шлюбі, як ми з дружиною Ліною.
Мені хотілося б, аби мої діти жили в країні, в якій безустанно зростає рівень життя, а у світі немає воєн. Зараз ми співпереживаємо з Україною, де триває військова аґресія Російської Федерації (РФ). До речі, родинні корені моєї дружини по матері пов’язані з Кримом. Хотілося, щоб мої діти мали можливість спілкуватися зі своїми кримськими кузинами, прабабусею. А в майбутньому, щоб вони могли зі своїми сім’ями проводити вакації у родинному колі у Криму, прекрасній перлині України.
— Майбутнє кожної країни залежить від того, як сучасне покоління підготує теперішню дітвору до дорослого життя. Яке майбутнє ви як ліберальний політик прагнете забезпечити кожній канадській дитині?
— Щодо канадської дітвори, то уряд Канади повинен негайно зреагувати на існуючу демографічну проблему: смертність у країні перевищує народжуваність. Адже без молодого покоління в країни немає майбутнього. З цією метою слід створити спеціальну урядову програму, яка б заохочувала жінок більше народжувати. Передовсім ідеться про урядову допомогу мало- й середньозабезпеченим родинам із дітьми. Варто звернути особливу увагу на здобуття освіти підростаючим поколінням, яка, на мою думку, мала б бути в Канаді безплатною. Таке практикується в усіх європейських країнах. Отже, час міняти пріоритети у внутрішній політиці Канади. Треба перерозподілити державні кошти, з яких, наприклад, у фантастичних розмірах дотується надзвичайно прибуткова наша нафтогазовидобувна промисловість тощо.
— Пане Борисе, ви повсякчас турбуєтеся про долю України, нашої історичної Батьківщини. Як може Канада допомогти їй стати самодостатньою країною в колі європейських народів?
— Ситуація в Україні — надзвичайно складна. Передовсім існує велика проблема навколо переформатування існуючої економіки в західну. У постсовєтський період значну частину економіки прибрали до рук олігархи. Саме ця олігархічна система, що просякла корупцією, блокує розвиток України. До всього ще й додалася війна з РФ. Унаслідок цього Україна повинна вести війну на двох фронтах: на внутрішньому — з корупцією, і на зовнішньому — з путінською Росією.
Канада може покращити ситуацію в Україні, надавши їй летальну зброю. Адже щодня на фронті гинуть українські патріоти-добровольці, котрі є золотим фондом українського народу. Танкам і «Градам» не можна протистояти з нелетальною зброєю. Саме це й показали котли під Іловайськом і Дебальцевим. Разом із наданням летальної зброї треба проводити військові тренінги для різного роду військ України, що також має започаткувати Канада. Тільки таким чином можна стримати російського аґресора, позаяк він рахується тільки зі силою.
— Що потрібно для того, аби Канада стала провідним гравцем на міжнародній арені?
— Ще недавно Канада відігравала важливу роль на міжнародній арені. Згідно з її концепцією розпочалося введення миротворчих військ Організації Об’єднаних Націй у гарячі точки планети, підписання міжнародного договору про припинення використання протипіхотних мін. На жаль, зараз на міжнародній шахівниці Канада відсутня. Бо грізні окрики очільників країни хіба що надаються для коміксів. Час Канаді замість безсистемних дій взятися за вирішення важливих міжнародних проблем, виробивши стратегію реагування на всі можливі виклики Кремля.
— Тепер РФ, образно кажучи, поводиться як мавпа з гранатою, розв’язуючи воєнні конфлікти, втручаючися в існуючі збройні протистояння — Україна, Сирія, можливо, в перспективі Афганістан. Чого слід Україні очікувати від Росії?
— Я б не порівнював дії РФ із поведінкою мавпи з гранатою. Все набагато складніше: стратегічно Росія хоче втримати в Сирії свої військові бази, а цю країну використати як полігон для тренінгу своїх повітряних сил, зробивши тактичну перерву у військових діях в Україні. Гадаю, що в наступній фазі війни на Донбасі Путін використає військову авіацію. Кремлівські промови Путіна, в яких він згадує Україну, свідчать про його плани подальшої ескалації на сході країни.
— Де ви як парламентарій могли б принести найбільше користі Україні в контексті неоімперського реваншу РФ, що загрожує світовій безпеці?
— Потрібно мати групу політиків-однодумців, котрі б розуміли міжнародну ситуацію та самовіддано працювали б задля розв’язання існуючих конфліктів. Наприклад, ще 2010 року, вбачаючи загрозу російської аґресії в Криму, я запросив голову кримськотатарського «Меджлісу» Мустафу Джамілєва до Канади. Представляючи його найвищим посадовцям і парламентаріям Канади, я наголошував на тому, що після вторгнення РФ у Грузію наступна євразійська криза буде пов’язана з Кримом, а також із південним сходом України.
Оцінюючи мої знання щодо специфіки згаданих реґіонів, до мене прислухаються в канадському парламенті. А навіть розуміють, що моя позиція щодо України є чимсь значно глибшим, ніж міркування політика. Коли б мене обрали до парламенту, то мені доведеться знову переконувати федеральних послів ухвалювати потрібні для України рішення, створювати групи активної підтримки нашій Батьківщині, в той чи інший спосіб впливати на міжнародну політику.
Розмовляла Марія Глинська

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply