Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 22, 2021

Які твори Лесі Українки ілюстрували художники

Автор:

|

Лютий 25, 2021

|

Рубрика:

Які твори Лесі Українки ілюстрували художники
Софія Караффа-Корбут. Лісова пісня

У краю озер і лісів Волинсько-поліської казкової природи 25 лютого 1871-го народилася Леся Українка. Вона прожила 42 роки. За все коротке життя написала багато рядків полум’яної поезії, філософської драматургії й оригінальної прози та багато іншого. До її неперевершеної лірики патріотичного звучання, пройняті духом Прометеєвої сили, звернулося чимало українських художників, створивши велику кількість ілюстрацій. Окреме місце в їхньому творчому доробку зайняла драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня».
Першою, хто піднявся зробити ілюстрації до творів письменниці, була Олена Сахновська, народжена 1902-го в Києві. Чорно-білими штрихами вона створила кілька графічних робіт до «Лісової пісні» й обкладинку книжки, що вийшла 1930 року у Державному видавництві України.
До творів поетеси звернувся і Василь Касіян. Народжений 1896-го в с. Микулинці, 1953 року виконав пером і тушшю рисунок до поеми «Давня казка», яку Леся написала 1893-го. До неї ж звернулися також Валерій Панфілов (офорт, 1961), Софія Караффа-Корбут, створивши кольорову літографію 1963 року, та той же В. Касіян, котрий 1971-го аквареллю намалював образ вільного борця, хоч і старшого за віком, на противагу молодого, закутого в кайдани, страшного для ворогів і гнобителів народних мас Караффи-Корбут. Про захоплення поезією Лесі вказують ще інші ліногравюри В. Панфілова, які створив до її двох творів — «Дихання пустині» та «Арфа» (обидві — 1961), написаних Лесею 1910 року в Єгипті, де у зв’язку з хворобою, вона перебувала на лікуванні. До широко відомого вірша «Досвітні огні» (1892), пройнятого глибокою вірою в краще життя свого народу, звернулася Караффа-Корбут, виконавши кольорову ліногравюру 1965-го. Софію репрезентують і дві кольорові ліногравюри до вірша Contra spem spero (1890), створені 1962 року. На першій роботі художниці показаний портрет уквітчаної Лесі, під яким видніються літери «Буду жити!», а на другій — профільне обличчя поетеси, під постаттю якої можна прочитати: «Я на вбогім сумнім перелазі, буду сіять барвисті квітки». До вірша «Без надії сумніваюсь», наповненого революційним пафосом та художньою силою, звернувся 1970-го художник О. Ніколаєць. У його графічному творі бачимо жіночу постать, що простягнутою правою рукою розсіває вже порослими квітами кам’янисту землю, яку, на самому верху ілюстрації, кіньми розорює її господар. Той же Ніколаєць, за допомогою товстих чорних ліній, виконав ще кілька ілюстрацій до заголовка цього вірша. На одному з них, емоційного та драматичного навантаження, зображена постать молодика з піднятими вгору руками. У правій тримає смолоскип як символ до заклику народних мас до революційного руху проти темряви. В. Касіян повернувся до роботи над твором поетеси «Одне слово», виконавши його технікою офорту.
1960-ті рр. увійшли в історію як новим посиленням самореалізації кожного художника. Вони позбулися сталінського страху. Василь Калуга звернувся до Лесиних творів «Досвітні огні» (автолітографія, 1961) та «Дим» (літографія, 1962), а графік Анатолій Базилевич зобразив високі кам’яні скелі до твору «Уривки з листа» (акварель, 1962) та до твору «Над морем», де зображені дві жіночі фігури, на зустріч котрим йде молодик із відром зеленої фарби у лівій руці, а в правій тримає великий квач. Борис Ґінзбурґ, закінчивши навчання в Київському художньому училищі 1958 року, вже 1960-го виявився читачем творів Т. Шевченка та Лесі Українки. Розкриваючи зміст твору останньої під назвою «Грішниця» (1896), зобразив в ньому двох головних героїнь. Одна другій зізнається, що краще вмирати в боротьбі, яку веде жменька сміливих і гарячих душ. Неабияку увагу мистецтвознавців привернула його кольорова ліногравюра, зроблена до твору «В катакомбах» (1961), в якому найяскравіше висвітлена революційна програма Лесі Українки, як зазначив О. Білецький. 1961-го чітке завдання перед собою поставив автор книжкової графіки Мар’ян Маловський. Аквареллю він виконав малюнок до твору «Приязень» а за рік — до оповідання «Одинак», написаного Лесею 1894-го. У цій композиції мистець зобразив момент, коли старша Іваниха, знаючи про позов її одинокого сина Корнієнка до царського війська, впавши на коліна, залита слізьми, притулилася востаннє у своїй хаті до грудей сидячого «синочка». Перебуваючи поза Україною, а саме в Балаклаві, донька Ольги Косач написала вірш «За горою блискавиці» (1907), до якого Маловський створив ліногравюру 1961 року. Всю увагу він зосередив на відтворенні грізних із блискавицею чорних хмар, що нависли над морем, на які зблизька дивиться Леся, котра стоїть на узбережжі затоки. Її постать наповнена внутрішньою силою, зі сміливим поглядом на блискавицю «срібних мечів» готова грудьми захистити український народ перед ясною бурею. Василь Хоменко, ставши відомим графіком та оформлювачем книжок, насамперед «Кобзаря» (Київ, 1964), виконав ілюстрацію суперобкладинки до багатотомного видання творів Лесі Українки, також 1964 року. Усю сторінку книжки літерою «У» мистець розділив на дві половини згори донизу. Ліву її частину виповнив чорною фарбою з білими літерами іменем поетеси. Друга, права частина, білого кольору, на якій внизу викарбовано «Українка». Василь Чебаник, 1964-го виконав кілька складних за змістом ілюстрацій до драми «Камінний господар» й одночасно, виготовив до неї суперобкладинку.
Надзвичайно здібна, знала багато мов — французьку, німецьку, англійську, італійську, іспанську, латинську та грецьку — Леся Українка, за одну жахливу ніч, при постелі вмираючого друга Сергія Мержинського, написала драматичну поему «Одержима» (1901). Іван Філонов звернувся до цього твору 1962 року, створивши образ жінки-героїні, котра стала жертвою фанатизму. Великий її силует чорного одягу з піднятою головою вгору, посилений за допомогою пустелі на старовинній юдейській землі становить головний мотив у складній драматургії твору. Центральна постать молодої дівчині, навкруги якої зображено кілька бородатих фігур-фарисеїв, висувається на перший план на ілюстрації до твору «Одержима», виконаній Ларисою Івановою 1970-го. Тоді наближався круглий ювілей — сторіччя від дня народження славетної доньки українського народу. Приступаючи до розробки життя і творчості відданої письменниці та поетеси, багато мистців звернулися до її літературних творів. Наприклад, Федір Глущук виконав ілюстрацію до твору «Колискова»; Надія Компанієць стала авторкою олійної техніки картини, намальованої до твору «Стояла я і слухала весну»; до того ж вірша, Віктор Бабенцов звернувся своєю картиною (олія, 1970-1971); з пошаною до різних віршованих рядків поетеси, М. Маловський удруге взявся ілюструвати її твір «Перемога»; Володимиру Василенкові належить заслуга у створенні гравюри під наголовком «В катакомбах»; літографію до драматичного діалогу «На полі крові» (1909), в якому виступають прочанин і Юда, створили О. Чернець та І. Халмут. Своєрідністю вирішення теми у вірші «Досвітні огні» відзначається ліногравюра заслуженого мистця Володимира Куткіна. В ній відчувається прагнення художника створити з неї монументальний твір, в якому на тлі сільських хат і високих фабричних димарів крокує група робітників, прорізуючи нічну темряву.
Леся Українка часто зверталася до теми боротьби різних народів проти поневолювачів, осуджувала загарбницькі війни та виступала в обороні прав людини. Така мужня і смілива поетична творчість хворої дівчини дали підстави І. Франкові написати: «Поема Лесі Українки «Роберт Брюс, король шотландський» натхнена гарячою любов’ю до народу та волі, славить шотландського короля Роберта Брюса, який шість разів переможений англійцями, що здобували Шотландію, сьомого разу таки переміг загарбників». Тож Анатолій Базилевич, один із найкращих рисувальників в українському мистецтві 1950-1970 рр., вдало інтерпретував цю Лесину поему, виконавши її акварельними фарбами. Він щойно закінчив ілюструвати поему І. Котляревського «Енеїду» (К.: Дніпро, 1969). Маючи досвід зображувати троянців-героїв цієї поеми, те саме зробив і в ілюстрації «Роберт Брюс», до якої виконали свої ліногравюри Георгій Малаков, Софія Караффа-Корбут, Георгій Зубок та інші.
Кола художників, котрі працювали над ілюструванням творів провісниці революції, не вичерпалися і в 1971-го. Якраз того року, у сторіччя від дня народження феноманально стійкої людини, що вела оту «тридцятилітню війну» з нападами хвороби, плеяда художників вирішила образно перевтілити полум’яні слова незламної духом дівчини на аркуші різного паперу та всякого матеріалу. Павло Аверков створив картину до твору «Калина» (мідь, карбування); Микола Компанець виконав гравюру до вірша «Негода»; художник В. Лучко — гравюру до вірша «Сім струн» та офорт до драматичної поеми «Касандра»; А. Лимар — автор кольорової ліногравюри до твору «Досвітні вогні». В інші роки, майстри пензля і різця, спромоглися ілюструвати титанічного труду поетеси ще й такі твори: «Лелія» (Надія Лопухова), «Біда навчить» (Володимир Литвиненко), «Коли втомлюся я життям щоденним» (В. Касіян), «Тиша морська» (М. Маловський), «Сумні мої думи, сумні» (В. Сингаївський), «Ой піду я в бір темненький» (В. Фаворський), «У пущі» (В. Якубич), «Руфін і Прісцилла» (М. Попович) і «Про велета» (О. Данченко).
Як повідомляв «Міст», 25 лютого 150 літ тому народилася та, котру намагаються принизити в очах її народу.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply