Новини для українців всього свту

Saturday, Jun. 19, 2021

Він виспівав своє серце до дна

Автор:

|

Жовтень 01, 2015

|

Рубрика:

Він виспівав своє серце до дна

Іван Алчевский

22 жовтня 1883 року відчинив свої двері театр «Метрополітен-опера» в Нью-Йорку, та лише через 24 роки на сцені цього олімпу музичного мистецтва виступив українець. Ним став Іван Алчевський. Так, у газеті «Свобода» від 28 лютого 1907-го, сповіщалося: «Звісний український тенор Алчевський виступає тепер на сцені «Мангеттен-опера-гауз» у Нью-Йорку».
Іван Алчевський народився 27 грудня 1876 року в Харкові. Він був четвертою дитиною в родині Олексія Алчевського, власника Торгового та Земельного банків у Харкові, котрий організував металургійне товариство, силами якого вперше на українській землі було збудовано металургійний завод.
У будинку Алчевських завжди панувала музична атмосфера. У місті всі знали, що побувати у них у гостях це все одно, що відвідати театр. Тут виростали три сини та дві доньки. Григорій був старшим із них, він серйозно займався музикою. Закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету, але ні дня не попрацювавши за фахом, уступив до Московської консерваторії, а після її закінчення зарекомендував себе здібним педагогом у сфері вокального мистецтва і сам писав музику. Серед його здобутків — симфонічна поема «Альоша Попович» і кілька десятків романсів на слова Т. Шевченка, Лесі Українки та сестри Христі.
У нього брав перші уроки співу брат Іван. Свої перші виступи він здійснив на українських вечорах, організованих матір’ю та молодшою сестрою. На одному з них, що відбувся навесні 1898-го Іван виконував українські народні пісні та романси Миколи Лисенка і Петра Сокальського.
Значною мірою на формуванню майбутнього видатного співака мав вплив Харківський оперний театр, де той мав можливість почути Шаляпіна, Собінова, Баттістіні та Руффо.
1901-го Іван закінчив університет. На жаль, того ж року трагічно загинув його батько, що змусило юнака вносити й свою частку до сімейного бюджету. Але знайти себе в Харкові він не планував і того ж року виїхав до Санкт-Петербурга. А там самовпевненому, але везучому та талановитому парубку вдалося стати солістом Маріїнського оперного театру. І вже 1 жовтня він виступив у партії Індійського гостя в опері «Садко» М. Римського-Корсакова.

Іван Алчевский у партії Рауля з опери «Гугеноти»

Іван Алчевский у партії Рауля з опери «Гугеноти»

Три сезони Алчевський працював у Петербурзі й за цей час досяг не тільки значного прогресу в професійній майстерності, але й виконав два десятки вокальних партій, а в операх «Псковитянка» та «Руслан і Людмила» виступив із самим Федором Шаляпіним.
Він любив «спалювати своє життя», але водночас розумів, що для подальшого успіху йому потрібна школа та досвідчені педагоги. Саме це 1902 року привело молодого співака до Парижа, де він брав уроки вокального співу в знаменитого Жана де Решки, а 1904-го зовсім відмовився від успішної кар’єри в Петербурзі й виїхав у Брюссель, аби навчатися в знаменитої Фелії Литвин.
Там же впродовж двох років Іван Алчевський виступав як соліст Бельгійської королівської опери та поповнив свій репертуар ще двома десятками раніше не співаних партій. Коли ж знаменитий «Ковент-Ґарден» у Лондоні оголосив конкурс на вакантну посаду оперного тенора, він узяв у ньому участь і переміг, а вже через тиждень співав із «королем баритонів» Маттіа Баттістіні, котрий виконував партію Онєгіна, а Іван — Лєнського в опері «Евгений Онегин» П. Чайковського. На цій же сцені він виступав разом зі славетним Енріко Карузо та «чеським соловейком» Еммою Дестиновою.
Наприкінці 1906 року Іван Алчевський прибув у США, де виступав спочатку в Бостоні, а з лютого 1907-го на сцені знаменитої «Метрополітен-опера» в Нью-Йорку. У листі до матері він писав: «Мила й дорогенька матусю! Вчора я співав Фауста, хоч був не зовсім здоровим, але відмінити виставу було неможливо. Сьогодні я відвідав лікаря й він сказав, що стан мого здоров’я покращується».
Івана як справжнього українця цікавило життя земляків в Америці. Якось у одній із газет він прочитав, що в Нью-Йорку відбудеться вистава опери «Наталка Полтавка» М. Лисенка. І вже в наступному листі до матері сповіщав: «Не дивлячись на те, що то була пізня година, ми з приятелем проїхали 30 чи 40 кварталів міста й таки знайшли зал, де мало відбутися це представлення та переконалися, що цю оперу дійсно ставили українці. Я прослухав оперу й отримав від цього таке задоволення, що так і ходив цілий вечір із усмішкою на устах».
Після повернення в Європу вокаліст оселився в Москві й співав у приватній опері С. Зіміна. Він брав участь у всіх без винятку постановках і завжди виступав із великим успіхом. Критики зазначали, що після Америки його голос значно зміцнів, набувши металевого звучання, сили, яскравості й були впевнені, що тепер він міг би прикрасити будь-яку сцену.
1908 року Сергій Дягилєв запросив співака на прем’єру опери «Борис Годунов» М. Мусоргського в Парижі. Це відбулося 19 травня в Grand Opera за участі солістів Імператорського театру — Ф. Шаляпіна (Борис), І. Алчевського (Шуйський), Д. Смірнова (Дмитрій), В. Касторского (Пімен), В. Шаронова (Варлаам), Н. Ермоленко-Южиної (Марина) та М. Чуприннікова (Юродивий).
Їхній виступ був трумфальним. Такого в цій розкішній залі ще не було: люди ставали на крісла, відчайдушно кричали, стукали парасолями, махали хустинами, плакали, чоловіки кидали на сцену капелюхи. Французьку столицю було завойовано. Іван Алчевський виступив настільки блискуче, що з ним тут же було укладено дворічний контракт.
1910 року співак повернувся в Москву та вже 1912-го він знову виступав у парижській Grand Opera, а також в опері Марселя, де співав французькою. У весняно-літній сезон 1916 року Алчевський був на сцені в Одесі. Один із його концертів відбувся в залi Купецької бiржi. У програмi були твори вітчизняних і зарубіжних композиторiв-класиків і народні пісні. У той же час в Одесі гастролювала українська трупа антрепренера О. Суслова, котрий звернувся до співака з проханням виконати партію Андрія в оперi С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» і той залюбки погодився.
Сезон 1917-го був останнім у житті співака. У січні та лютому він брав участь у постановках «Івана Сусаніна» М. Глінки в Харківському оперному театрі, а в березні виїхав на Кавказ, де виступив у кількох операх на сцені оперного театру в Тифлісі, після чого продовжив своє турне в Баку, де мав виступити в шести операх.
Виступивши в партії Хозе («Кармен» Ж. Бізе) та Рауля в «Гугенотах» Ж. Мейєрбера, співак мав співати партію Елезара в опері «Дочка кардинала» Ф. Галеві, виставу якої було заплановано на 11 квітня. Так і було. Та краще б не було, бо він ледве доспівав партію в першій дії, а вже на другу йому не дозволив вийти інсульт.
Два тижні співак перебував у лікарні, а 26 квітня 1917 року не стало. Тіло покійного перевезли до Харкова і поховали на першому міському кладовищі. Кажуть, що коли труну опускали в могилу, неподалік на дереві затьохкав соловейко та співав, доки всі не розійшлися. Наступного дня в «Харківських відомостях» з’явилася стаття, в якій писалося: «Він, як той соловейко, виспівав своє серце до дна, от тільки жаль, що на цей час йому було лише 40 років».
Це був співак світового рівня. Він володів абсолютним слухом, відмінною пам’яттю, голосом м’якого тембру та широкого діапазону. Його спів був виразним і музикальним. Іван Алчевський володів блискучою технікою, він вільно брав «ре» і навіть «мі бемоль» третьої октави та легко міг впоратися з труднощами виконання складних пасажів. Це був найкращий виконавець партії Германа в «Піковій дамі» П. Чайковського. За своє коротке артистичне життя на сцені він виконав 55 оперних партій.

Анатолій Житкевич

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply