Її мистецькі твори можна знайти у деяких канадських галереях та у приватних колекціонерів Канади, США, України, Німеччини, Бельгії, України та деінде. Понад 20 персональних виставок мистецьких творів Парасі Іванець відбулися у таких відомих містах, як Едмонтон, Ріджайна, Калґарі, Оттава, Філадельфія, Торонто, Мюнхен та ін.
Парася Іванець (дівоче прізвище — Криса) народилася 15 березня 1920 року в Піддубцях, неподалік від Рави-Руської. Їй судилося пройти повну дорогу українського еміґранта, зазнавши і голоду, і холоду. Разом із чоловіком, лікарем Василем, вони зазнали важких часів в Австрії, пізніше в Німеччині, звідки 1948-го еміґрували до Канади. Спершу до Галіфаксу, а потім — до Едмонтону.
Щоб поліпшити фінансове становище родини, Василь Іванець погодився на працю лікаря на далекій півночі Канади — в Ґрейт-Бер-Лейк. Тут, біля восьмого (четвертого у Північній Америці) за величиною, озера у світі, вода якого вкрита льодом від листопада до липня, панство Іванців провели повних три роки. Чоловік лікував хворих, а Парася, крім домогосподарства, займалася вишиванням та аматорським малюванням, кресленням. 1956 року родина повертається до Едмонтону, де починає новий етап свого життя. В Едмонтоні Парася вступила до Мистецької академії відомого мистця Ю. Буцманюка та, одночасно, поглиблює свої знання в Альбертському університеті. Саме на той період освіти припадає її ознайомлення з технікою акварелі, темперою, акриликом, конте й опанування рисунка олівцем.
Про зростаючу майстерність мисткині Іванець свідчить і те, що 1967-го вона допомагає Ю. Буцманюкові при малюванні іконостасу в катедрі Св. Йосафата в Едмонтоні. Вона була не лише помічницею, а й співавтором Буцманюка, після його смерти 1968 року, вона успішно закінчила працю над іконостасом, дотримуючи розпочатий стиль свого вчителя.
З 1962-го Парася бере активну участь у різних мистецьких виставках — групових і персональних. Вона творила різні жанри малярства, з перевагою олійної техніки. До її успішних праць можна зарахувати надзвичайно вдалі портрети «П. Дора», «Катруся», «Гіндус», «Мурин», «Автопортрет», які відзначаються бездоганною композицією та схопленням зовнішніх рис, характеру.
Колоритом і динамікою позначені її праці «Маляр при праці», «Сінокоси», «Жнива», «Жінки йдуть до праці», «Гіпівське життя», «На березі» й ін. До успішних творів п. Іванець належать мистецькі праці, серед яких — численні пейзажі «Скелі», «Коріння», «Гірське озеро», «Серед літа», «Ріка Гінтон», «Захід сонця» та низка інших, в яких відчуваємо теплий сонячний колорит і помічаємо нюанси природи.
Реалістичні картини п. Іванець «Хата», «Три родини», «Забута людьми», «Хата з вітряком», «Залишена ферма», «Початки Едмонтону» й інші вартісні не тільки з мистецького погляду, але й з історичного, пізнавального. Окремим періодом творчости мисткині можна назвати цикл рослин і квітів, які притягують увагу глядача своєю ориґінальністю та чудовим кольоровим зображенням у бездоганному виконанні.
До окремого жанру Парасі належать твори сакрального характеру, які вона виконала з особливою любов’ю та майстерністю. Крім іконостасу Св. Йосафата, написала численні ікони, які зберігають у приватних колекціях, дві є у церкві оо. Василіян, а одна — у церкві Св. Івана Богослова у Сент-Кетеринсі. З особливою любов’ю художниця виготовила дві Плащаниці, одну з яких зберігають у Музеї м. Мондер (провінція Альберта), а другу вона подарувала каплиці Пансіонату ім. Івана Франка у Міссіссазі (провінція Онтаріо).
Крім сотень своїх мистецьких творів, Парася Іванець вела також величезну працю дослідника-фіксатора та мистця. Впродовж десяти років, у супроводі чоловіка, вона їздила по преріях Альберти й олією на полотні та картоні зберегла пам’ять про 160 українських церков. З-поміж них зараз уже багато піддалися руйнівній силі часу та браку догляду за ними. З цих, можна сміливо сказати, історичних картин, 153 увійшли до книги «Українські церкви Альберти» (Пряшів, 1991, 190 с.). Книга вийшла двома мовами — англійською й українською, і вміщує надзвичайно вартісну інформацію про окремі церкви, що є основою на більшу наукову працю. Майже весь наклад (2 тис. примірників) завезли до України, альбом знайшов своє місце в різних українських бібліотеках. Окремі примірники можна було придбати також у заповіднику Шевченківський гай у Львові. Оригінали вміщених у книзі репродукцій п. Іванець подарувала Українському музею в Едмонтоні.
1977 року Іванці переїхали жити з Едмонтона до Сент-Кетеринса. Доля й тут поставила Парасю перед випробування — вже після двох років, на новому місці, вона повдовіла. Після смерти чоловіка цілковито зайнялася творчістю — тут створила численні ікони, нові картини, брала участь у культурному житті громади. Під церквою Св. Кирила та Методія у Сент-Кетеринсі організувала і спонсорувала музей, до якого подарувала експонати. Численні картини Парасі Іванець зараз прикрашають стіни Українського дому сеньйорів у Сент-Кетеринсі, які подарувала, проживаючи тут кілька років.
2015-го Парася переїхала жити до Пансіонату ім. Івана Франка в Міссіссазі. Тут відбулася й остання виставка її картин, які подарувала музеєві пансіонату. З вдячністю до мисткині, його управа видала «Календар 2019», який вміщує 18 репродукцій різних творів і статтю двома мовами про життєвий шлях мисткині.
Наприкінці 2017 року Парася Іванець переїхала до будинку опіки Henley House у Сент-Кетеринсі, де на 101-му році 19 грудня ц. р. відійшла у вічність. Нехай їй буде пухом канадська земля!
Як повідомляв «Міст», Парася Іванець урятувала понад 150 українських церков.

Йосиф Сірка