Відійшла у вічність українсько-канадська мисткиня Парася Іванець

Її мистецькі твори можна знайти у деяких канадських галереях та у приватних колекціонерів Канади, США, України, Німеччини, Бельгії, України та деінде. Понад 20 персональних виставок мистецьких творів Парасі Іванець відбулися у таких відомих містах, як Едмонтон, Ріджайна, Калґарі, Оттава, Філадельфія, Торонто, Мюнхен та ін.
Парася Іванець (дівоче прізвище — Криса) народилася 15 березня 1920 року в Піддубцях, неподалік від Рави-Руської. Їй судилося пройти повну дорогу українського еміґранта, зазнавши і голоду, і холоду. Разом із чоловіком, лікарем Василем, вони зазнали важких часів в Австрії, пізніше в Німеччині, звідки 1948-го еміґрували до Канади. Спершу до Галіфаксу, а потім — до Едмонтону.
Щоб поліпшити фінансове становище родини, Василь Іванець погодився на працю лікаря на далекій півночі Канади — в Ґрейт-Бер-Лейк. Тут, біля восьмого (четвертого у Північній Америці) за величиною, озера у світі, вода якого вкрита льодом від листопада до липня, панство Іванців провели повних три роки. Чоловік лікував хворих, а Парася, крім домогосподарства, займалася вишиванням та аматорським малюванням, кресленням. 1956 року родина повертається до Едмонтону, де починає новий етап свого життя. В Едмонтоні Парася вступила до Мистецької академії відомого мистця Ю. Буцманюка та, одночасно, поглиблює свої знання в Альбертському університеті. Саме на той період освіти припадає її ознайомлення з технікою акварелі, темперою, акриликом, конте й опанування рисунка олівцем.
Про зростаючу майстерність мисткині Іванець свідчить і те, що 1967-го вона допомагає Ю. Буцманюкові при малюванні іконостасу в катедрі Св. Йосафата в Едмонтоні. Вона була не лише помічницею, а й співавтором Буцманюка, після його смерти 1968 року, вона успішно закінчила працю над іконостасом, дотримуючи розпочатий стиль свого вчителя.
З 1962-го Парася бере активну участь у різних мистецьких виставках — групових і персональних. Вона творила різні жанри малярства, з перевагою олійної техніки. До її успішних праць можна зарахувати надзвичайно вдалі портрети «П. Дора», «Катруся», «Гіндус», «Мурин», «Автопортрет», які відзначаються бездоганною композицією та схопленням зовнішніх рис, характеру.
Колоритом і динамікою позначені її праці «Маляр при праці», «Сінокоси», «Жнива», «Жінки йдуть до праці», «Гіпівське життя», «На березі» й ін. До успішних творів п. Іванець належать мистецькі праці, серед яких — численні пейзажі «Скелі», «Коріння», «Гірське озеро», «Серед літа», «Ріка Гінтон», «Захід сонця» та низка інших, в яких відчуваємо теплий сонячний колорит і помічаємо нюанси природи.
Реалістичні картини п. Іванець «Хата», «Три родини», «Забута людьми», «Хата з вітряком», «Залишена ферма», «Початки Едмонтону» й інші вартісні не тільки з мистецького погляду, але й з історичного, пізнавального. Окремим періодом творчости мисткині можна назвати цикл рослин і квітів, які притягують увагу глядача своєю ориґінальністю та чудовим кольоровим зображенням у бездоганному виконанні.
До окремого жанру Парасі належать твори сакрального характеру, які вона виконала з особливою любов’ю та майстерністю. Крім іконостасу Св. Йосафата, написала численні ікони, які зберігають у приватних колекціях, дві є у церкві оо. Василіян, а одна — у церкві Св. Івана Богослова у Сент-Кетеринсі. З особливою любов’ю художниця виготовила дві Плащаниці, одну з яких зберігають у Музеї м. Мондер (провінція Альберта), а другу вона подарувала каплиці Пансіонату ім. Івана Франка у Міссіссазі (провінція Онтаріо).
Крім сотень своїх мистецьких творів, Парася Іванець вела також величезну працю дослідника-фіксатора та мистця. Впродовж десяти років, у супроводі чоловіка, вона їздила по преріях Альберти й олією на полотні та картоні зберегла пам’ять про 160 українських церков. З-поміж них зараз уже багато піддалися руйнівній силі часу та браку догляду за ними. З цих, можна сміливо сказати, історичних картин, 153 увійшли до книги «Українські церкви Альберти» (Пряшів, 1991, 190 с.). Книга вийшла двома мовами — англійською й українською, і вміщує надзвичайно вартісну інформацію про окремі церкви, що є основою на більшу наукову працю. Майже весь наклад (2 тис. примірників) завезли до України, альбом знайшов своє місце в різних українських бібліотеках. Окремі примірники можна було придбати також у заповіднику Шевченківський гай у Львові. Оригінали вміщених у книзі репродукцій п. Іванець подарувала Українському музею в Едмонтоні.
1977 року Іванці переїхали жити з Едмонтона до Сент-Кетеринса. Доля й тут поставила Парасю перед випробування — вже після двох років, на новому місці, вона повдовіла. Після смерти чоловіка цілковито зайнялася творчістю — тут створила численні ікони, нові картини, брала участь у культурному житті громади. Під церквою Св. Кирила та Методія у Сент-Кетеринсі організувала і спонсорувала музей, до якого подарувала експонати. Численні картини Парасі Іванець зараз прикрашають стіни Українського дому сеньйорів у Сент-Кетеринсі, які подарувала, проживаючи тут кілька років.
2015-го Парася переїхала жити до Пансіонату ім. Івана Франка в Міссіссазі. Тут відбулася й остання виставка її картин, які подарувала музеєві пансіонату. З вдячністю до мисткині, його управа видала «Календар 2019», який вміщує 18 репродукцій різних творів і статтю двома мовами про життєвий шлях мисткині.
Наприкінці 2017 року Парася Іванець переїхала до будинку опіки Henley House у Сент-Кетеринсі, де на 101-му році 19 грудня ц. р. відійшла у вічність. Нехай їй буде пухом канадська земля!
Як повідомляв «Міст», Парася Іванець урятувала понад 150 українських церков.
Йосиф Сірка
Як допомогти собі та своєму ближньому
Дякую, що приділяєте увагу цій дуже важливій темі. Нажаль, більшість уУкраїнці рятували світ, зокрема, і 1920 року на Віслі
Річ Посполита була ліквідована 1795 року. Тому: Сто років тому 15 серпСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Мій коментар видалено. Я це так розумію що моя присутність на цьому саСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Вважаю дії української делегації у ПАРЄ правильними по суті але не спо