Новини для українців всього свту

Friday, Jun. 18, 2021

Український Шаляпін

Автор:

|

Жовтень 15, 2015

|

Рубрика:

Український Шаляпін
Іван Стешенко в партії Бориса з опери «Борис Годунов» М. Мусоргського

Іван Стешенко в партії Бориса з опери «Борис Годунов» М. Мусоргського

Його називали українським Шаляпіним. І цілком виправдано, бо там, де виступав Іван Стешенко, концертні зали були переповнені, а виконання головної партії в опері «Борис Годунов» нічим не поступалося Шаляпіну. Він був блискучим інтерпретатором української музики, зокрема — народних пісень і романсів М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка та В. Заремби.

Іван з’явився на світ 14 січня 1894 року в м. Лебедині (тепер — Сумської області). У його батька Никифора Андрійовича був чудовий бас-профундо. Йому часто доручали читати «Апостола» в Успенській церкві. Від нього й передався Іванові талант співака. Коли в Івана прорізався голос, батько брав його з собою співати в церковному хорі, але був дуже невдоволений, коли син бешкетував і почувався в церкві, як у себе вдома.
Коли в Івана сформувався гарний баритон, поведінка хлопця різко змінилася, тим більше, що його девізом стало правило «співати, або вмерти» й до того ж не будь-як і не будь-де, а в опері. І мрії починали збуватися. Своє перше соло хлопець виконав 1910 року в Сумах у супроводі. Тут його й почув поміщик Капніст, нащадок відомого російського поета, котрий власним коштом відправив юнака вчитися співу в Петербург, а потім — в Італію.
1914-го Стешенко взяв участь у Всеіталійському конкурсі співаків у Пармі й став переможцем серед басів. Це відкрило йому шлях на оперну сцену Бергамо. Коли він виступив у опері «Лоенгрін» Р. Вагнера, старий співак, котрий раніше виконував цю партію, сказав: «Після цього українця мені тут більше нема що робити». А через якийсь час Стешенко мав співати в «Ла Скала», та почалася Перша світова війна. Театри призупинили свою роботу. І хоч йому ще вдалося виступити в партії Дона Базиліо в «Севільському цирюльнику» в Римі, треба було повертатися додому. На той час Іван уже був одружений із співачкою Емілією Орловою з Києва. 1914 року в них народилася донька Тамара.
Прибувши в Україну, Стешенки провідали батьків у Лебедині, охрестили там дитину й виїхали до Петербурга, де Іван розпочав концертну діяльність із виступами в лазаретах, військових казармах і домах аристократів. Його всюди приймали «на ура». Коли у формі простого солдата він виходив на сцену й французькою співав «Інтернаціонал», публіка шаленіла.
1916-го родина Стешенків поповнилася донькою Валентиною. Але це були небезпечні часи. Після лютневого перевороту 1917 року жити в Петербурзі стало небезпечно й Стешенки повернулися до Києва. Тут Іван почав співати в Київській опері.
1917-го в сім’ї Стешенків народився син Георгій. Та невдовзі в Київській опері запанувала нездорова атмосфера, яка сталася через конфлікт Івана зі суперником Михайлом Донцем. Із театру йому довелося піти та зайнятися концертною діяльністю, хоч стан здоров’я співака різко погіршився. Коли ж в Україні прийшли до влади більшовики, Іван виїхав до Польщі, звідти — до Франції, Італії, Великої Британії, а 1924-го — до США.
Найперше з Стешенком підписала контракт компанія «Чикаґо-лірик-опера». Як свідчить поет Юрій Тарновський, Іван був людиною прекрасної будови, високий на зріст, із привабливим обличчям і виглядав, як справжній богатир, виступав у головних партіях раз на тиждень й отримував за це 200 USD.
Співак був зосереджений на виконання контракту й у перші роки не особливо афішувався. Та десь він мав «засвітитися». Найперше це сталося 14 червня 1925 року в концерті-бенефісі Марії Машір, із котрою підтримував приятельські стосунки ще з часу спільних виступів у Київській опері. Та справжнього успіху Іван Стешенко досяг у листопаді 1926-го, про що газета «Свобода» сповістила: «На днях загостив до Нью-Йорка славний український оперний співак Іван Стешенко, який 7 листопада виступить на святошному концерті з нагоди свята української державності в залі Українського народного дому. Це буде його перший виступ на українській сцені. Пан Стешенко походить з Великої України. В Америці виступає в Чиказькій та Філадельфійській операх».
І цей виступ відбувся, а в своїй рецензії Омелян Рев’юк, редактор «Свободи», зазначив: «Жаль було слухати, як такий прекрасний, сильний голос розбивався об стелю та стіни Народного дому. Він просто розпирав ті стіни, давив своєю силою, але розлитися прекрасними широкими звуками не зміг. Стешенко — великий співак, що має не тільки сильний прекрасний голос, але має закінчену школу. Інтерпретацію кожної пісні він подає з повнотою душі та глибоким почуттям. Не дарма ж його називають українським Шаляпіним. Він українець не тільки за походженням, але й за свідомістю. Переказати словами всю велич і красу співу І. Стешенка не можна. Щоби зрозуміти який це велетень його треба чути. Усі виконані ним пісні викликають великі переживання в публіки. Вони заставляють, або плакати, або летіти десь далеко-далеко. Виконання ним арії Дон Базіліо свідчить, що він професіонал. Захопила слухачів ще й «Блоха» у доброму перекладі українською Д. Вороного. Публіка довго не хотіла відпускати співака зі сцени».
З того часу почалася найтісніша співпраця співака з українськими мистцями, а найперше — з театром українського дому в Нью-Йорку, керівником якого була Марія Машір. 26 і 27 листопада 1927 року Іван виступив у партії Гуляєва в опері «Катерина» М. Аркаса.
Наприкінці 1928-го Іван Стешенко здійснив тримісячний концертний тур містами США. Його виступи відбулися в Детройті, Ворені, Клівленді, Баффало, Елізабеті, Бостоні, Ньюарку, Акроні, Стемфорді, Нью-Гейвені, Трентоні, Сиракузах, Рочестері й інших містах. Загалом було дано 20 концертів. А відбувалися вони переважно в робітничих домах, клубах і будинках «Просвіти».
Якось у розмові з Юрієм Тарновським співак сказав, що «виступав у багатьох оперних театрах і концертних залах Польщі, Франції, Італії й інших європейських країнах, останнім часом у Чикаґо та Філадельфії, але не має радості від своїх виступів, бо буржуазія не цінує справжнього мистецтва. Пани йдуть в оперу тільки для того, щоби показати свій пишний одяг і похвалитися коштовними браслетами та перснями. Робітники ж, коли слухають пісню, то зразу видно, що вони люблять її по-справжньому, всім своїм єством».
До участі в своїх концертах Іван Стешенко часто запрошував українських співачок Марією Машір, Юлію Шустакевич, Емілію Корнатову, Лідію Корецьку та Стефанію Королишин-Цимбаліст. Із українського репертуару він переважно виконував «Ой три шляхи широкії» М. Лисенка, «Минають дні, минають ночі» В. Заремби, «У долині село лежить» Я. Степового, народні пісні «Із-за гаю сонце сходить», «Ех ти доля, моя доля», «Ой, кум до куми залицявся». Любив виконувати й ще ніким не співані пісні. Однією з таких була пісня «Ой, ти місто бурхливе», написана на текст поета Ю. Тарновського з музикою Якова Фішермана. Свій репертуар він виконував 11-ма мовами народів світу.
Бувало, що на прохання українських громад співак виступав у операх зарубіжних композиторів. Таке відбулося 18 листопада 1927 року у Нью-Йорку, коли силами українського робітничого клубу було поставлено оперу «Фауст» Ш. Гуно.
1932-го більшовицький уряд запросив співака повернутися на Батьківщину і той покинув Америку, сподіваючись, що «можливо принесе реальну допомогу масам». Повернувшись, навідався в Лебедин, де ще жила його мати та родина. Але стосунки з сім’єю не склалися, бо приїхав він із новою дружиною. Та не минуло й місяця, як Іван Стешенко розпочав свої виступи в Харківському театрі опери та балету, а згодом перейшов до Харківської філармонії та почав гастрольні подорожі країною з виступами в Одесі, Грузії, Уралі, Сибірі та Далекому Сході. На жаль, там співак застудив нирки й хворий приїхав у Москву з надією на якісне лікування. Та не склалося. Його не стало 2 травня 1937-го, він помер на 43-му році життя. На жаль, жодна українська газета не повідомила про його кончину, лише кількома рядками про це сповістила газета «Известия».
На теренах США та Канади Іван Стешенко виступав лише дев’ять років, але залишив по собі незабутній слід. Він тріумфував на зарубіжних сценах значно триваліше та продуктивніше, ніж на Батьківщині. Цьому сприяла і працьовитість співака, і позитивна впертість, цілеспрямованість, і щоденна праця. Від природи мав добру пам’ять, артистичність, трудився над кожним звуком і образом. Йому було доступним як ліричність, так і драматизм, а найкращими із виконаних були партії Бориса Годунова, Тараса Бульби, Мефістофеля та Германа.
У слухачів української діаспори співак користувався особливою симпатією. Його впізнавали на вулиці, віталися, хотіли переконатися, що він справді розмовляє нашою мовою, а той завжди гарно виглядав, був охайним, акуратно причесаним, одягнутим, був гарним співрозмовником, умів сказати мудре слово, але й умів слухати іншого.
Зараз на будинку, де народився співак, установлено пам’ятну дошку. І це — все, що сповіщає лебединцям про їхнього великого земляка — оперного співака Івана Стешенка. На щастя, залишаючи США, він встиг записати кілька платівок і увіковічнити свій голос для історії.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply