Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 11, 2021

Театральним триптихом відзначає своє 70-ліття народний артист України Іван Бернацький

Автор:

|

Листопад 03, 2016

|

Рубрика:

Театральним триптихом відзначає своє 70-ліття народний артист України Іван Бернацький
Андронаті (Іван Бернацький) і Настка Кривинюкова (Оксана Гап'юк)

Андронаті (Іван Бернацький) і Настка Кривинюкова (Оксана Гап’юк)

1 липня ц. р. режисеру Українського драматичного театру в Нью-Йорку виповнилося 70 років працелюбного життя. Ювіляр вирішив означити свою річницю театральним триптихом — виставами «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, «Гайдамаки» Т. Шевченка і показом старовинної української ноші «З бабусиної скрині».
«У неділю рано зілля копала» показали 15 жовтня ц. р. в Українському народному домі в Нью-Йорку. Можна було б сказати, що ця вистава є повтором, бо прем’єра відбулася 15-16 листопада 2015-го. Та дійсність виявилась іншою, бо це було не те, що колись. З приємністю наголошую, що сучасна вистава відрізнялася від попередніх різними аспектами. Звісно, в основному сюжет класичного твору Кобилянської був збережений, як і панорама інсценізації Василя Василька. Але важливо те, що молоді учасники дійства виросли професійно. Стали відважнішими та досвідченішими. Їхня гра, рухи, міміка були виразними, вільно-природними, а їхня мовна, плинна артикуляція, за допомогою сучасної звукопосилюючої апаратури, виразно доходила до вух аудиторії, чим слід завдячувати Станіславу Терентьєву, помічнику режисера. Водночас режисер Бернацький ще і ще раз утвердив свою глибоко вдумливу майстерність і винахідливу осмисленість. Проникливим, всеохопним і метким оком помічав і з тонкощами відчуття робив корективи певних епізодів, а дещо виокремлював для кращої виразності та розуміння аудиторією. Писанка дійства була глибоко осмислена й успішно завершена. У цьому творчому процесі Івану Бернацькому дбайливо допомагали постановники Богдан Копистянський і п. Терентьєв. Поруч виявилася успішна декораторка Галина Рідка, котра зробила залу іншою — театральною. У партері й обабіч подіуму були розставлені манекени в оригінальних українських народних строях. Ніна Терентьєва відповідала за світло, вдумливо та професійно, зі смаком залучала світлові ефекти, як це практикується у сучасних театрах. Пісенні записи композитора Тараса Терлецького (Україна) звучали дуже мелодійно.
Проекти чудових і райдужних костюмів для дійства, які стали окрасою дійства, належать талановитій дизайнерці Тетяні Доманській (Україна). Звично дбайливий директор Анатолій Рідкий підтримував порядок у залі. Обов’язки менеджера виконувала Оксана Ізбянська. Загалом це справді вагомий театральний діючий колектив, без якого не можна собі уявити успішність вистави. Коли ж назвати чимале число молодих артистів й артисток, то це буде загалом дуже серйозна творча одиниця, яка успішно вписується в активне життя української діаспори метрополії Нью-Йорку.
На початку вистави відбулося представлення різнобарвного та нелегкого шляху народного артиста України. Іван Бернацький народився 1 липня 1946 року в селі Городниці на Тернопільщині і був восьмою дитиною у родині. З юних років жадав опинитися на сцені. Його шлях до театру виявився нелегкий, безгрошовий і довгий. Господь нагородив ювіляра багатими талантами, які він відданою, завзятою працею і бажанням ретельно утверджував — спершу як аматор локальних вистав. Здобув середню освіту, а згодом — вищу театральну освіту в Києві. Наполеглива та сумлінна праця зробила бажане дійсним. Іван став актором провідних театрів України, був визнаний і нагороджений званням народного артиста України.
Слід підкреслити, що п. Бернацький — глибоко віруюча людина, тому свої вистави починає молитвою. Цього разу молитву «Богородице Діво» провів парох церкви св. Юра о. Еміліян Дорош. Він побажав ювіляру багато Божих ласк і прожити довгі творчі літа в міцному здоров’ї.
Відтак під звуки музики та гамору з’являється на подіумі гурт гуцулів і циганів у райдужих строях, що манять око глядача. Ватажок циганів Раду, якого втілював Володимир Левицький, перебував у приступі люті та розпачі з приводу зради дружини Маври, яку з глибоким відчуттям втілювалa Христина Баланецька. «Убити, убити зрадницю Мавру!» — кричить Раду. Табір циганів одностайно повторює: убити, бити… Мавра кидається до ніг Раду й у безмежній розпачі молитовно благає: прости, прости… Табір безустанно гомонить і не чує голосу Маври.
Цим драматичним епізодом Кобилянська підкреслила святість подружжя в бездомному народі циганів, наголошуючи на моральних цінностях. Водночас цим драматизмом Кобилянська підкреслює і показує статечних, розважливих циганів. Таким у дійстві демонструє старого цигана, бездоганного скрипаля Андронаті, та його дружину — батьків Маври, яких утілювали сам Іван Бернацький і Христина Місюк. Батьки у розпачі: як урятувати доньку від смерті? Андронаті бездоганно знає, чим дихає табір циганів на чолі з ватажком. Він спокійно та розважно звертається до Раду: так, Мавра згрішила і заслуговує на кару, але… У цьому епізоді підкреслена неперевершена любов батьків до своєї дитини. І любов узагалі, яка є основою основ людства. Андронаті своєю поставою та вправною грою на скрипці чутєво зворшливих циганських пісень і міцними наливками втихомирює і немов присипляє бунтарський настрій циганів. У полотняній довгій сорочці, з торбою, що звисає на плечах, він назавжди зникає з Маврою й її сином із табору. У непрохідних нетрях лісів шукає для доньки й онука кращої долі.
Варто сказати, що гра Маври, її жести, рухи, міміка та наголоси від початку і до кінця дійства були неперевершені. Те ж можна сказати й про Андронаті. Старий циган, котрий не з однієї печі хліб їв, чудово зіграв свою роль. У фіналі вистави глядачі своїми спонтанними та довготривалими оплесками виявили неабияке своє душевне захоплення.

Микола Галів

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply