Новини для українців всього свту

Monday, May. 16, 2022

Тарас Шевченко і школа Карла Брюлова

Автор:

|

Лютий 26, 2022

|

Рубрика:

Тарас Шевченко і школа Карла Брюлова
«Молодий Тарас Шевченко у К. Брюлова»

Картина художника Георгія Степановича Меліхова, народженого 1908 року, провідного майстра тематичних творів мистецтва під назвою «Молодий Тарас Шевченко у К. Брюлова», була намальована 1947-го олійними фарбами на полотні. Маляр тоді навчався на четвертому курсі Київського державного художнього інституту. Саме тоді обрав для курсової роботи сцену першої зустрічі Шевченка з Брюловим. Свій задум реалізував дуже вдалим ескізом, назвавши його «Т. Г. Шевченко та І. М. Сошенко у художника К. П. Брюлова». На його основі, Меліхов створив картину для музею поета в селі Шевченкове. Проте Митрофан Федоров, якому надіслав фоторепродукцію картини, дав неґативну оцінку композиції полотна та вказав на значні недоліки в рисунку. І справді, твір мав ілюстративний характер, йому бракувало психологічної розробки як усієї сцени, так і кожного персонажа, а головне — ідейної глибини задуму. І Меліхов уже був готовий відмовитися від подальшої роботи. Але коли настав час обирати тему дипломної картини, Федір Кричевський, в якого молодий художник навчався п’ять років, порадив йому повернутися до образів Шевченка та Брюлова. Від задуму до завершення картини минуло шість років. Меліхов почав роботу над полотном у травні 1947-го, а в жовтні того ж року закінчив. Дія твору відбувається у майстерні Брюлова, куди Сошенко привів свого земляка Шевченка. Брюлов, сидячи на дивані, розглядав малюнки Тараса, потім кинув погляд на автора. А той стоїть перед славетним маестро в стоптаних чоботах, з шапкою в руках, збентежений, але сповнений надії. Івана Сошенка, на пів голови вищого від постаті Шевченка, зображено, як стоїть ліворуч. «Працюючи над образом Тараса, — згадував художник, — я пригадував собі стан і почуття, пережиті мною, коли вперше приніс Федорову власні малюнки й акварелі. Це були незабутні хвилини тривожного чекання присуду, і в цьому плані переживання Тараса були мені близькі й зрозумілі».
На початку лютого 1831 року, втікаючи від польського повстання, Павло Енгельгардт, разом із своїм поміщицьким обозом і Тарасом приїхав із Вільно до Петербурґа. 17-річний юнак жив у будинку свого пана, який «законтрактував» Шевченка на чотири роки для різних живописних робіт у майстерні Василя Ширяєва. Ці роки роботи сприяли освіті та розвитку його як художника та для ознайомлення з творами Карла Брюлова, зокрема, з його картиною «Останній день Помпеї», яку експонували в Ермітажі 1834-го.
Знайомство Шевченка з Сошенком у Літньому саду у червні 1835 року переросло у дружні стосунки та у зустрічі з Євгеном Гребінкою, а головно, з Аполоном Мокрицьким (1810-1870), педагогом Академії мистецтв. Він же ж, разом із Сошенком, завів до натурних класів академії й Ермітажу, а згодом влаштував побачення Тараса з Брюловим. У його майстерні почалися розмови про звільнення Шевченка з кріпацтва. За 2,5 тис. рублів, отримані за портрет Василя Жуковського, у квітні 1838-го Шевченкові купили свободу.
За намовою Сошенка, Шевченко малював портрети з натури. Моделлю для нього був козак Іван Нечипоренко, дворовий кріпак Енгельгардта. З тими малюнками та кількома іншими, одного прекрасного ранку 1837 року Сошенко побував із Шевченком у майстерні Брюлова. На той час той був уже відомим автором кількох психологічних портретів — В. Тропініна, В. Петровського, В. Корнилова, Н. Кукольника й інших. Побачивши малюнки молодого художника, маляр сказав Сошенкові: «О вашому ученику потрібно добре подумати!». Наприкінці 1838-го Шевченко був у К. Брюлова, після чого офіційно зарахованим слухачем став відвідувати класи Академії мистецтв і став одним із улюблених учнів маестро.
Шевченко повністю віддався навчанню, самоосвіті та творчій роботі. Художню освіту здобував у вищому й найкращому на той час навчальному закладі — Академії мистецтв, хоча й названій «похмурою казармою», бо в таку перетворив її цар Микола І, як і всю Росію. Безпосереднє навчання в Брюлова дало Шевченкові дуже багато. Великий Карл був видатною постаттю, і серед професури академії, вважався найбільш фаховим. Якийсь час Шевченко, близький приятель свого вчителя, навіть жив у квартирі Брюлова. Славетний художник неґативно ставився до кріпацтва, до тодішньої панівної верхівки, та й до самого коронованого ката Миколи І з його родиною.
З тієї ненависті до нього Брюлов відмовився малювати його портрет, а також будь-які картини «на славу Росії». У своїх учнях виховував огиду до аристократичного суспільства. Одну картину під назвою «Облога Пскова» почав малювати 1836-го, та завершив її аж 1843 року, не надавши їй більшої творчої ідеї. Зауваження царя до цієї картини «остудили» Брюлова. Він повертався до неї кілька разів, перемальовуючи та й так залишив незавершеною до кінця. Таке ставлення маляра до трактування російських історичних тем у мистецтві позначилося й на творчих інтересах Шевченка, який радше звертався до теми української історії, створивши «Козацький бенкет» і «Смерть Богдана Хмельницького». Тарас Шевченко творчо сприймав науку Карла Брюлова, неухильно прямуючи до реалістичного відтворення дійсності. Тому зрозуміло, що ранні його роботи — на національно-історичну та побутову тематику. Серед академічних робіт Тараса варто згадати малюнок «Два натурщики», за який на іспитах отримав п’ятірку — найвищий бал за академічною системою оцінки учнівських робіт.
Брюлов вважав основою школи малюнок, підказуючи своїм учням вивчати зразок оригіналів, але не сліпо наслідувати їх. Шевченко написав «Перерване побачення» — копію з однойменної акварелі Брюлова, а також його ж акварелі «Сон бабусі й онучки». Ними він спробував осягти витончені малюнки м’якого викінчення. За вказівками свого професора, Шевченко вивчав класичні лінії античного мистецтва та малюнки з голого тіла, а також із гіпсових фігур, з якими ознайомився раніше, малюючи у Літньому саду. Але систематично займався в Академії мистецтв. Важливим малюнком Шевченка став етюд «Натурщик», що сидить на традиційній червоній тканині. Уроки і виклади Брюлова відбилися в естетиці та мистецтві Шевченка, які, безперечно, розвинули у молодого мистця ненависть до кріпосників і любов до знедолених. Його погляди знаходили підтримку саме в майстерні вчителя. Двері до неї завжди були для нього відчинені. Заходив туди в будь-який час, навіть у моменти найбільшого творчого напруження маестро. Ніде так добре, як серед учнів, той не почувався. Знав їхні потреби, часто турбувався їхнім матеріальним добробутом, часто відвідував, годував і лікував за свій рахунок. Брюлов був добрим педагогом і виховником учнівського інтелекту. На власному прикладі вчив «запалюватися» прочитаним сюжетам, втілюючи це піднесення в ескізах.
Під час відвідин Ермітажу Брюлов звертав увагу своїх учнів на твори старих майстрів, аналізуючи передусім їхні композиції. Такі лекції педагога стали для Шевченка прикладними у створенні ряду картин, відомих за побутовими жанрами, виконаних реалістичною побудовою. Велике ім’я Карла Брюлова не випадково виступало перед очима Шевченка. Натхненний його живописом, створив свій світ образів із життя українських селян, казахів, засланців до Орської фортеці, Оренбурзького краю, Новопетровського укріплення. За покровительства Брюлова Шевченко намалював такі картини: «Автопортрет» (олія, 1839-1840), «Циганка ворожка» (1841), «Катерина» (1842) та багато ескізів до неї, як також ілюстрації до поем «Сліпа», «Войнаровський», «Допит полонених», начерки до книги «Історія Суворова» М. Полевого.
Рухи олівцем чи вугіллям були нероздільні в педагогіці Брюлова, про що надовго запам’ятали його учні, зокрема, й Шевченко. Єдність руху та початкові каркасні фіксації чітко вирисовуються в десятках начерків, подекуди виправлені нашвидкуруч. Шевченко добре засвоїв, як зображувати людей у різних положеннях та русі, зокрема, селян, які сидять або лежать. Вміння малювати людські тіла у складних ракурсах давало Шевченкові неабиякі натхнення під час усього творчого періоду в житті художника. Оволодівши в класах академії малюнки на різні теми, мав змогу їх чудово передавати сепією чи акварельними красками. Про це нагадують його малюнки волів, верблюдів, коней тощо. Малювати скрізь, всюди і завжди з натури і по пам’яті, було девізом Брюлова. Нагадував учням не розлучатися з альбомом. Розуміння краси людського тіла та жіночих моделей, про які постійно нагадував, знайшло дуже помітне відображення й у мистецтві Шевченка. Воно зіграло значну роль у формуванні молодого художника і посіло визначне місце для розвитку українського мистецтва.
1841 року Шевченко, називаючи Брюлова «Великим Карлом», разом із ним брав участь в ілюструванні збірника «Сто російських літераторів». Про все здобуте знання у майстерні Брюлова, Шевченко з пошаною згадував у своїй автобіографії — «Щоденнику», та у повісті «Художник».
Раніше «Міст» розповідав про Тараса Шевченка у філателії.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply