Новини для українців всього свту

Friday, Jun. 18, 2021

«Світе тихий, краю милий…»

Автор:

|

Березень 24, 2016

|

Рубрика:

«Світе тихий, краю милий…»
Театр Бернацького

Христина Рябокінь, Марія Бінч і Марія Пруська

Так уже традиційно склалося, що щороку березень стає місяцем присвяти великому українському поетові Тарасові Шевченку. Цього місяця земляки поета в Україні та поза нею складають йому молитовно-доземний поклін за його неперевершене Слово. Тому Слово поставив Тарас на сторожі України та закликав «Борітеся, поборете». Поетові слова композитори поклали на крила нот, які симфоніями несуться у безмежні простори та небесні висоти. А драматурги та режисери формували і формують інсценізації та драми, в яких ми бачимо поета творчо багатоголосим.
У цьому ключі багатоголосся слід згадати Український драматичний театр Івана Бернацького, народного артиста України, котрий безперебійно утверджує свою сутність як успішний творчий колектив у Нью-Йорку. Завдяки п. Бернацькому ця трупа майже десять років ставить райдужні інсценізації, присвячені великому Тарасу, у метрополії Нью-Йорку. Зі сцени, з уст красивих і талановитих студійців і самого творця інсценізацій звучать досі актуальні слова поета. Ми минемось, як і покоління перед нами і після нас, а Тарас буде живий і актуальний у пам’яті прийдешніх поколінь.
Цього року постановка Івана Бернацького, присвячена Тарасу, пройшла під знаменними словами Кобзаря «Світе тихий, краю милий, моя Україно». Вистава відбулася 13 березня ц. р. в Українському народному домі Нью-Йорку, при вщерть заповненій залі. Правда, декому довелося повернутись додому, бо, на жаль, відповідальному директору Анатолію Рідкому не вдалося примістити всіх. Другою несподіванкою було те, що серед численних учасників було багато молоді. А це свідчить про те, що Український драматичний театр здобув собі заслужене визнання.
Прелюдією до дійства став виступ Аскольда Лозинського, котрий визначив передове місце великого поета у релігійно-духовній градації. Декорації до вистави залишилися незмінними з минулих років, за винятком внутрішнього інтер’єру, якими відає художник Станіслав Терентьєв. Він водночас — і помічник режисера, і відповідальний за звук.
Цього разу на сцені виросла розлога верба, мабуть, Тарасова, яку він посадив на засланні. У куті лівої сторони на висоті красувався освітлений портрет Тараса. Вдало було застосовано світлові ефекти та символічний «дим», якими розпоряджається Ніна Терентьєва.
Дійство розпочалося зворушливо-могутнім Тарасовим «Як умру, то поховайте» (звукозапис хору з України). На сцені опинилися близько 20 дівчат і хлопців, одягнених у чудові вишиванки, що тішило око глядача. Роль молодого Тараса грав Петрo Лотоцький. Шикарно одягнений, у чорному, але білій сорочці, з чорною пов’язкою та киреєю на плечах, він виконував важливу функцію у постановці. Вправо він виводив на сцену персонажі, котрі милозвучно виголошували твори Тараса.
Режисер формував дійство монтажними циклами з творчості Шевченка. Кожному студійцю він призначив належне. Цікавим і приємним для вуха став діалог молодого поета (П. Лотоцький) з досвідченою людиною (І. Бернацький).
Христина Мисюк у довшому монолозі з «Осії» з чуттям розповідала:
Погибнеш, загинеш Україно,
Не стане знаку на землі.
А ти пишалася колись
В добрі і розкоші! Вкраїно…
Розгорнулася велика історично-політична, глибоко вдумлива драматична поема «Великий льох» у виконані Марії Пруської, Христини Рябокінь, Марії Бінч, Ольги Панько, Любові Пилипонюк і Зоряни Бабій.
Поруч містерійного льоху Тарас виводить тріо лірників: один сліпий, другий кривий, а третій — горбатий (Володимир Курило, Іван Бернацький і Сергій Тарновецький). Актори вдало передали Тарасові відчуття, які аудиторія сприйняла особливо зворушливо.
Далі прозвучали вірші «Стоїть в селі Суботові» у виконанні Юрка Михайліва, «Причинна» у виконанні Оксани Гап’юк та П. Лотоцького, «Тече вода у синє море» у виконанні Андрія Щегельського, «Вітре буйний» у виконанні Ірини Макарук і «Тяжко-важко в світі жити» у виконанні Василя Матлаєва. Зоряна Бабій із глибоким відчуттям декламувала «Нащо мені чорні брови», а Л. Пилипонюк розповіла про «Дівичії очі». Першу частину програми було завершено віршем «Нащо мені женитися», що прозвучав у виконанні п. Тарновецького.
Другу частину програми відкривав п. Лотоцький. Він і п. Мисюк розкрили нову драматичну картину з поеми «Утоплена», голосячи «Вітер в гаї не гуляє». А п. Тарновецький вималював любовний епізод із поеми «Катерина». До цього циклу Шевченкової творчості додався уривок із поеми «Гайдамаки», де в ролі Лейби виступив сам п. Бернацький.
Продовжив програму п. Левицький — «Ой Дніпре мій, Дніпре». У супроводі п. Лотоцького, п. Бінч і Романа Верхняка прозвучав Тарасів «Титар». Зворушливо прозвучав довший монолог Людмили Грабовської з поеми «Наймичка»:
У неділю вранці рано
Поле крилося туманом;
У тумані на могилі…
А п. Левицький рішучим голосом декламував:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні…
Це вже були акорди, які наближалися до завершення дійства. Вони зворушливо прозвучали у виконанні п. Бернацького, п. Лотоцького й усіх виконавців словами з поеми «І мертвим, і живим».
Аудиторія з удячністю відгукнулася бурею оплесків і обдарувала режисера та виконавців квітами. Неоціненна праця режисера Бернацького та віддана праця студійців виявилися надзвичaйно успішними, показавши незрівняну велич нашого Тараса.
Слід наголосити, що ця велика праця й особливий успіх не були б здійснені без щедрих спонсорів, якими є Українська федеральна кредитова кооператива «Самопоміч» у Нью-Йорку, Українська національна федеральна кооператива, Український народний дім і ресторан «Кафе Клостер». Усім їм належиться велика та щира подяка.

Микола Галів

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply