Новини для українців всього свту

Sunday, Jul. 25, 2021

Ватиканський вектор української політики

Автор:

|

Березень 03, 2016

|

Рубрика:

Ватиканський вектор української політики

Франциск і Кирило

Україну досі лихоманить «зрадою», цього разу — ватиканською. Якими будуть наслідки гаванської декларації папи Франциска та патріарха Кирила (і чи будуть вони взагалі), достеменно невідомо. Однак можна бути впевненим, що імовірний візит понтифіка до України не пройде непоміченим. Питання в тому, чи готова до візиту папи Україна?

Інтерес кесаря
На офіційному рівні головним каменем спотиканням завжди була конфесійна заангажованість керівництва держави. Приміром, у часи Януковича про візит глави Ватикану не могло бути і мови, позаяк «донецькі» перебували під впливом Московського патріархату (МП). Однак цього разу Папу запросив особисто Президент Порошенко. Навряд чи це запрошення є дипломатичною формальністю.
На відміну від Януковича, у дотичних до релігії питаннях п. Порошенко керується зовсім не власними конфесійними вподобаннями. Будучи вірним Української православної церкви (УПЦ) МП, теперішній глава держави вже закликав УПЦ МП до патріотизму та діалогу з УПЦ Київського патріархату (КП) та Української автокефальної православної церкви. І навіть більше — висловлюватися на підтримку ідеї єдиної помісної Церкви. Залишається лише констатувати, що Московська патріархія справді втратила важелі впливу на українську владу.
А от із Ватиканом у постреволюційної влади склалися особливі стосунки. Перш за все, вона завдячує понтифіку дипломатичною підтримкою в критичні для України моменти. Чого варта лише зустріч папи з Арсенієм Яценюком у квітні 2014-го, коли легітимність постреволюційної влади ще не була очевидною для Заходу. Та й під час Майдану папа Франциск зробив чимало, аби схилити симпатії світової спільноти, зокрема Європи, на користь повсталої України.
Зважаючи на величезну зацікавленість Києва у збереженні позитивного міжнародного іміджу, можна не сумніватися — бажання прийняти Святійшого Отця в Україні є абсолютно щирим. Хоча б тому, що папа Франциск — не просто лідер українських римо- та греко-католиків. Зараз понтифік займає четверте місце у списку найвпливовіших людей світу за версією Forbes, поступаючись лише Бараку Обамі, Анґелі Меркель і Путіну.

Православна опозиція
А от із Церквами ситуація — складніша. Перш за все, йдеться про УПЦ МП, яка досі вважає себе домінантом духовного життя держави. В УПЦ МП хоч і визнають право понтифіка зустрічатися зі своїми вірними в Україні, вони незмінно вимагають узгоджувати візити з ними. Більше того, УПЦ МП під орудою митрополита Онуфрія вже встигла засвідчити вороже ставлення до Святійшого Отця. І навряд чи гаванські декларації зможуть цьому зарадити.
Перший інцидент трапився ще наприкінці 2014 року в Києві. Тоді представники УПЦ МП демонстративно проігнорували зустріч Всеукраїнської ради Церков з кардиналом Шенборном, спеціальним представником папи. А на президентське запрошення до папи в УПЦ МП відреагували акцією протесту. 7 грудня 2015-го кількасот «православних активістів» провели у Києві мітинґ проти «духовної аґресії» Ватикану.
2001 року візит Івана-Павла ІІ також супроводжувався протестами московських православних, але зараз ризики — значно вищі. В Києві УПЦ МП не має достатньо активних прихильників, щоб зірвати візит Папи, але на окупованих територіях доля греко- та римо-католицьких громад перебуває в розпорядженні православних шовіністів. Про це сепаратисти нагадують постійно. Наприклад, наприкінці січня ц. р. в Донецьку показово пікетували храм Української греко-католицької церкви (УГКЦ), вимагаючи від «секти» греко-католиків забиратися геть.
Чи є релігійні переслідування, які чинили сепаратисти, інспіровані православним духовенством — питання дискусійне. Однак немає сумніву в тому, що УПЦ МП відіграла свою роль у гібридній аґресії проти України. А також у тому, що Росія спробує використати католицьке населення «народних республік» і Криму як важіль тиску на Ватикан. Фактично, йдеться про заручників, життя та свобода яких повністю залежить від забаганок окупаційної влади.
Своєрідний погляд на візит Папи має і Київський патріархат. В інформаційному відділі УПЦ КП заявляють, що визнають право Папи зустрічатися зі своїми вірними в Україні. Водночас у Київській патріархії закидають Ватикану недостатньо чітку позицію щодо російської аґресії в Україні. Також в УПЦ КП не задоволені тим, що Ватикан не підтримує офіційних відносин із Київською патріархією.
Утім, від УПЦ КП навряд чи варто очікувати демаршів. «Київські» православні зараз перебувають у вигідному становищі — авторитет «канонічної» УПЦ МП стрімко падає, десятки парафій переходять до Київської патріархії. Ані УГКЦ, ані Римо-католицька церква (РКЦ) не є конкурентами УПЦ КП, натомість ослаблення позицій УПЦ МП цілком відповідає стратегічним інтересам Київської патріархії.

А що народ?
Не менш важливе запитання, що думає про візит папи суспільство. За відсутності соціологічних даних можна припустити, що пересічний українець (особливо на схід від Збруча) взагалі нічого не думає про понтифіка. А якщо і думає, то набагато менше, ніж про боротьбу з корупцією чи безвізовий режим. Між тим, візит Папи — подія, що матиме історичне значення для України.
Візит глави РКЦ у православну країну — це передусім свідоцтво визнання її цивілізаційної належності до європейського світу. Конфесійні розбіжності не мають вводити в оману. Кілька століть тому належність до католицизму чи православ’я справді визначала політичний статус того чи іншого монарха. Проте сучасний європейський світ — на відміну від «руського міра» — є інклюзивним, тобто таким, що визнає різні ідентичності.
Не варто думати, що папа приїде в Україну лише зустрітися зі своїми вірними та виконати дипломатичні ритуали з керівниками держави. Візит папи — це акт комунікації з усім українським суспільством, не зважаючи на релігійну приналежність. Аби вступити в цей цивілізаційний діалог, нам доведеться подолати конфесійну герметичність та архаїчну байдужість до всього, що не перебуває у нас під носом.
Відвідавши Україну 15 років тому, Іван Павло ІІ видав Україні — тоді ще безнадійно «совковій» — кредит довіри. Це був жест надії на те, що ми скоро приєднаємося до європейської спільноти народів. Тепер нам виписали ще більший кредит, який не вимірюється ні доларами, ні євро. Йдеться про довіру Європи — хоч і хитку — на те, що Україна зможе вирватися з пострадянського болота.
Й якщо європейські лідери розмовляють із Україною мовою вимог і доручень, то папа Франциск — мовою милосердя. А от чи зможемо ми відповісти йому мовою вдячності? Час на підготовку ще є.

Григорій Швець, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply