Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 18, 2021

У Львові знайшли фрески капелана УПА

Автор:

|

Листопад 12, 2015

|

Рубрика:

У Львові знайшли фрески капелана УПА

Фрески

У Музеї народної архітектури та побуту у Львові, який люди називають «Шевченківським гаєм», у колишній каплиці монахів-студитів знайдено унікальні фрески початку ХХ ст. Зараз це приміщення займає адміністрація музею. Одним із авторів фресок є о. Рафаїл Хомин, котрий був польовим капеланом Української повстанської армії (УПА).
Відомо було, що у будівлі, яку займає адміністрація Музею народної архітектури та побуту у Львові, містився монастир ченців-студитів і що тут була каплиця. 1948-го один із монахів передав парафіянці ікону і наказав сховати та берегти. Це був ескіз для композиції, намальованої на стіні. «Це — фреска. Техніка виконання по свіжому тиньку вапняними фарбами з фрагментами. Фреска у задовільному стані — знизу шар автентичного живопису, у 1940-х рр. його перемалювали зеленою фарбою, далі поверх зроблена затирка, у 1970-ті знову замальовано. Тут була зала засідань», — розповідає реставратор Микола Толочко.
Понад 70 років довелося чекати, щоб фрески знайшли. Реставратори Унівського студійського монастиря відкрили кілька фрагментів. Вони припускають, що всі стіни приміщення є у фресках, а також й окремі кімнати у будинку, де у 1930-ті рр. жили монахи-студити.
Фрески унікальні тим, що намальовані іконописцями студійської іконописної школи, створеної митрополитом Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Андреєм Шептицьким 1927-го. Такі ж є в Унівському монастирі, що на Львівщині.
Юстин Бойко, настоятель Свято-Іванівської лаври студійського уставу, розповів, що віднайдені фрески у каплиці намалювали ченці, іконописці Рафаїл Хомин і Філатей Коць. Рафаїл Хомин реставрував храм у Крилосі, що Івано-Франківщині, 1944 року він був польовим капеланом УПА. Того ж року панотець загинув разом із бійцями, котрі потрапили у засідку. Зараз триває справа його беатифікації. Філатея Коця також вважають одним із кращих іконописців ХХ ст.
«Для нас це — велика знахідка і цінність. Ми знали, що тут є монастирська каплиця, але записи не збереглися. Цього року вирішили пошукати. Митрополит Андрей відповідною грамотою створив Свято-Іванівську лавру (тепер це — територія Музею народної архітектури та побуту і парк «Знесіння») і цієї грамоти ніхто не скасовував. Він із братом Климентієм придбав спеціально для потреб лаври багато землі, купив будинок в управління залізниці для чнгців (зараз тут розташовується адміністрація музею). Було запрошено архітектора і будинок добудували», — розповідає монах-студит Юстин Бойко.
1926-го митрополит Шептицький мав намір створити Свято-Іванівську лавру, щоб тут монахи вчили молодь, зокрема сиріт, різним ремеслам, зокрема іконописному мистецтву. А талановиту молодь владика скеровував на навчання за кордон. На території лаври хотіли будувати церкву, але Іларіон Свєнціцький, тодішній директор Національного музею у Львові, порадив митрополиту 1930 року перенести до лаври дерев’яну церкву Святого Миколая з села Кривки, що на Турківщині. Дотепер цей храм є окрасою музею. Тоді ж і народився задум на території лаври створити скансен (музей під відкритим небом) і перевозити сюди українські дерев’яні церкви, створити тут духовно-культурний осередок українців. Тут збиралася молодь та інтелігенція. Однак на заваді цим великим планам став прихід 1944-го радянських «визволителів» і ліквідація 1946 року УГКЦ.
До слова, у роки німецької окупації монахи-студити у своєму будинку переховували єврейських дітей. Із приходом радянських «визволителів» 1944-го ченців Свято-Іванівської лаври розігнали, когось заарештували. Спершу територія пустувала, а потім у приміщенні монастиря зробили інтернат для сиріт.
«Хлопчиська почали церкву розбирати, про це дізнались українські патріоти, котрі ще у Львові були. А «Кайзервальд», як ще називали територію, де є музей, був панським лісом, його львів’яни любили. Коли дізналися, що церкву, яку переніс митрополит, нищать, вирішили написати Микиті Хрущову, щоб на цій території закласти парк, музей під відкритим небом, назвати його іменем Шевченка. Вигадали назву «Шевченківський гай», так вона і пристала, так і врятували дерев’яну церкву. Монахи тоді жили по всьому Львову, мені про це розповідав о. Юрій Макар, котрий тут жив», — згадує о. Севастіян Дмитрух, котрий відновлював Унівський монастир.
Реставратори відкриватимуть усі стіни колишньої каплиці, щоб врятувати фрески доведеться працювати не один рік. Роман Назаровець, директор Музею народної архітектури і побуту, каже, що після реставрації фресок кімнату відкриють для відвідин.
Студити й інші львів’яни кажуть, що проситимуть у міської влади назвати скансен Музеєм української народної архітектури та побуту імені митрополита Андрея Шептицького, бо це відновить історичну справедливість. «Офіційно у назві музею ніде немає «Шевченківського гаю» — ця назва просто прижилася серед людей. Звісно, якщо буде прохання про надання музею імені митрополита Андрею Шептицькому, то ми звернемося до міської ради. Це або має бути ухвала сесії, або виконкому. Але львів’ян важко буде перевчити, бо всі говорять «Шевченківський гай», але офіційна назва може бути», — наголосив п. Назаровець.
Музей народної архітектури та побуту перебуває у комунальній власності. Тут можна оглянути 20 тис. предметів народного побуту зі сільської місцевості Поділля, Покуття, Буковини, Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини та рівнинного Закарпаття. На 50 га землі у мальовничому куточку міста зберігається 124 дерев’яних церкви і хатинки, зразки людських осель XVIII-XX ст.
А нещодавно музей збагатився не лише новиною про унікальні віднайдені фрески, але й ще однією пам’яткою — студити відновили монастирську криницю, яка має свою історію. Монахи були без води, тому митрополит Андрей придбав австрійський спеціальний механізм (кират). Кінь крутив коло, відтак механізм починав працювати і закачувати з глибин землі воду. Кират відновили, підсвітили, а над криницею звели каплицю.

Галина Терещук, радіо «Свобода»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply