Новини для українців всього свту

Friday, Feb. 3, 2023

Різдво українських біженців у ФРН

Автор:

|

Січень 08, 2023

|

Рубрика:

Різдво українських біженців у ФРН
У церкві Св. Миколая в берлінському районі Йоганністаль

«Важко на душі, — каже біженка Наталя. — Безумовно, цього року Різдво для мене буде іншим». Вона — родом із Харкова, де російські атаки спричинили страшні руйнування та сотні смертей. Три місяці тому вона втекла з донькою на захід і опинилася в Берліні. Тепер донька знайшла роботу в Кельні.
По неділях Наталія відвідує церкву Св. Миколая в берлінському районі Йоганністаль, у східній частині німецької столиці. Українські греко-католики вже багато років відвідують цей храм. Тепер для харків’янки це щось на кшталт домівки. «Не можу собі уявити, що було б, якби я не знайшла цього місця. Все було б тоді неймовірно важко, — розповідає вона. — Тут мене підтримують, тут я можу спілкуватися, зустрічатися з іншими біженцями з України. І багато молюся». Зараз жінка працює волонтеркою у церкві та готує дітей до сповіді.
Громади розростаються. Скільки саме людей у Федеративній Республіці Німеччина (ФРН) — ніхто не знає, але точно вже є кілька тисяч. На цій берлінській службі багато парафіян не знають німецької мови взагалі, або ж можуть сказати нею лише кілька слів. Після служби всі збираються на спільне відзначення свята, а на подвір’ї вже готовий гарячий закарпатський бограч.
Багато пасторів заохочують вірних спершу святкувати Святвечір через відеозв’язок зі своїми родичами в Україні (здебільшого це чоловіки), а вже потім зібратися разом на службу та відзначення свята. Католицька церква в Штутгарті під час Адвенту опублікувала в Інтернеті кілька пояснювальних текстів для німців, щоби розповісти про українські звичаї та традиції, а також із перекладом різдвяних колядок.
Святкуватиме Різдво через відеозв’язок і 36-річна Світлана Гнатів, яка втекла від війни разом із матір’ю та сином. Брати та батько Світлани залишилися у Полянах Рівненської області, і там опікуються внутрішньо переміщеними особами. «Серцем ми вдома, але будучи тут, із нетерпінням чекаємо на Різдво», — каже молодиця і висловлює подяку штутгартській родині, яка прийняла і розмістила їх.
Схожої думки тримається Наталія з Берліна. Але від себе вона додає ще дещо: «Як приємно, що мене підтримує стільки німців, майже незнайомих людей. Підтримують тоді, коли я, до прикладу, оформлюю документи для органів влади. Багато незнайомців допомагають, це захоплює», — ділиться вона.
Про це ж розповідають і батьки чотирьох дітей — 43-річний Мирослав і 42-річна Ганна. «У нас теж був такий вражаючий досвід, коли часто допомагали невідомі люди або випадкові зустрічні. Тепер нас щодня підтримує місцева громада», — каже жінка.
З Івано-Франківська до Німеччини вони добиралися через Чехію окремо — мати в супроводі однієї дитини, батько був із трьома іншими дітьми. По прибутті у безпечне місце з’ясували, де в ФРН активно діє церковна громада. «Ми ухвалили свідоме рішення їхати до Берліна», — розповідає чоловік. Зараз діти ходять до школи, поки батьки вивчають німецьку. Мирослав керує невеликим церковним хором. «Цього року буде набагато сумніше. В Україні наші батьки та багато друзів. Тут почуватимемося самотніше», — запевняє він.
Страх перед самотністю — болюча тема і виклик також для священників. «Ми всі лише люди. Та якщо ми втішаємо інших, то відчуваємо божественне втішання», — каже єпископ Богдан (Дзюрах). Давно створені громади Української греко-католицької церкви (УГКЦ) у ФРН планували з цього року перейти на Григоріанський календар, щоби святкувати Різдво та Великдень одночасно з німецькими католиками та протестантами. Тепер із переходом зачекають, адже українські біженці — православні та греко-католики — звикли святкувати за Юліанським календарем східної традиції. Тож деякі громади УГКЦ відзначили Різдво 25 грудня, а інші, як у Берліні, будуть 7 січня.
У перші місяці після початку війни багато громад перебували на межі своїх можливостей. Уже в березні в берлінській громаді відчули високий запит на психологічну допомогу. 48-річний о. Сергій Олійнічук, який вивчав теологію, а також має ступінь доктора психології, тепер проводить і багато індивідуальних консультацій, поєднуючи служіння зі психологічною допомогою за лінією благодійної католицької мережі Caritas. «Вже були ситуації, коли була потрібна екстрена психологічна допомога, — розповідає він. — Часто доводиться втішати людей, розбитих горем. Більшість біженців пережили втрату мирного життя, розлуку з батьками та близькими. Немає гіршого, коли брутальна війна забирає життя найдорожчих людей. І вже цілковите страхіття, якщо рідні просто безслідно зникли».
Цей священник — львів’янин. У Львові живуть його батьки, брати і сестри. Він нагадує про важливість Різдва в українській традиції як сімейного свята. «Завжди святкують всією родиною, з батьками та дідусями». Без цього свято стає сумним. Тож, каже о. Олійнічук, цей рік буде складним, чималі викликів стоять і перед громадами. «Звісно, ми не можемо бути заміною. Але нас об’єднують богослужіння і спільна молитва», — каже панотець.
Після служби у берлінській церкві в районі Йоганністаль українці ще довгий час не розходилися. Розмовляли про те й інше, і про втечу від війни також. Дітям Святий Миколай приніс шоколадки. У спілкуванні зі співвітчизниками Наталя знаходить відраду. Чого вона найбільше бажає на це Різдво? «Моє єдине бажання — щоб війна закінчилася. Це було б найкраще, що могло б статися на Різдво», — зізнається жінка.
Українська служба Deutsche Welle

Як повідомляв «Міст», українська діаспора святкує Різдво.

About Author

Meest-Online