Новини для українців всього свту

Thursday, Jun. 24, 2021

о. Степан Сус: «Влада знайшла партнера у Церкві»

Автор:

|

Травень 16, 2021

|

Рубрика:

о. Степан Сус: «Влада знайшла партнера у Церкві»
Владика Степан Сус

Україна вже вдруге святкувала Великдень в умовах пандемії, тож трансляціями літургій і віртуальним освяченням пасок уже нікого не здивуєш. Та цього року багато вірних проігнорували заклики духовенства залишатися за можливості вдома і прийшли масово святити паски, не дотримуючись карантинних правил. Як спонукати людей дотримуватися карантину, розповів Степан Сус, єпископ Української греко-католицької церкви (УГКЦ).
— Які загалом зміни приніс Церкві коронавірус?
— Усі структури, які складаються з людей, пережили етап переосмислення свого значення. Церква почала більше говорити про особисту культуру, вміння шанувати особистий простір один одного задля збереження здоров’я. У багатьох країнах Церква однією з перших почала говорити про певні правила поведінки — носіння масок, обробляння рук антисептиком, дотримання дистанції, це було незвично. Де ви раніше в Церкві чули заклик не приходити на літургію чи до сповіді, а залишатися вдома? Це були речі, до яких Церква закликала попередні 2 тис. років. Та зараз Церква собі не суперечить, вона каже правду не лише своїм вірним, а й усім людям, адже від цього залежить їхнє життя.
— Ви казали, що Церква під час пандемії отримала особливу роль. Яку саме?
— У багатьох суспільствах влада боїться ухвалювати рішення самостійно. Перші тижні коронавірусу були стоянням перед невідомим, влада не знала, що робити, які обмеження ввести й як саме, щоб не було збурень серед людей і непорозумінь. І тоді влада знайшла партнера в Церкві — чекала, що та скаже. Так, згідно з Конституцією України, Церква відділена від держави, але коли йдеться про добро людини і людства загалом, про спасіння не лише душі, а й тіла, — ні Церква, ні держава не можуть стояти осторонь. Добре, що різні конфесії в Україні та влада знайшли спільну мову для спільного добра всіх людей, адже те, що Церква навчить своїх парафіян носити маски, обробляти руки антисептиком, не приходити на богослужіння в храм, стосується всіх.
— Але так виглядає, що навчити всіх не вдалося. Люди прийшли святити паски і не дотримувалися дистанції. Як все ж спонукати людей до відповідальності?
— Тут є кілька факторів. На карантині ми обмежуємо людей уже більше року. Крім цього, не приходити до церкви — це лише рекомендація: ні держава, ні Церква не можуть заборонити людям виходити на вулицю і реалізовувати свої права. Якщо порівняти супермаркети та церкви, то навіть не знаю, де більше треба закликати до дотримання карантинних правил, адже в супермаркетах буває людей у десятки, якщо не в сотні разів більше, ніж щонеділі в церкві. Також ми не враховуємо, що багато людей вже перехворіли коронавірусом. Вони не будуть ходити з транспарантами: «Я перехворів», але внутрішньо відчувають, що можуть піти до церкви. Торік це можна було ще законсервувати: пригадую Великдень рік тому — на території Патріаршого собору була пустка. Натомість зараз у людей є велика психологічна потреба в інших людях, і вони ставлять собі вибір: «Або я на карантині себе психологічно травмуватиму, або вийду на вулицю, бо потребую реального спілкування».
Звісно, проблемою є те, що люди не дотримуються дистанції і не носять маски. Церква до цього закликає, але достукатися до всіх складно. Крім цього, досі є багато людей, котрі не вірять у коронавірус та вакцину і думають, що це всесвітня змова. До них також треба знайти підхід.
— Є певні релігійні спільноти, які теж не вірять у коронавірус, але позиціонують себе як християни. Наскільки це по-християнськи?
— По-християнськи є все, що відповідає заповіді Христа «Люби ближнього, як самого себе». Спільнота — це не лише зібрання людей. Це стосунки, і без правильних і здорових стосунків не може бути здорової спільноти. Правильні стосунки означають, що є взаєморозуміння та спільна відповідальність, повага один до одного. Це індикатор зрілості суспільства, і це зараз виклик для всіх нас.
— Вірні навчилися святити паски онлайн та доєднуватися до віртуальних богослужінь. Навіщо тоді церкви?
— А навіщо людині хата? Люди жили в печерах, але в них з’явилася потреба мати хату. А чому з’явилися кухня, вітальня, спальня, якщо все можна робити в одній кімнаті? Церква з’явилася з потреби людини прийти в іншу реальність, у світ, де ти справді відчуваєш Божу присутність, де можеш відпочити. Чому з’явилися санаторії чи якісь рекреаційні зони? У нашій природі є якісь потреби. Хтось скаже, що може знайти Бога і на кухні — сісти там і помолитися, але водночас ще у IV ст. у багатьох з’явилася потреба в храмі. Будівля церкви — це зовнішня оболонка внутрішнього світу людини. Якщо до церкви ніхто не приходить і не молиться, вона перетворюється на музей. Досі є багато країн, де людям страшно йти до церкви, їм це забороняють. Тож церква також з’явилася як потреба людини у свободі. Та якщо в умовах коронавірусу вірний не пішов на літургію до церкви, а долучився онлайн, це не означає, що він перестав бути її частиною. Навпаки — його зв’язок із церквою посилився, бо він її послухав і не наразив себе й інших на небезпеку.
— Що Церква не може перенести в онлайн?
— Святі таїнства. Ми не можемо віртуально вінчати, сповідати, хрестити, вділити таїнство єлеопомазання. Є речі, які вимагають присутності людини. Зараз багато говорять про сповідання онлайн, але це неможливо. Можна віртуально поспілкуватися про якісь духовні переживання людини, але чи буде вона готова відкрити свою душу? Особистого спілкування ніщо не замінить. Так само жодна комп’ютерна програма не передасть почуття під час вінчання.
— В УГКЦ торік почала діяти інструкція для священників, як поводитися в Інтернеті. Її дотримуються?
— Це була рекомендація, щоб священники були обережними з тим, що публікують, адже вони — публічні люди. Коли людина стає священником, приватне відходить на другий план, на неї завжди дивляться як на пастиря — навіть після 18.00. Нема такого, що люди зустрічають панотця на вулиці і кажуть: «Він зараз уже не священник, бо вже закінчився робочий день». Священник залишається таким 24 години на добу, і йому потрібно дуже добре думати, що він пише. Тож ця інструкція була пам’яткою для духовенства, що священник є таким постійно — й удома, і на вулиці, і в кав’ярні, і в Інтернеті. Ми нікого не можемо карати, бо все ж є свобода слова, але ми можемо нагадати про моральну відповідальність духовенства перед людьми.
— Ви також казали, що церкву для себе відкрили нові люди, які раніше не були воцерковленими. Хто вони?
— Коронавірус дуже нас приземлив, ми стали дуже немічними. Й якими б ми не були героями, є моменти, коли потребуємо інших людей — бо в нас температура, немає настрою, ми не можемо піти в супермаркет. Нам банально треба, щоб хтось зателефонував нам і запитав про самопочуття. Коронавірус страшний тим, що ми не знаємо до кінця його наслідків — як він вплине на людей через 50 років. Людина опиняється в ситуації, де є багато запитань і мало відповідей, і в пошуку цих відповідей ті, хто ніколи не ходив до церкви, відкрили її для себе. Віртуальні трансляції дають можливість долучитися до літургії інкогніто, ніхто не перевіряє список прізвищ, хто її дивиться. Люди побачили Церкву, яка не змушує їх ходити до церкви, але є відкритою, і це їх заінтригувало. Вони побачили Церкву, яка переживає не лише за своїх парафіян, а й за всіх людей. За рік карантину УГКЦ закупила багато апаратів для штучної вентиляції легень, кисневих концентраторів. На них не написано, що вони призначені лише для вірних УГКЦ, цей кисень для всіх. При парафіях збираємо харчові набори для потребуючих, і коли людина по них звертається, ніхто її не питає, вона греко-католик і чи молиться. Церква допомагає не греко-католику, не протестанту чи мусульманину, Церква допомагає людині. І ті, хто раніше не вірив у Бога, побачив, що церква — це місце для людини.
— Тобто під час коронавірусу вірних стало більше? Чи когось і втратили?
— Звісно, й втратили також. Церква складається з різних людей, котрі мають різні ємності віри. Є люди, котрі навіть після того, як перехворіли, бояться виходити з дому і дивляться літургію онлайн. Але в теперішніх обставинах говорити про якусь статистику неправильно, бо ми ще не повернулися до нормального способу життя. Проте ми робимо великий акцент зараз на тому, щоб не втратити дітей і молодь, бо вони є найуразливішими в усіх сенсах. Не ходять до школи, мало спілкуються між собою в реальності, і це викликає певну внутрішню кризу. Церква вболіває за те, щоб діти не загубилися.
— Можете дати поради, як людям психологічно пережити цю пандемію?
— Кожній людині, котра перебуває в складній життєвій ситуації з різних причин, важливо не залишатися наодинці зі самою собою. В умовах карантину ми побачили, наскільки живе спілкування, обійми, можливість побути разом важливі та потрібні. І коли нам важко, важливо про це говорити, не боятися ділитися зі своїми близькими. Так само можна прийти і поспілкуватися зі священником. Важливо не боятися говорити це й Богові, молитися. Багато сімей зараз мають внутрішні конфлікти, оскільки не звикли бути разом настільки довго. Проте все можна зрозуміти, якщо навчитися цим ділитися, а не просто збирати це в собі — часто у таких розмовах і знаходять правильні рішення. Церква ж завжди почує кожного і дасть пораду, а інколи — просто вислухає, бо часом просто бути поруч важить більше, ніж якась порада.
Розмовляла Ганна Журба, Zaxid.net

Як повідомляв «Міст», о. Степан Сус відслужив літургію для українців Мадрида.

About Author

Meest-Online