Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 17, 2021

Де допомагають відчути Божу благодать

Автор:

|

Січень 28, 2021

|

Рубрика:

Де допомагають відчути Божу благодать
Монастир святого Герарда

У монастирі святого Герарда, що на Львівщині, зараз живе восьмеро ченців. Його заснували 1749 року неподалік від дерев’яної каплиці, в якій зберігали Кохавинська чудотворна ікона. Обитель належала до католицького ордену братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель, котрі перебували у Кохавині близько 40 літ.
«З приходом австрійської влади монастир закрили, а церкву при ньому передали дієцезії, — розповідає о. Ігор Колісник, ігумен монастиря святого Герарда Львівської провінції редемптористів. — 1930-го оселю відновили отці-єзуїти. Утім під час Другої світової війни вони були змушені втікати від радянських військ до Польщі».
У радянські часи церква стала льоносховищем, а в приміщеннях монастиря влаштували школу-інтернат для дітей зі затримкою розвитку. «1991 року монастир почали відроджувати редемптористи. Й якщо раніше він був латинського обряду, то вже майже 30 літ належить Українській греко-католицькій церкві (УГКЦ)», — каже о, Ігор.
За переказами, колись давно на дуплавому дубі у кохавинському лісі з’явилася ікона Матері Божої. Опис її занотували у парафіяльному щоденнику кохавинської церкви, датованому 1927-1931 рр. Після того, як церковна комісія зібрала свідчення людей під присягою про надприродні дива та ласки, отримані за посередництвом Кохавинської Матері Божої, її проголосили чудотворною. Тепер у монастирі зберігають копію цієї ікони. Оригінал забрали до Польщі.
«Копію ікони нам передали 2000-го, — розповідає о. Колісник. — Її приклали до оригіналу та посвятили. Помолитися перед образом до Кохавини прибуває чимало паломників. Є багато свідчень про те, як вірні здобувають тут Божу підтримку, внутрішній спокій, оздоровлюються».
У храмі зберігають нотатки зі свідченнями про зцілення. Один зі записів — про незрячу дівчинку. Батьки приводили доньку щоранку до храму, промивали очі цілющою водою з криниці, яка стоїть за 200 м від нього, і невдовзі дитина прозріла. У монастирі також розповідають про сім’ю, яка очікувала народження дитини. Та лікарі виявили у плоду пухлину мозку. Прогнози були невтішні, але побожне подружжя вирішило зберегти дитину. Чоловік із дружиною щодня приїжджали до храму та молилися перед іконою Божої Матері. Зрештою, немовля народилося здоровим.
«Наш монастир освячений на честь святого Герарда, який є покровителем матерів і дітей, — розповідає о. Ігор. — Тому в Кохавину також приїжджають пари, аби вимолити дар батьківства. Ікону святого Герарда з частинкою мощей зберігають у приміщенні монастиря. А в храмі також є частинка мощей блаженного кир Миколая Чарнецького, мученика та чудотворця, і святого Миколая Мирлікійського. Кожного другого четверга місяця біля них проводимо молитви за оздоровлення».
Монастир святого Герарда — незвичайний. Це — спільнота місіонерів, котрі не затримуються надовго в одній локації. «Згромадження редемптористів має генеральний уряд у Римі на чолі з генеральним настоятелем, а також поділене на провінції, — пояснює о. Колісник. — В Україні є лише одна провінція. Вона опікується 11 спільнотами у країні, а також спільнотами в Бельгії, США, Іспанії й Італії. Протоігумена провінції та його раду, що складається з чотирьох осіб, обирають раз на чотири роки. Рада провінції визначає також на чотири роки настоятелів окремих спільнот згромадження і служіння для кожного члена цієї спільноти. А ще в нас є правило: на одному місці служіння можна залишатися не довше, ніж вісім років».
Крім чернечих обітниць чистоти, убогості та послуху, редемптористи складають обітницю витривання. «Це обіцянка залишатися до кінця життя у згромадженні редемптористів, — каже настоятель. — Основне завдання редемптористів — місіонерська діяльність: парафіяльні місії, організація реколекцій. Ніхто не замикається у монастирі з молитовником лише для самовдосконалення. Маємо допомагати іншим відчути Божу благодать».
Монахи проповідують і серед дітей, організовуючи для них літні табори «Канікули з Богом». «Під час вакацій діти активно відпочивають і навчаються того, що Бог не десь далеко, а дуже близько, — зазначає о. Ігор. — Діти мають нагоду проявляти свою любов до Нього, коли вчаться бути добрими друзями всім іншим, хто перебуває разом з ними у грі, спільному навчанні та відпочинку».
На території монастиря є футбольне поле. «Займатися спортом дуже важливо, — зауважує ігумен. — Брати часто грають у футбол. Іноді з молоддю, яка приїжджає у монастир». У монастирі святого Герарда можна залишитися на кілька днів, але лише якщо людина бере участь у реколекціях.
А ще в обителі прихистили трьох котиків. «Вони допомагають нам боротися з мишами, — усміхається панотець. — Тваринок доглядає наш брат Роман, годує їх двічі на день. Кличок їм не давали. Хіба що одну називаємо Рудою — за кольором вовни».
Зараз в оселі перебуває восьмеро ченців. Найстаршому, о. Василю Оприску, 54 роки. В його обов’язки входить виховання, духовний супровід новаків. «А наймолодшим є 18-річний новак Крістіан. Він народився у Франції, але в українській сім’ї, що тимчасово там перебувала, — розповідає о. Ігор. — Батько Крістіана — священник».
Про себе ж 44-річний о. Колісник каже, що вступив до спільноти монахів-редемптористів у 17 років. Він навчався у Польщі, Австрії, душпастирував в Україні, Канаді та Новій Зеландії. А вже незабаром поїде на нове місце служіння — до США. До слова, монах знає три іноземні мови — польську, німецьку й англійську.
«У мене в родині не було священників чи монахів. У монастир прийшов без особливих релігійних знань, — каже про свій життєвий вибір о. Ігор. — Залишився тут, бо розумів, що саме так не змарную своє життя».
Як повідомляв «Міст», відновлять зруйнований дах монастиря в Олеську.

Богдана Мартиник, «Експрес»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply