Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 24, 2021

Опале листя допомогло стати фіналісткою престижного конкурсу

Автор:

|

Червень 18, 2021

|

Рубрика:

Опале листя допомогло стати фіналісткою престижного конкурсу
Оксана Драчковська

Усі ми в дитинстві любили розмовляти з природою. Та вирісши, втрачаємо цю здатність. Але не всі. Художниця-ілюстраторка книжок Оксана Драчковська досі бесідує з листям і квітами на деревах. Вони оповідають їй свої історії. Завдяки цьому скоро побачить світ книжка, задум якої з’явився випадково, з несерйозного приводу. Оксана зізналася, що знову прислухатися до квітів і листя почала торік. Хоча історія-задум почалася дещо давніше.
Два роки тому, гуляючи мальовничими Альпами, художниця натрапила на маленьку та гарну червону квіточку. «Я поклала її серед сторінок у книжці. Потім, повернувшись додому, схотіла зробити за допомогою цієї квітки якусь ілюстрацію. Результат мені не сподобався. Але ця квіточка залишилася зі мною, у цій книжці. Минулої осені я її знову знайшла. Поклала її на аркуш паперу, обвела олівцем… Отримала гарну сукню у стилі початку ХХ ст. Ось так почала імпровізувати», — згадує Оксана.
Після цього художниця почала приносити з прогулянок квіточки, листочки, гілочки, жолуді. І тут виявила проблему: всі ці природні матеріали, які відгукувалися до неї у природі, ставали німими та глухими у міській квартирі. Вихід був один — не забирати їх із парків. Тому Оксана фотографувала свої знахідки. І вже вдома працювала з фотографією. Але не всі сфотографовані листочки хотіли ставати персонажами під пензлем ілюстраторки. «Якщо листочок відразу до мене озивався, якщо у мене відразу вимальовувалася якась історія, то воно мало продовження», — ділиться вона.
Минулої осені поставила собі за мету щодня з прогулянки приносити фото нового героя. Так художниця зустріла у Горіховому гаю у Львові танцівницю кабаре Катрін, Ізабеллу, яка поспішала на бал, п. Леопольда, який запізнювався на побачення, Елізу з надзвичайно гарними кульчиками, Джульєтту, яка очікує на своє кохання, вічно заклопотаного мсьє Жерара та багато інших персонажів. «Імена їм не вигадую, вони самі мені кажуть, як їх звати. Треба тільки прислухатися», — стверджує п. Драчковська.
Художниця малювала і викладала цих персонажів у соціальній мережі. Вона не ставилася до цих робіт серйозно, скоріше, як до якоїсь гри. І творила їх, аби відволіктися від щоденних турбот, без далекоглядних намірів. Та панове листочки вирішили своє майбутнє самі. Роботи Оксани побачили письменниця та видавець і запропонували видати книгу.
Крім цього, художниця надіслала свої роботи на виставку ілюстраторів Болонського книжкового ярмарку. І, несподівано для себе, вийшла до фіналу. «Я подавала туди свої роботи років шість поспіль. Відсилала свої найкращі ілюстрації, які малювала для книжок та дещо спеціально малювала для цієї виставки. А того року подала ці листочки. І на них звернули увагу. Виявилося, що журі цього конкурсу хочуть бачити почуття гумору й якусь історію. І вже після цього звертають увагу на технічні моменти. Ілюстрації повинні зачепити відразу. Воно виглядає дуже просто, але я до 80 % книжок, до яких доклалася — для дітей і підлітків. «В дитячій книжці маєш створити світ, персонажів, вони мають всі гармонійно жити, зацікавити дитину, вони мають гарно комунікувати з текстом, гарно компонувати з форматом. Це не може бути просто гарною ілюстрацією», — пояснює п. Драчковська.
Перед тим, як почати працювати, вона багато разів читає-перечитує текст, шукає персонажів, музику та гаму кольорів саме цієї книжки. Все це обговорює з автором. Але, насамперед, текст повинен відгукуватися десь усередині. Він підказує і кольорову гаму. «Текст може бути веселим, жартівливим або навіть хуліганським. Як, до прикладу, книга «Граблі, дружба, Ліс» Вікторії Медвідь. Там дуже смішний текст і багато жартів. Там просилося багато яскравих кольорів. А інша книжка про посуд. Мені захотілося зробити її у стилі ретро», — розказує вона.
Всіх героїв, навіть якщо це не люди, а предмети, Оксана змальовує зі своїх знайомих. Але сподівається, що ніхто себе не впізнає у книзі. Особливе місце у її творчості займає книга «Зайчик-нестрибайчик і його смілива мама» журналістки Оксани Драчковської (повної тезки художниці). Ця робота минулого року стала кращою книгою Форуму видавців минулого року у номінації «Література для дітей від 6 до 8 років». Тут розповідається про хлопчика у візку (у книзі — зайчика). «Цей зайчик мені нагадав український фольклор. І я зробила його в українських традиціях. Також настрій цієї книжки мені продиктував вірш Богдана Стельмаха «Зайчик спати захотів», який пам’ятаю з дитинства», — каже вона.
Зараз авторки готуються до продовження книги. Адже зайчик підріс і його пригоди продовжаться. Ілюстраторка зізнається, що інколи намальовані герої переслідують її всюди. Так, прогулюючись парком або просто йдучи повз дерева, вона бачить цілі історії. Вже й придивлятися не треба. Це можуть бути історії кохання, які вона побачила у двох стовбурах дерев. Або ж історії розлуки. «Якось ілюструвала книжку про асоціації для чеського видавництва. Я відривалася від роботи, виходила на вулицю і бачила ці асоціації скрізь. Якщо в книзі мали бути люди якоїсь певної раси, то на вулицях Львова я зустрічала людей саме цієї раси. Хоча до того, як бралася за цю роботу, я їх не помічала. А також снилося, що я є частиною своєї ілюстрації, ходжу всередині листка і вибратися не можу», — зізнається Оксана.
Також художниця готується спробувати себе в новому амплуа — письменниці до власних ілюстрацій, аби створити дитячу книжку-картинку. У ній буде багато ілюстрацій до одного тексту-притчі. «В такому книжковому проекті треба набратися сміливості та терплячості. Тут у тебе немає письменника з готовим текстом. Тут ти все робиш сама. І треба бути відповідальною й організованою. У мене є багато ідей для таких книжок-картинок», — каже художниця.
Звісно, Оксана Драчковська має намір знову брати участь у міжнародних конкурсах для книжкових ілюстраторів. Адже перемога в таких конкурсах допомагає ілюстраторові створити собі ім’я. «На жаль, ілюстраторів в Україні дуже мало. Ми всі між собою знаємося. І найкращі ілюстратори не вчилися зумисне на ілюстраторів. Коли я починала, то були тільки одні курсів Києві за великі гроші. Я собі такого дозволити не могла. Тому шукала різну англомовну та російськомовну літературу, читала, намагалася зрозуміти що й як треба робити», — згадує вона. І додає, що дуже багато її знайомих, які починали разом з нею займатися ілюстрацією, відмовилися від цієї ідеї.
Як повідомляв «Міст», українка здобула перемогу на міжнародному конкурсі ілюстрацій.

Маріанна Попович, «Вголос»

About Author

Meest-Online