«Щойно треба було побачити, почути й пережити 9 січня в дуже модній тепер залі «Кавфман-гол», що на 92-й вулиці, блискучий виступ піаністки Лідії Артимів, аби з радістю ствердити, що це без найменшого сумніву непересічний і потужний талант, який є на шляху до великої, навіть світової кар’єри, якщо все піде так щасливо, як дотепер», — писав співак і музикознавець Теодор Терен-Юськів у газеті «Свобода» від 8 лютого 1979 року.
Лідія народилася 9 вересня 1954-го у Філадельфії в родині Модеста Артиміва (1917-2011), аптекаря, відомого мецената та громадського діяча, котрого знали не тільки у Філадельфії. Не менш відомою була й мати піаністки Лідія-Славомира з роду Роїків (1918-2004), уродженка м. Сколе на Львівщині. В Америці її знали як активну діячку Союзу українок Філадельфії.
Музичні здібності Ліди проявилися в ранньому віці. У чотири роки почала брати уроки гри на фортепіано в Юрія Оранського, професора філії Українського музичного інституту у Філадельфії. Згодом навчалася в Ґері Ґофмана, професора Філадельфійської музичної академії мистецтв. Це про неї відомий композитор і дириґент Антін Рудницький у своїй фундаментальній книзі «Українська музика», виданій 1963 року видавництвом «Дніпрова хвиля» в Мюнхені, зазначав: «Є непересічні піяністські таланти й серед наймолодших: 1961 року, тоді семи років віком Лідія Тамара Артимів (учениця Фріди Берковец у Філядельфії) стала переможницею конкурсу філядельфійської оркестри для дітей до 12 років віком і виступала з нею, як солістка».
Минали роки. Лідія закінчила музичні студії в славетному інституті музики Кюртис та Філадельфійському коледжі естрадного мистецтва. 15-літньою здобула перемогу на конкурсі молодих шопеністів у Баффало. 1972-го відбувся її концертний виступ у рідній Філадельфії, а згодом — у Чикаґо та Бостоні. 1976-го піаністка стала переможницею конкурсу ім. Лівентрітта в Нью-Йорку. Ще за два роки — дипломанткою міжнародного конкурсу піаністів в м. Лідс (Англія), де разом із симфонічною оркестрою виступила в телепрограмі Бі-бі-сі. У 1977-1978 рр. Лідію охоче сприймали в Римі, Мілані та містах Німеччини. У «Лондон дейлі телеграф» повідомляли: «Гра Лідії Артимів — надзвичайна. Це, без сумніву, піаністка з якостями найвищого міжнародного таланту». А в Німеччині її гру сприйняли так гаряче, що довелося здійснити два концертні тури. Гільдесгаймська газета назвала Лідію «молодою левицею фортепіано».
Після повернення до США, піаністка здійснила виступи з Бостонським, Клівлендським, Нью-Йоркським, Філадельфійським, Детройтським, Цинцинатським, Піттсбурзьким, Бостонським, Вашинґтонським, Балтиморським і Сан-Франциським симфонічними оркестрами. «Лідія Артимів — чудесна», — писала «Філадельфія інкваєр». «Лідія Артимів — завершена артистка найвищого рівня. Вона глибоко вникає в музику, яку виконує», — стверджували в «Нью-Йорк таймс».
Її гру можна було почути й у складі ансамблю камерної музики та знаменитим струнним квартетом «Ґварнері». Саме почувши її в цьому колективі, відомий український піаніст Роман Стецура писав: «На концерті в головній точці програми Р. Шумана виступила Лідія Артимів, талановита піяністка з Філадельфії, яка засяяла віртуозною технікою та надзвичайною музичною зрілістю. Фортепіянова партія в її руках прекрасно гармонізувала із грою відомих та досвідчених членів ансамблю. Квінтет Шумана був безперечно кульмінацією вечора, на що публіка в «Алис-Таллі-голі» peaґувала оваційно».
Вищу професійну освіту Лідія здобула на факультеті музикознавства Гарвардського університету. Там же познайомилася зі своїм чоловіком Девідом Ґрейсоном, відомим дослідником і публіцистом творчості Моцарта та Дебюссі. В одній із своїх рецензій Теодор Терен-Юськів писав: «Вже сама іскрометна техніка її гри — подиву гідна, бо є повною спектру кольорів, жіночої ніжності, вдумливості, глибини образів, що в поєднанні з блискучою технікою справляє незабутнє враження на слухача. Просто чудово звучали в її виконанні «Сади під дощем», «Вечори в Гренаді» й «Пагоди» К. Дебюссі та прелюдії С. Рахманінова. Її виконавство виділялося яскравим інтелектом, поетичністю, проникливістю, образністю та професіоналізмом. У неї своя, особлива специфіка видобутку звуку. Приємно відзначати, що завдяки її успіхам примножується слави нашому українському роду» («Свобода» 16 листопада 1973 року).
Лідія Артимів не раз виступала з концертами перед українською авдиторією. Вперше це відбулося 17 серпня 1979-го на українському фестивалі пісні й танцю «Гомін України» в Рабин-Гуд-Делл. Їй завжди було приємно контактувати з публікою, де в залі сиділи земляки батьків, вихідців із України. Українська мова для неї була рідною. Нею вона розмовляла з родичами. Англійську почила вчити лише в школі. Лідія завжди й усюди визнає себе українкою, пишається цим. Вона — інтерпретатор творів Миколи Лисенка, Василя Барвінського, Бориса Лятошинського, Юрія Фіали.
Українська громада надовго запам’ятала її концертний виступ 1 квітня 1984 року в престижній «Карнеґі-гол» з нагоди відзначенням 90-річчя УНСоюзу. Це був день української музики в Америці. У найславетнішій залі світу відбувся виступ українських музичних сил із Торонто. На сцені прозвучали симфонія-кантата «Кавказ» С. Людкевича, «Святкова увертюра» Юрія Фіали та «Другий слов’янський концерт» Бориса Лятошинського. Солісткою останнього з них саме й була Лідія Артимів. Виконавцями «Кавказу» був Канадсько-український оперний хор під керівництвом Володимира Колесника, відомого на заокеанських берегах дириґента, колишнього хормейстера та директора Київського театру опери та балету. Музичний супровід колективу й солістці здійснив американський професійний симфонічний оркестр.
Варто наголосити, що музика Бориса Лятошинського в «Карнеґі-голі» та й узагалі в Америці у виконані симфонічного оркестру такого високого ґатунку звучала вперше. Що ж стосується піаністки, то Лідія Артимів вклала в це виконання всі свої сили й майстерність, за що була щедро віддячена бурхливими оплесками та кількаразовими викликами на сцену. Нагадаємо, що в залі були присутні митрополити православної та греко-католицької церков у США — Стефан Сулик і Мстислав Скрипник відповідно.
24 квітня 1983-го з нагоди 30-річчя Українського музичного інституту в його залі відбувся її спільний концерт із Павлом Плішкою, славетним басом українського роду, солістом «Метрополітен-опери» в Нью-Йорку. Мистецтво піаністки українці мали можливість чути в залі Музею інституту модерного мистецтва в Чикаґо. А 1992 року вона побувала в Україні, де виступила в Києві та Львові. Слухачам приємно було чути її слова, що батьки народилися в Україні й еміґрували до Філадельфії 1951-го. Вони обожнювали музику. Про українську музику виконавиця казала: «Українська музика сягає своїм корінням у народні пісні і танці. Наприклад, «Мініатюри» Василя Барвінського ґрунтуються на мелодіях дуже відомих українських народних пісень. Коли 1992 року я виступала у Львові, то глядачі співали мені слова цих пісень. Ці пісні завжди в моїй пам’яті. Батьки були на моїх виступах. І тепер, коли я граю цю музику, відчуваю їхню присутність».
За своє життя Лідія Артимів співпрацювала з більш ніж 120 оркестрами, виступала під орудою видатних дириґентів Сейджі Озави, Саймона Реттла, Девіда Зінмана, Осмо В’янської, Станіслава Скровачевського, Андрея Паррота й інших. Її мистецтво гри на фортепіано чули в Канаді, Англії, Шотландії, Ірландії, Франції, Німеччині, Італії, Швейцарії, Естонії, Фінляндії, Польщі, Україні, Японії, Кореї, Тайвані, Новій Зеландії, Сінгапурі, Манілі, Філіппінах, Китаї, Тайвані, Гонконзі. Вона була членом журі багатьох міжнародних конкурсів піаністів, зокрема, Першого китайського Міжнародного конкурсу музики в Пекіні (2019), Міжнародного конкурсу піаністів у Шеньчжень (2017), Першого Міжнародного конкурсу ім. Ван Кліберна (2015), Конкурсу стипендій Нордмана та Бахауера в Джіллард-скул, конкурсу школи Айзенберґа й Фріда в Нью-Йорку, Міжнародного конкурсу піаністів у Канаді, Міжнародних конкурсів піаністів у штатах Індіана, Техас, Меріленд, проводила майстер-класи в Джіллард-скул у Нью-Йорку (2016) та Кертіс-інституті у Філадельфії (2016). На сцені виступала з Йо-Йо Ма (віолончель), Кім Kaшкашян (альт), Арнольдом Штайнхардом (скрипка), Майклом Tрі (скрипка), Рікардо Столцманом (флейта), Джоном Алером (тенор), Bіатою Валенте (гітара) та іншими видатними музикантами нашого часу, була членом тріо «Тештайнхардт-Аряміш-Ескіна». Лідія Артимів записала сім дисків на англійській фірмі «Чандос» у Лондоні, видала альбоми «Пори року» П. Чайковського, «Лідія Артимів виконує твори Шопена», «Брамс», «Мендельсон». Ці записи стали популярними. Так, «Пір року» продали понад 20 тис. примірників. Компакт-диски з творами для віолончелі з фортепіано Фелікса Мендельсона вона записала разом із Maрсі Розеном для «Мосту». 2019 року його номінували на премію «Ґреммі».
2020-го піаністка завершила свою педагогічну діяльність на посаді професора Університету Міннесоти в Міннеаполісі та вийшла на заслужений відпочинок. Але досі ще в русі та діяльності. Не вгамовується її музична душа. Вона все ще повна бажань і планів виступів перед громадою та студентською молоддю. Музичну освіту здобув і її брат Орест (мистецький псевдонім — Артміш). Він — скрипаль. Музики навчався в славетній Джіллард-скул у Нью-Йорку.
«Дейлі-ньюс» запевнила, що вона є гідною спадкоємницею Ліста, Шумана та Дебюссі. В об’ємній книзі «Мюзік мейкерс» Діни і Бернарда Розенберґів, що побачила світ 1979 року, Лідії Артимів-Ґрейсон відвели цілий розділ. У ранні роки її називали музичною гордістю Філадельфії, а в наші дні необхідно назвати музичним символом українців усього світу.

Анатолій Житкевич