У часописі «Літературна Україна» була надрукована коротенька інформація про те, що під патронатом Київської організації Національної спілки письменників України (НСПУ), відбулося підсумкове засідання журі конкурсу афоризмів під назвою «Слово — не горобець».
Ідея проведення такого конкурсу теж належить Київській НСПУ. На конкурс надіслали дописи від сотні учасників. До фінальної частини конкурсу відібрали 11 авторів. Одним із переможців конкурсу — Роман Рудий, котрого мало хто знав до цього в літературних колах.
Читаючи афоризми розуміємо, що це не просто передання змісту думки автора, але це її місткість, об’ємність і надзвичайно глибока комунікативність, якою автор викликає у читача здивування і навіть подив від ось такого незвичного високоетичного, естетичного і навіть подекуди прагматичного світогляду. Жанр афоризму відомий із глибокої давнини. З гордістю можемо відзначити, що і в нашій українській прадавній історії знаходимо чіткі сліди зародження цього жанру, який сучасники сприймали, як прояв мудрості у вибраних Богом людей.
Тому можемо сміливо стверджувати,що афористичний жанр у сучасній Украйні започаткований ще з часів Київської Русі — від Святослава Хороброго, Феодосія Печерського, Володимира Мономаха, Нестора Літописця, Григорія Сковороди (цитата з якого винесена в заголовок цієї статті) — до сучасних новітніх авторів Івана Драча, Романа Коваля, Володимира Яворівського, Оксани Забужко, Петра Сороки та багатьох інших.
Сьогодні можемо додати до цього списку нових авторів, переможців конкурсу «Слово — не горобець». Афоризми авторів новітньої України продовжують перебувати у світловому полі традиційних пошуків істини, досконалості, гумористики тощо. Смисловий позитив українських афоризмів — допомогти читачеві зняти напругу, позбутися надокучливого крику болю, нарікання, сліз і зневір’я.
За результатами конкурсу «Слово — не горобець» журі надало перевагу трьом фіналістам. Перше місце присудили вже покійному Петрові Сороці. Друге місце за результатом голосуванням завоював Роман Рудий із Івано-Франківської області. Третє — у Володимира Голобородька з Києва.

Петро Гринчишин