Новини для українців всього свту

Monday, Jun. 21, 2021

Музею НТШ у Львові — 125 літ

Автор:

|

Грудень 16, 2020

|

Рубрика:

Музею НТШ у Львові — 125 літ
Управа та члени НТШ. 1932 р.

11 грудня 1873 року у Львові заснували Літературне товариство ім. Шевченка, яке діяло під такою назвою до 1892-го. Того ж самого року його реформували в Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ), завданням якого було не лише сприяти розвитку української літератури та науки в умовах російської цензури й адміністративних утисків, але й у зберіганні наукових матеріалів та інших пам’яток старовини — одягу, господарського знаряддя, виробів народних майстрів, які досі експонували на виставках у Львові, Тернополі, Коломиї й інших містах Галичини з кінця ХІХ ст.
Після 20 літ існування НТШ його провідні члени обговорювали справу заснування Музею НТШ. Нарешті настав 1895 рік його заснування на засіданні Відділу НТШ, про що свідчать Статут товариства, звіт про діяльність НТШ і перша згадка про цей музей. Етнографічна комісія НТШ, яку очолював Іван Франко (1856-1916), довголітній її секретар Володимир Гнатюк (1871-1926) та голова НТШ Михайлом Грушевським (1866-1934) стали ініціаторами заснування музею, який кілька разів змінював свою назву. НТШ утримували грошима від сейму, і виділяло частину з них на роботу музею. Хоча витрати на його діяльність становили суму, вищу за отримувану, музейна робота відбувалася своїм обраним шляхом, і його збірку постійно поповнювали різними предметами, переважно дарованими всілякими організаціями та приватними особами. Купувати експонати було рідкістю. Перші подаровані речі Музеєві старожитностей у Львові надійшли з Наддніпрянської України — від Василя Васильовича Тарновського-молодшого (1837-1899), відомого колекціонера українського мистецтва та старожитностей із Києва. Зі своєї унікальної збірки Шевченкіани він подарував портрет Т. Шевченка, перо геніального поета і гіпсову маску Тараса.
Музей НТШ збагачувався археологічними матеріалами, світлинами, стародруками, іконами, творами живопису тощо. На відозви з підписом М. Грушевського галичани відгукувалися позитивно та жертовно. Вони дарували музеєві цілі колекції народного одягу, предмети хатнього вжитку, моделі будівництва з описом кожної речі. Роботи над комплектуванням цих експонатів почали у грудні 1900 року в одній із кімнат при друкарні НТШ на вул. Чарнецького (тепер — вул. Винниченка) і тривали багато літ опісля. До збірки музею надходило багато писанок із Гуцульщини та Бойківщини. Місцеві вчителі ставали справжніми сподвижниками збирацької роботи, які ходили по різних повітах і вивчаючи численні етнографічно-фольклорні матеріали, пересилали їх до фондів музею. Такі цінні взірці посуду з глини та дерева, вишиванок, дерев’яних і мосяжних хрестів, свічників, дитячих іграшок тощо були найкращими свідками матеріальної та духовної культури гуцулів, бойків і навіть лемків, зразки яких закупили в містечку Кросно: жіночі сорочки, ікони й іконостаси. До колекції музею надійшла збірка гуцульської зброї-рушниць і пістолів, яку командування російської армії конфіскувало під час Першої світової війни. До її початку 1914-го музей збагатився гуцульськими вишиванками та різьбою народного майстра Василя Шкрібляка, подарованими художником Іваном Трушем, і майже 200 писанками, зібраними Осипом Роздольським у різних місцевостях Галичини. Крім цих експонатів, до збірки музею надійшло кілька килимів, рушників, полтавських вишивок, хусток, обрусів, скатертинок, герданів і верстату для їхнього виготовлення.
З Української хліборобської виставки у Стрию 1909-го до музею НТШ потрапили постоли, рукавиці, капелюхи, торбинки, музичні інструменти, характерні населенню Бойківщини. Другим джерелом надходження різних речей до музею була закупівля членами Етнографічної комісії НТШ. Предмети музейної старовини репрезентували Поділля, міщан із Надвірної, Миколаєва на Львівщині та жителів Гуцульщини. Речі гуцульського побуту та народного мистецтва виявилися в музеї найбільш численними. Вони представляли чоловічий і жіночий одяг: сорочки, запаски, прикраси з бісеру, кептарі, сердаки, постоли, штани, підколінниці та десятки взірців різного намиста, а також топірці, ремені, персні, коралі, куделі, веретена, ткацькі верстати й знаряддя для риболовства, мисливства тощо.
Навесні 1913 року Михайло Зубрицький купив на Бойківщині 78 речей — знаряддя для переробки льону, конопель і ткання полотна, що було зареєстроване у «Хроніці НТШ» ч. 55. Дуже цінна колекція із майже 1,1 тис. предметів гуцульських пам’яток надійшла до музею від вдови відомого колекціонера Червінського у воєнні роки. Українсько-польська війна 1918-1919-х рр. припинила збіркові акції музею НТШ. До тих років, музей називався Музеєм старожитностей, а з 1920-го отримав назву Український національний музей імені Т. Шевченка. Що ж стосується експонатів, то до початку 1920-х рр. музей нараховував їх понад 6,5 тис., а наприкінці 1920-х у його фондах зберігали майже 9 750 предметів старовини. У 1920-1930-ті рр. кількість експонатів збільшувалася дарованими понад 250 жертводавцями з різних частин Галичини. Наприкінці 1930-х рр. число експонатів у музею подвоїлося. Обов’язки музейної діяльності й адміністрації виконував Володимир Гнатюк, потім п’ять літ — референт Микола Залізняк (1903-1908), два інші працівники — від 1909 року, і ще один помічник — від 1911-го. Перший, за намовою М. Грушевського 1898 року, став секретарем музею та Етнографічної комісії, на чиїх плечах лежала уся праця товариства та музею до 27 вересня 1913-го, коли його обрали головою Етнографічної комісії. 1918 року керівництво музеєм поклали на двох референтів — Степана Рудницького й Івана Раковського, голови НТШ у 1934-1949-х рр. 1920-го створили музейну комісію з 14 осіб, до якої входили відомі вчені, художники, діячі культури й інші діячі. У 1934- 1937 рр. музеєм керував знаний археолог Ярослав Пастернак, а після нього, впродовж двох літ директором Музею НТШ був історик Іван Карпинець.
Двері музею для відвідувачі відчинили 1910 року, тоді експонати містилися у двох кімнатах. Зі закупівлею НТШ нової триповерхової домівки 1912-го на вул. Чарнецького, що діяв до 1940 року, музейні експонати розміщували у п’ятьох залах. Показати все було неможливо. Деякі зали були призначені для окремих тимчасових виставок-художніх, декоративно-прикладного мистецтва тощо. На основі збірки Музею НТШ та Львівського музею мистецької промисловості 1951-го створили Український державний музей етнографії та художнього промислу Академії наук УРСР. Тепер він називається Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства Національної академії України у Львові.
Закладений нашими славетними предтечами Музей НТШ 125 літ тому залишається важливим показником існування української матеріальної та наукової культури в Галичині та її пропаґандистом не лише в Україні, а й за її кордонами.
Як повідомляв «Міст», відкрили проєкт до 145-річчя НТШ.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply