Новини для українців всього свту

Friday, Jan. 27, 2023

Кошиць і українська громадськість

Автор:

|

Грудень 23, 2022

|

Рубрика:

Кошиць і українська громадськість
Український національний хор О. Кошиця. 1922 рік. Григорій Павловський перший (ліворуч) у четвертому ряді.

Після прибуття з Європи 23 листопада 1929 року Олександр і Тетяна Кошиці оселилися в аристократичному районі Мангеттена за адресою: 306 W 99 St. apt. 6. Це зелена зона біля Гудзону. «Живу над Гудзоном. Вечорами це така краса, що просто сил немає очей відірвати. Це все нагадує мені Дніпро і Київ, і я всякий раз плачу», — писав маестро в одному з листів до приятеля.
Але гарне життя вимагало значних коштів, запаси яких швидко вичерпувалися. То були чи не найскрутніші часи життя сім’ї Кошиців, яким на допомогу приходили друзі, а особливо Федір Бражник, співак і драматичний актор родом із Білорусії, який перекваліфікувався в майстра пошиття театрального одягу та взуття й завжди був при грошах. «Якби не було Бражника, не було би й Кошиця, бо помер би від голоду», — писав Євген Паранюк, автор книги «Олександр Кошиць». Та й сам маестро скаржився, що «наші мільйонові організації занадто багаті, щоб комусь співчувати. Вони не тільки не використали мене, але навіть і не поцікавились, чи я живий і як живу… Тож навкруги мене пустиня і порятунку чекати немає звідки».
Поки Кошиць лікувався в Європі, його хористи успішно проявили себе на ґрунті культурно-мистецького життя української спільноти Америки. Свої хорові колективи створили його учні Л. Сорочинський (Рочестер), Ю. Бенецький (Чикаґо), Ю. Гассан (Торонто), Й. Давиденко й Ю. Кириченко (Нью-Йорк), Г. Павловський (Вілмінґтон), І. Лямпарт (Філадельфія), Д. Якубенко (Лос-Анджелес), П. Корсуновський (Міннеаполіс). Марія Машір і Марія Гребінецька ставили в Українському народному домі опери «Катерина», «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», «Ноктюрн». Значною популярністю користувався Український національний квартет за участю Й. Давиденка, К. Щита, М. Гребінецького, П. Ординського, який записав на платівки кілька українських народних пісень. Свою приватну вокальну студію при знаменитому «Карнеґі-гол» відкрив Григорій Тучапський. Успішно виступали на концертних і оперних сценах Лідія Ординська, Дора Стеценко, Лідія Корецька, Поліна та Леонід Троїцькі й інші. Постали українські високохудожні хорові колективи в містах Ньюарк (Т. Каськів), Джерзі-сіті (А. Гела), Перт-Амбой (Й. Буката), Йонкерс (М. Фатюк), Бейон (В. Мельничук), Елізабет (С. Грабар), Картерет (П. Шавінський), які започаткували в США виступи зведених (до 300 осіб) хорів і виконували твори М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, М. Вербицького, М. Гайворонського та С. Людкевича. Один із таких виступів відбувся 9 березня 1930-го з нагоди 116-ї річниці уродин Т. Шевченка в залі Вашинґтон-Ірвінґ-Гай-Скул. Дириґував Михайло Гайворонський. У перерві ведучий Василь Гела повідомив публіці, що в залі присутній Олександр Кошиць із дружиною Тетяною та запросив його до слова. Маестро рвучко вибіг на сцену та виголосив дуже гарну промову, а при словах «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!» — просльозився. То було так зворушливо, що зала заціпеніла. І стало зрозуміло, що він готовий до праці в середовищі української громадськості, бо що гріха таїти: хористи співали на сцені українські пісні, а поза нею спілкувалися між собою російською.
Найперше це відбулося 14 лютого 1932-го в залі Українського народного дому в Нью-Йорку, де Кошиць виступив із лекцією «Українська пісня в минулому та сучасному», дохід від якої був призначений на опублікування творчого доробку композитора М. Гайворонського. А вже за шість днів у газеті «Свобода» з’явилося оголошення: «Український хор під проводом Олександра Кошиця приймає співаків і співачок із добрими голосами та знаючих ноти. Всіх бажаючих вступити до хору просимо звертатися до секретаря школи за адресою 35 East, 2-га вул. в Нью-Йорку. Цей хор має виступити на початку місяця травня на святі до 200-річчя Джорджа Вашинґтона в Нью-Йорку, а невдовзі по других більших містах Америки».
Репетиції почалися 23 лютого 1932 року. Крім українських, до програми долучили англійські пісні Walter Boy, Why is Under My Window, The Bonne Banks, O, Lock Lommond, The Rakes of Mallow, аранжовані маестро. Перший виступ хору разом із танцюристами шкіл Василя Авраменка відбувся 1 травня у м. Вашинґтоні, після чого здійснив великий концертний тур двадцятьма штатами США та містами Західної Канади, а закінчили концертом 3 червня в Скрентоні. Загалом відбулося 32 виступи, зокрема, в Бостоні, Піттсбурзі, Філадельфії, Вінніпезі, Еглентоні, Ванкувері й інших. Знаменним став виступ об’єднаного колективу 8 травня в знаменитому «Карнеґі-гол», коли на сцені вперше на американській землі виступили відразу 500 вихованців Василя Авраменка. Зібрані кошти витратили на потреби організації Світової виставки в Чикаґо, де українська діаспора взялася представляти Україну.
На жаль, стан здоров’я маестро різко погіршився. І 23 червня 1932-го на кораблі «Бремен» Олександр Кошиць вирушив у Європу, цього разу до Чехо-Словаччини, як жартома казав, аби «видихати Авраменка», а насправді — на лікування в Карлсбаді.
І тут справи пішли на поправку настільки добре, що маестро зміг здійснити кілька прогулянок Прагою, а 6 листопада побувати на організованому українським товариством підтримки української пісні концерті до 20-річчя відходу у вічність композитора Миколи Лисенка. Виступ відбувся в Моцартеумі.
У Празі разом із археологом, етнографом і музикознавцем Володимиром Щербаківським Олександр Кошиць відвідав кілька барокових церков, про що сказав: «Ви знаєте, я так люблю бароко і так за ним скучив у Америці та Канаді, де його зовсім не видно. А тут, у Празі, яке воно чудове, рідне! От, дивіться оцей монастир — це якась казка. Яка ніжність! Яка щирість та інтимність! Мені так хочеться тут жити». Загалом лікування тривало шість місяців. До Нью-Йорку маестро повернувся 23 листопада 1932-го.
Новий 1933 рік розпочався для маестро приємною новиною, що в Саскатуні (провінція Саскачеван) зусиллями науковців Українського інституту ім. Петра Могили видано його Літургію св. Іоанна Златоустого. З цієї нагоди в газеті «Свобода» сповіщалось: «Книжка є великого музичного об’єму. Друкована дуже старанно, на грубім папері та в гарних обкладинках. Замовляйте просто від видавців, або питайте по книгарнях». А композитор М. Гайворонський писав, що «ніхто з нас, та й на всій Україні не знає так церковної музики, як п. Олександр. Переходжу, переграю твір за твором. Що за краса! — усі такі гарні, легкі, ясні, виразні, щирі та повні своєрідного аромату. Це наша рідна музика, по мистецьки зложена. Церковні хори давно вже її чекали. За таку прекрасну працю велика подяка нашому авторові-мистцеві О. Кошицю».
У лютому того ж року його кілька пісень було опубліковано в музичному часописі «Вісті», а в березні американське музичне видавництво Vitmark Educational Publications у Нью-Йорку 142-тисячним накладом видало першу серію збірки 28 аранжувань українських народних пісень в англійському перекладі Макса Томаса Крона, поета-перекладача та директора індіанопольської музичної консерваторії. Важливо, що видання вийшло з авторським поясненням історії пісень і ґрунтовним аналізом їхнього змісту та стилю. У листі до журналіста В. Кедровського від 20 квітня 1933 року маестро писав: «Посилаю Вам матеріал для замітки в «Свободі» про видання моїх пісень англійською мовою. Я думаю, не треба доводити, що це перший випадок у історії нашої музики, коли українська муза йде в друку на чужій мові та для чужого вжитку. Я такої думки, що цю тему треба буде розвивати ширше, бо гидко, навіть огидно дивитися, коли всі навипередки кричать про якусь українську культуру, про нашу пісню — мистецьку зброю, а Гайворонський повинен жебрати копійки на видання своїх творів. Про себе я вже не кажу: я надніпрянець і це вичерпує в даному разі все. Ще більше жаль і зло бере, коли бачиш, що чужинець цінить твою роботу відповідніше та достойніше ніж свої, які потім тільки вміють цим величатись: диви, які ми!».
Саме завдяки публікації цього доробку, що склала дохід компанії в 17 тис. USD, фінансовий стан маестро настільки покращився, що він спромігся надіслати фінансову допомогу дорогим для нього людям в Україні, зокрема, Остапові Лисенку (синові Миколи Лисенка), Якову Гулаку-Артемовському (онуку письменника Петра Гулака-Артемовського), братові Федору, сестрі Марії та товаришу Василеві Беневському. Того ж року українська громада Нью-Йорку обрала його дорадчим членом Комітету допомоги голодуючим в Україні. Як підтвердження цьому в музеї Української вільної академії наук зберігся лист Комітету від 6 грудня 1933 року.
10 березня 1933-го оновлений хоровий колектив Кошиця виступив на концерті пам’яті великого українського театрального режисера Миколи Садовського, що відбувся в Українському народному домі в Нью-Йорку, а 19 серпня гідно представив Україну під час «Українського тижня» під час Всесвітньої виставки в Чикаґо. Варто сказати, що там же з великим успіхом виступав український хор міста Чикаґо під керівництвом Юрія Бенецького. А в проміжку між цими двома заходами хор під проводом Кошиця вперше прозвучав на радіо WABC у Нью-Йорку. Це відбулося 15 липня о восьмій годині ранку. Планували ще три виступи. А щоб їх було більше, звертаючись до українців міста, Григорій Павловський писав: «Час настане щойно тоді, коли наше громадянство навчиться любити своє рідне хорове мистецтво і не розмінюватиме його на дріб’язкові справи, які найбільше шкодять нашому хоровому співові. Ніхто не може закинути проф. Кошицеви, що він співає для якоїсь організації. Кошиць співає для всіх, має вуха й смак до співу. Того співу ми бажаємо чути щоденно. Тому кожний повинен написати до стації WABC, Columbia Broadcasting System, щоби вона включала виступи хору О. Кошиця частіше». Та найяскравішою сторінкою діяльності маестро тісно пов’язаною з українською громадськістю, стали його виступи зі з’єднаними хорами, учасниками так званих сімок і вісімок.
Як повідомляв «Міст», Український національний хор у полон Америку брав.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online