Новини для українців всього свту

Thursday, Oct. 21, 2021

Драма від Івана Бернацького

Автор:

|

Листопад 26, 2015

|

Рубрика:

Драма від Івана Бернацького
Сцена з вистави

Сцена з вистави

Нещодавно з особливим успіхом пройшла прем’єра інсценізації Василя Василька «У неділю рано зілля копала», яка була створена на основі однойменної повісті Ольги Кобилянської. Ця повість — класика української літератури, у ній було детально показані побут гуцулів і циганів. Літературні критики зазначають, що цей твір — один із кращих творів письменниці.
Вона ж стверджувала, що циганку Мавру, її батька Андронаті й одного молодого одинака-гуцула Гриця знала особисто, все решта — її мистецька вигадка. Ольга Кобилянська поставила на високий п’єдестал принижену жінку, не тільки українку, але жінку загалом, як святиню. Це особливо було підкреслено у виставі.
Режисер Бернацький глибоко осмислив почуття любові, надії, радості, розчарування та трагізму. На жаль, любов є різна — щира й удавана, яку виразно окреслила письменниця, Василь Василько зробив об’ємнішою.
Він відважився пригадати та відсвіжити класику української літератури. Звісно, це не було легким завднням для постановника, народного артиста України Івана Бернацького. Зрештою розв’язувати подібні театральні проблеми йому доводилося і раніше. Все необхідне постановник успішно допрацював за допомогою Богдана Копистянського та Станіслава Терентьєва. Константою був його власний креатив і відданий, спаяний колектив здібних, молодих і талановитих студійців.
По боках сцени стояли манекени у гарних гуцульських строях, які були своєрідними кулісами та символізували табір циганів і гуцулів. Під звуки музики композитора Тараса Терлецького (музика писалася в Україні), співу та гамору, за технічного супроводу асистента режисера Станіслава Терентьєва та при застосуванні спецефектів, за які відповідала Ніна Терентьєва, все разом творило гармонійну цілість.
У дійстві був використаний експеримент — уведено дублювання акторів. Згідно з програмкою роль одного персонажа виконували дві або й більше осіб. Стару циганку, дружину Андронаті втілювали Христина Місюк й Оксана Вовк, водночас вони грали роль старшої Маври. Молодшого віку Мавру втілювала Христина Баланецька. У такому ключі була реалізована роль Тетяни. Вона — друга любов Гриця, котру зіграли Ольга Панько та Марія Пруська, а побожну вдовицю Дубиху втілювала Зоряна Бабій. Першу любов Гриця, Настку, прекрасно втілювали Оксана Гап’юк і Любов Пилипонюк. Ролі Михайла Дончука та його дружини грали Юрій Михайлів і Людмила Грабовська. Дончуки усиновили підкинену їм дитину, котра стала моторним і вродливим Грицем. Роль останнього втілювали Петро Лотоцький і Сергій Тарновецький. Також слід згадати угорського боярина, коханця Маври, його роль у повісті — номінально декоративна, але на сцені її втілювали Сергій Тарновецький і Петро Лотоцький, до речі, вони також були і Грицями. До цього кола слід долучити молоду циганку Мидору, роль якої грала Христина Рябокінь. Такий експеримент має певний позитив, але на жаль, глядачам подекуди важко було розібратися, хто є хто?
Дійство весело розвивається настроєвого вечора під Івана Купала. Донька Дубихи Тетяна, шукаючи долі, кидає в річку вінок, який тоне у вирі. Далі з’являються головні персонажі, чоловік Маври Раду (Володимир Левицький). Він же — провідник циганів. Роль Маври у молодому віці зіграла Христина Баланецька, а батько Маври — старий циган-скрипаль Андронаті (Іван Бернацький).
Табір циганів шумить. Вождь циганського табору Раду закликає вбити його дружину-зрадницю, котра народила білу дитину. Мавра кидається до землі, просить прощення. Раду вимагає убити і дитину, і Мавру. Табір галасує: убити, убити! Це — сором для циганів. Батько і мати Маври — у розпачі. Старий Андронаті, прекрасний скрипаль, граючи умовляє Раду: «Так, вона винна, але не треба її вбивати, краще їй покинути табір циганів, геть із наших очей». Ольга Кобилянська в цьому епізоді підкреслила моральний аспект життя циганів.
Андронаті, щоб урятувати доньку й онука від смерті, спритно облаштовує забаву, споює Раду, циганів, навіть Мавру. Чоловік ніжно грає на скрипці циганських пісень і усипляє табір. По тому, не гаючи часу, бере непритомну доньку з її сином і покидає табір. Втікає далеко від табору, у непроходимі старі ліси, і покидає Мавру під смерекою. Згідно з циганським повір’ям смерека оберігає ромів. Онука ж, як зозуля, кладе на призьбі бездітним багатіям Дончукам. У цьому епізоді повісті письменниця показала любов гуцулів до будь-якої Божої істоти.
Мавра натомість стає невід’ємним членом родини богомільної вдовиці Дубихи з донькою Тетяною, яку Мавра винянчила як свою рідну дитину. Щоб не бути причиною зайвих турбот для Дубихи Мавра згодом переходить жити самітницею у ліси, не забуваючи про Тетяну, горду дівчину надзвичайної краси. Та й собі не забуває відвідувала циганку.
Мавра у тиші лісу, у негоду, переживаючи душевний неспокій і розпач, згадувала пройдене, не забуваючи свого незаконно родженого сина. У душі зізнавалася в своєму гріху з угорським боярином.
Усиновлений Дончуками син, котрого нарекли Грицем, виростав здоровим красенем. Ним захоплювалися дівчата. Батьки тішилися з цього, але не раз дорікали і називали приймака пройдисвітом. Мовляв, він тільки на коні гасає.
На сцені звучали монологи та діалоги Дончука з дружиною, Дубихи і Маври — з Тетяною. Обговорювали побутові проблеми, зокрема й долю Гриця. Гриць був у білій вишиванці, гаптованому киптарі, з буйною чуприною. Його роль виконували Петро Лотоцький і Сергій Тарновецький. Дотепний і проворний, він вибирав собі дівчат, але першою вибрала його красуня Настка. Вона полонила Гриця своїми пестощами. А той, уявно для аудиторії, гасав на чорнобривому.
Так, гасаючи лісом, натрапив на Туркиню — горду доньку Дубихи. Тетяна у прекрасному гуцульському вбранні, з намистом на шиї та віночком на голові, блистіла, як зірка. Не поступалася дорогою Грицеві. «Бажаєш, то обійди», — казала йому. З цього й почалася друга любов. Грицеві сподобалася Тетяна, а Тетяні — Гриць. Юнак присягався у любові та вірності і Настці, і Тетяні.
У село, де зростав Гриць, завітав старий Андронаті. Відбувся цікавий діалог Гриця з Андронаті. Останній безмежно душевно радів онукові. Гриць зізнався, що планує одружитися. Андронаті запитав, чи запросить його на весілля? Якщо запросить, заграє циганської.
Далі розігрується кульмінаційна проблема кохання Гриця. Він шепоче собі, що можна любити двох, але під вінець можна стати тільки з однією. Після глибоких роздумів Гриць вирішує одружитись із Насткою. Цю болючу вістку Тетяні приніс старий циган. Розгортається драматичний діалог. Андронаті розказує Тетяні про одруження Гриця з Насткою. «Це не може бути! — голосить Тетяна. — Як, Гриць мені присягався, він мене любить і я — його». «Ти — молода і гарна, напевно, знайдеш собі когось іншого», — вмовляв її Андронаті. Тетяна цього не бажала слухати і не чула.
На сцені розгортається безмежно радісна та зворушливо хвилююча подія — несподівана зустріч Андронаті з донькою Маврою. Батько відкриває доньці таємницю: «Гриць — твій син». А Мавра пояснює батькові, ким для неї її Тетяна: «Моя вихованка, вона — як рідна для мене». Безмежна радість Маври й Андронаті раптом перетворюється у кошмар. Мавра втрачає і знайденого сина, й улюблену Тетяну, котра отруює Гриця. У приступі шаленства Тетяна вихором зникає у безвісті: «Грицю я іду, іду, іду…» Уявно спадає завіса.
Аудиторія вибухнула бурею овацій і морем квітів для виконавців, а в першу чергу — для режисера Івана Бернацького. Глядачів до всього вражали пишно-красиві гуцульські строї. Що стосується строїв циганських, то у побуті вони такими елегантними не були. Музика талановитого композитора Тараса Терлецького була милозвучно цікавою.
Крім задіяних учасників Українського драматичного театру, слід згадати й Анатолія Рідкого, котрий провів велику підготовчу роботу. Успіхові дійства належить завдячувати спонсорам — Українській федеральній кредитовій кооперативі «Самопоміч» у Нью-Йорку, Українському народному дому і Cafe Cloisters. Водночас подяка і тим, хто бив у дзвони та скликав аудиторію — тижневику «Міст», «Національній трибуні», «Закордонній газеті» й організації «Разом». Усім — доземний поклін і щира подяка.

Микола Галів, світлина — Степана Слуцького

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply