Новини для українців всього свту

Sunday, Apr. 11, 2021

До 110-ї річниці смерті Костянтина Крижицького

Автор:

|

Квітень 07, 2021

|

Рубрика:

До 110-ї річниці смерті Костянтина Крижицького
Костянтин Крижицький. Автопортрет

Яків Крижицький, батько Костянтина, при народженні сина 29 травня 1858-го в Києві вже був відомим і заклопотаним купцем. Такого успішного підприємця як сам, він хотів бачити й свого Костянтина. Вбачав у ньому продовжувача свого бізнесу. Хлопчині жилося добре, коли не звертав найменшої уваги на батькову діяльність. У початковій школі вчився непогано, але рисування подобалося йому найбільше. У своєму будинку на колишній вул. Трисвятительській Яків приймав поважних гостей, котрим показував аркуші рисунків та малюнків із краєвидами київських садиб, далекими дніпровськими обріями, з портретами батьків та їхніх знайомих. Ще тоді батько не передбачав, що його нащадок стане художником. Не боронив йому відвідувати Київську рисувальну школу, яку 1875 року заснував і якою керував Миколою Мурашко, коли перестав давати приватні уроки малярства.
Не покидаючи уроки математики в Київському реальному училищі, Костянтин став учнем двох закладів одночасно. Із педагогом рисунку й іншими учнями школи цілими днями ходив із етюдником по мальовничих селах, замальовуючи в них старі на горбках млини, верби над ставками, самотні дерева, соснові ліси, річечки тощо. Вдома малював гарні портрети, які батько вважав прибутковими. Але тополі з пленеру вдавалися найкраще. З того часу Костянтин усе більше і більше малював дерева та краєвиди.
Якось мати Костика зізналася своєму чоловікові про наміри сина вступити до Академії мистецтв у Петербурзі. Яків Гаврилович не зумів бачити свого сина мистцем, бо такий фах у його розумінні, не був достойним у родині Крижицьких. Погрози батька юнак не сприйняв і восени 1877-го. таки вирушив до Петербурґу. 19-річного вихованця М. Мурашка охоче прийняли до академії, зокрема, до класу пейзажиста Михайла Клодта (1833-1902). Упродовж навчання в його майстерні Крижицький брав участь у щорічних виставках академії, отримавши чотири срібних медалей, а за картину «Дуби» його нагородили малою золотою. 1884 року Крижицькому присвоїли звання художника першого класу. Дивовижно працьовитий мистець намалював тоді крислаті дуби з химерними стовбурами по-різному переплетеними гілляками, а потім — золото-білі берізки, лісові кущі з пожовклим на них листям та ряд інших тонесеньких деревець, оповитих поетичним світосприйняттям. По закінченні студій в академії 1885-го Крижицький одружився і залишився жити в Петербурзі. З того ж самого року аж до 1906-го викладав уроки малювання в Миколаївському сирітському інституті в містечку Гатчина під Петербурґом. Костянтин Якович займався також творчою діяльністю, створюючи численні пейзажі, які купували навіть члени царської родини. Картину «Лісові далі» (1889) придбав імператор Олександр ІІІ, тож художник отримав звання академіка. Саме перші картини маляра зробили його ім’я відомим у столиці. Його полотна експонували на багатьох виставках у різних містах Російської імперії та на виставках у Мюнхені, Лондоні й деінде.
Рік у рік мужнів талант художника, коли малював твори з епічною величчю та красою рідного українського краю. З дружиною і чотирма дітьми приїздив до власного невеликого маєтку на Валдаї, а звідти часто їздив до України. Перебував у спекотному Криму, а також у Німеччині, Франції й в інших державах Західної Європи. Пам’ятаючи всі настанови свого вчителя в академії, Крижицький охоче малював етюди з натури. З-під його пензля вони йому вдавалися наскрізь ліричними, співзвучними духові тодішнього часу. Передавали глядачеві чисті голоси природи — пташиний гомін, передзвін весняних вод чи таємничі звуки лісових гущавин. Зі зимових краєвидів глядачеві здавалося, що він може вдихнути повітря морозного сонячного дня.
Побувавши в Криму, мистець зображував його природну красу. Проте більша частина картин Крижицького — на українську тематику: стрункі тополі, вузенькі стежечки, сільські дороги, соняшники на полях, смереки, вкриті білим снігом, хати, вкритими солом’яними дахами. В цих роботах, можливо, найдужче відчутний характер творчого спрямування та душевної щедрості художника. Елегійність полотен, намальованих дзвінкими барвистими та соковитими фарбами, свідчать про глибоке прагнення маляра показати типові та виразні конкретні місцевості в українській природі та про бажання поділитися з глядачами своїми думками, що народжувалися в часи його єднання з природою. З вершин пагорба мистцеві вдалося відобразити чудову панораму краю в уже згаданій картині «Лісові далі». Газети писали, що художникові пощастило передати в ній гру світла і тіней, гру сонячного проміння, свіжість і теплоту дня та найголовніше —далечінь лісового краю, що майже злився з небом. Працюючи на природі, обмірковуючи та втілюючи свої задуми в завершених творах, Крижицький спромігся правильно відтворити її життя. Прагнення таких рис притаманні всій творчості майстра.
1900 року роботи маляра експонували на Всесвітній виставці в Парижі та на кількох окремих виставках Товариства пересувних художніх виставок. Того ж самого року мистця обрали дійсним членом Академії мистецтв, 1909-го він став співорганізатором Товариства художників ім. Архипа Куїнджі (1842-1910), яке існувало до 1930 року. Був його головою, але лише один рік, бо життя Крижицького траґічно урвалося.
1911-го мистець Яків Бровар звинуватив Костянтина у крадіжці з його картини «Біловезька пуща» зображення дуба, намалювавши такого самого у своїй композиції «Морозний день». Розрахована на міщанські смаки бульварна преса поспішила це звинувачення надрукувати. Порядний і чесний голова сім’ї, гарний сім’янин не зумів себе оборонити від украй важкого характеру Броваря, котрий, до речі, довів свою доньку до траґедії, і дуже страждав від цькувань місцевої преси. Внаслідок цього інциденту Крижицький 17 квітня 1911 року вчинив самогубство — повісився у власній майстерні. Наступного дня слуга знайшов його і передсмертну записку: «Нерви не витримали, свідомий своєї правоти, але не відчував я в собі стільки сил боротися проти ворогів… Можливо суд довів би мою справедливість, але бракувало бажання в мені з’ясувати невинність». Поховали Крижицького на Смоленському православному кладовищі. За спогадами сина Георгія, попри те, що в ті часи самогубців не дозволяли там хоронити, але ніхто в Петребурзі не наважився згадати про ці заборони церковного звичаю. Пізніше виявилося, що обидва художники користувалися тією самою фотографією й обом припав до душі той самий дуб. До речі, Крижицький дуже любив малювати дуби, які зображував як лісових велетнів на засніженому узліссі й епічно спокійних красенів у природі, освічених сонячними променями й урочисто одягненими й оповитими синьо-білими сніжинками.
Архип Куїнджі, з котрим Крижицького єднала щира дружба, називав його «блискавично творчим майстром». У спадщині Костянтина Крижицького, котрий, за спогадами його сина, захоплювався творами М. Гоголя, М. Чернишевського та поезією Т. Шевченка, залишилося чимале число високохудожніх творів. До цього переліку необхідно віднести картини «Перед дощем» (1880), «Гроза починається» (1885), «Перед полуднем» (1886), «Травневий вечір» (1886), «Сільська вулиця» (1887), «Хутір на Україні» (1888), «Спека спала, повіяло прохолодою» (1889), «Вечір на Україні» (1901), «Зимова дорога» (1903), «Ліс узимку» (1906), «Повіяло весною» (1910), «Дуби» (1911), а також «Сніг випав у вересні», «Пристань», «Зимовий пейзаж», «Похмурий день», «Озера», «Дорога» й інші, виконані олією на полотні реалістичного спрямування та зовсім зрозумілі простим людям. З неабиякою насолодою Кость Якович любив природу України, зокрема, навколо Києва, Дніпра, мандруючи рідним краєм, намалював такі жанрові картини: «Ярмарок», «Збирання хліба», «Вид у Подільській губернії», «Ріка Буг», «В околицях Києва», «Дніпро», «Розлив Дніпра», «Оранка», «Вечір на Україні» та ряд інших, які зберігають у музеях Дніпра, Запоріжжя, Одеси, Херсона, в Національному художньому музеї в Києві та кількох російських музеях.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online