Новини для українців всього свту

Saturday, Apr. 17, 2021

Віра Ніва (Барчанівна) — яскрава особистість

Автор:

|

Квітень 09, 2021

|

Рубрика:

Віра Ніва (Барчанівна) — яскрава особистість
Віра Ніва

Переглядаючи сторінки архівної хроніки Львівського часопису «Діло» за 19 вересня 1936 року, натрапив на повідомлення: «У Голівуді в дружині акторських сил фільмового підприємства «Метро-Ґолдвін-Маєр» працює наша землячка Віра Ніва (Барчанівна) родом із містечка під Львовом. До Америки вона прибула дев’ять років тому».
І тут же виникла думка, чи це не Віра Барчан, співачка, більше відома як Барчанівна, голос якої, записаний на платівках корпорації «О’кей-Одеон», «Колумбія» та «Віктор» у 1920-1930-х рр., лунав у «Великому яблуку» ледь не з кожного вікна, де жили українці? А чому б йому не лунати, коли в ньому краса з душею єднаються. Він — дзвінкий, світлий, лагідного тембру. І пісні — прості, правдиві, захоплюючі, нерідко — жартівливі: «Продай, мамо, дві корови й купи мені чорні брови. На колодці стояти ще й до хлопців моргати». Або «Ой Іване на току, що ж сів на гілочку. А хто мене поцілує — пошию сорочку». Й тут же голосом Йосифа Давиденка лунали у відповідь слова: «Ой дівчино моя, переяславко, от я тебе поцілую моя ластівко».
Віра Барчан народилася 26 вересня 1908 року в Раві-Руській, що на Львівщині. До Нью-Йорку прибула восени 1927-го за викликом сестри Рози. Більше про неї ми дізнаємося з книги «Історія моєї сурми» Мирона Сурмача, власника книгарні «Сурма» в Нью-Йорку, де йдеться: «Відкриття оновленої книгарні «Сурма» оголосив я на неділю по полудні. Прийшло багато людей, принесли квіти, побажали успіху. Музика з Гуменюкових платівок так голосно лунає, що через голосники чути на два квартали. Вийшло дійсно як у пісні «На вулиці скрипка грає». Мені пощастило, бо тоді приїхала до Америки з Рави-Руської дуже гарна, симпатична дівчина Віра Барчанівна. Вона як приїхала, то вступила до «Січового базару», що на 7-й вулиці. Ще не розглянулась, а вже хлопці її обступили, що я навіть не міг подивитись на неї. Але, врешті її побачив. Була це надзвичайна дівчина «гріньорка», рум’яна, але соромлива. Хто на неї подивиться, тому в голові закрутиться, хотів би все на неї дивитися й ні спеки, ані морозу не відчував би. Таку нагоду, думаю, мені не можна пропустити. Привітався й питаюся чи зайнята в чомусь. Вона відповіла, що ні. Приїхала до сестри, яка має сальон на 7-мій вулиці й евеню «А». Отже, вже адресу маю. Запросив її зайти до «Сурми». Вона прийшла й відразу до платівок їх грати, та ще й собі до них приспівувати. Люди хапали з рук ті платівки, що вона поставила на грамофон. Так вона мені помогла в бізнесі та в популярності. Але лише один рік. Багато хлопців заходило тоді. Всі молоді і не жонаті приносили їй квіти. Із Пассейку український пекар Ткач щонеділі привозив цілий кошик тортів. Віра була добра продавщиця. Вона могла продати цілу купу платівок такому чоловікові, що навіть вдома грамофона не мав. Знала українську, польську, німецьку, російську мови. Платівки з піснями цими мовами я мав теж. Найбільше розходилось українських, потім — польських, а відтак російських і словацьких. Це були платівки з народними піснями, бо на класичну музику покупців тоді було мало».
Мирон Сурмач свою справу знав добре й до бізнесу мав неабияке чуття. Він придбав і поставив у крамниці піаніно, що дало можливість кожному, хто приходив купити ноти й тут же їх заграти. Так робили всі українські музиканти та педагоги Нью-Йорка. А найчастіше тут бував Йосиф Давиденко, перший тенор хору Кошиця, який знайшов у Віри приємного тембру сопрано та неабияку артистичність. На той час він керував хором «Сурма» і виступав на Бродвеї в постановці вистави «Сонґ оф де флейм».
Давиденко часу не марнував. Навчив Віру грати на гітарі й таки переконав, що її місце в театрі на Бродвеї. Й уже 9 січня 1928-го на студії фонографічної компанії «О’кей-Одеон» вони записали дуетом на платівки дві пісні. У новинах про музику та театр у газеті «Свобода» за 25 лютого того року повідомлялося: «Фонографічна компанія «О’кей» випустила нові рекорди українських народних пісень. Є це дует відомого нам співака з хору Кошиця Йосифа Давиденка і пані Віри Барчанівної, яка не так давно тому приїхала до Нью-Йорку з Галичини. Вони записали «Ой піду по коліна в лободу» та «Галичанку». Панна Барчанівна має гарний, дзвінкий і приємний голос, який привернув увагу знавців співу та музики». Цього ж року ними було записано «З Америки до краю», «Козак від’їжджає», «Човник» і «Чудасія». Йосиф увів Віру в колектив Товариства українських артистів, основне ядро якого складали колишні хористи Українського національного хору О. Кошиця. Члени товариства виступали з концертами та виставами в різних містах США. Разом з ними часто виступали відомі оперні співаки Олександра Кочубей, Микола Карлаш, Марія Машір, Михайло Швець, Петро Гурський. Колектив ставив оперу «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, оперету «Наталка Полтавка» М. Лисенка, вистави «Ой не ходи, Грицю», «Зимовий вечір» М. Старицького, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, музичні комедії «На першій гулі» С. Васильченка, «Бувальщина» А. Велисовського, «Панська хворість» О. Овчинника й інші. Досвідчені музиканти радо прийняли дівчину до свого колективу й охоче навчали її мистецтву вокального співу. І вже 21 жовтня 1928 року Віра дебютувала в партії Наталки в опереті «Наталка Полтавка». Це відбулося в Українському народному домі на Франклін у Філадельфії. Її партнерами по сцені були Михайло Швець (Виборний), Петро Гурський (Возний), Олександра Кочубей (Мати). Партії Петра виконував Йосиф Давиденко, а Миколи — Костянтин Щит. 2 лютого 1929-го співачка вперше виконала партію Оксани в «Запорожці за Дунаєм». Постановка відбулася в Українському народному домі в Нью-Йорку.
У березні Віра та Йосиф продовжили записи українських народних пісень у компанії «О’кей-Одеон». Цього разу вони записали «Ох, не люби двох», «Над Прутом у лузі», «Пікнік», «Сміх», «Жінка загуляла», «По дорозі жук, жук», «Лугом іду, коня веду», «Кума», «Лучче було не любити». А в червні в студії відомої грамофонної компанії «Колумбія» записали музичну стрічку «Вечорниці» з вистави «Назар Стодоля». Про це в газеті «Свобода» за 20 червня 1929-го повідомлялося: «На вимогу слухачів хору «Сурма», учасниками якого є хористи колишнього Українського національного хору О. Кошиця, було здійснено запис музично-етнографічної картини «Вечорниці» Петра Ніщинського. І тепер українці мають бути горді з того, що мають її в записах на рекордах. Нехай же не забракне їх у жодній українській хаті». Запис відбувся в монтажованій сільській світлиці, де дівчата пряли куделі, ворожили на воску, водили хороводи, співали «Добрий вечір, паніматко» та «Добрий вечір, козаченьки». А хлопці жартували, співали «Віють вітри ще й буйнесенькі», «А хто п’є, тому наливайте», «Пийте, гуляйте, добрії люди», «Закувала та сива зозуля» з соло Йосифа Давиденка. Все відбувалося як у справжній Андріївський вечір. Господинею вечорниць була співачка Емілія Корнатова, яка виконала соло «Зоря з місяцем розмовляли». Їй допомагала Віра Барчанівна з піснею «Ой не буде зозуля кувати». Музичний супровід колективу здійснив оркестр Павла Гуменюка.
У вересні 1929-го з Європи повернувся відомий бас профундо Гліб Шандровський і тут же заохотив Віру й Йосифа записати колядки «В Віфлеємі новина» і «Возвеселімся всі». Це було зроблено знову ж таки в компанії «О’кей-Одеон». Тоді ж у супроводі фортепіано й мандоліни Віра записала пісні «Калина» і «В гаю зеленім». Мабуть, що тут не обійшлося без настанов Гліба, бо саме в цих піснях вона різко змінила манеру співу, а найперше — з’явилася кантилина на добре опертому диханні. Якщо раніше співачка задовольнялася гарною мелодією та жартівливим змістом тексту, то починаючи з цих пісень її спів явно набував образного змісту. Це вже була інша Віра Барчанівна.
Її талант визнали не лише свої, але й чужинці. 30 вересня її слухали члени комісії Fox Film Corporatiоn, для яких виконала дві українські пісні й один cаундтрек англійською з фільму «Одруження в Голівуді». Надії були великі, а радощам не було кінця. Віра вже уявляла собі, що працюватиме на знімальних майданчиках і здобуде тисячі шанувальників. Але не так сталося, як бажалося. Защеміло серце, коли почула рішення комісії: «Українська співачка Віра Ніва (псевдо) виконала три пісні, показавши голос приємний, але не переконливий». Тож залишалося продовжити виступи з колективом Товариства українських артистів і робити записи на платівках. Так тривало впродовж двох років, а грудні 1929-го Віра стала місіс Давиденко.
Про свого чоловіка Йосифа (Івана) Давиденка вона знала, що народився 3 квітня 1893 року в Києві. Там же здобув музичну освіту. Мав гарний голос (перший тенор), добре грав на мандоліні та гітарі. До хору О. Кошиця його прийняли в серпні 1921 року в час виступів у Німеччині. 26 вересня 1922-го року разом із хором він прибув до Нью-Йорка, брав участь у знаменитих концертних турах хору містами США, побував на гастролях у Мексиці, Арґентині, Уруґваї, Бразилії, Кубі, Канаді. Після розпаду колективу, що стався 7 травня 1924 року, Йосиф організував хор «Сурма», з яким виступав на Бродвеї. Він був людиною активною, творчою, робив аранжування для мішаного хору, чоловічого квартету, писав музику. Відомі його польки «Віра», «Кокетка», «Сіа-сіа-лала», пісні «У гаю, гаю вітру немає» (слова Т. Шевченка), «Думка» Б. Лепкого, «Колеса крутяться, літа минають», «Полтавський війт», «За рідний край», «Ніч яка, Господи, ясная, зоряна», був успішним режисером і актором, виступав у драмах, співав у чоловічому Українському національному квартеті разом із Г. Павловським, П. Ординським, М. Гребінецьким, К. Щитом, Г. Шандровським (склад змінювався) з якими записав у компанії «О’кей-Одеон» близько двох десятків пісень. Кілька пісень записав у дуеті з Дорою Стеценко.
У березні 1930-го Віра та Йосиф записали «Жінка загуляла», «Любов», «Дві жінки», «Моя паляничка», «Дуб на дуба похилився», «Пікнік», «Ой під вишнею», «Чом не гудуть буйні вітри», «Ой, джигуне, джигуне», «Бодай ся когут знудив». Найприємніше враження на публіку склала пісня «Ой на горі, на горі», яку вважали найкращою зі всього ними виконуваного. 6 квітня 1930 року в українському народному домі в Нью-Йорку за їхню участю відбулася вистава «Молода кров» (драма в чотирьох діях) В. Винниченка. Віра успішно виконала роль сільської красуні Ївги. Вийшло так, ніби грала сама себе.
У серпні 1932-го Віра разом із Йосифом побувала в Галичині, де відвідала Раву-Руську, села Потоки (там жили її батьки) та Тенятиськи. В останньому із них Віру вразили розвалини недобудованого будинку «Просвіти». І щоб якось допомогти землякам, Давиденки дали для селян два концерти та зібрали 100 злотих допомоги. Але це була мізерна сума. Тож після повернення до Нью-Йорку співачка опублікувала в «Свободі» відозву до земляків із Рави-Руської з проханням скласти для цієї цілі свої пожертви. У зверненні писала: «У краю — тяжкий стан, скрізь безробіття, нема де гроша заробити. Збіжже продається за пів дурно, худоба — дешева, а пасовисько — дороге. Залишається просити допомоги в земляків, інакше читальню без даху цієї ж осені розмиють дощі». І вже 31 вересня 1932 року з цією метою Віра організувала великий концерт із 30 творів класичного й народного співу. На сцені з ними виступили американські співаки — тенор Ден Тобін і сопрано Рубелс, які незадовго перед тим озвучили фільм «Студент-Принц».
Того ж року дует здійснив ряд записів у компанії «Віктор». Таким чином за п’ять років Віра Барчанівна в компаніях «О’кей-Одеон», «Віктор» і «Колумбія» записала 24 пісні. Чотири — соло, дві — тріо і 18 у дуеті. Більшість із них часто звучали на хвилях радіо станції WGBS у Нью-Йорку. Подальша співпраця з грамофонними компаніями припинилася у зв’язку з економічною кризою в США.
Але це не вплинуло на кінопродукцію. І восени 1934-го Віру запросили до студії короткометражних фільмів Vitaphon Film голiвудскої компанії Metro-Goldwyn-Mayer у Брукліні, де записувала саундреки та виконувала самостійні ролі. З цієї нагоди журналіст Михайло Елко писав: «Нарешті можна сказати, що в Голівуді є квінтет наших артистів, який діє для тисяч, а можливо, мільйонів. Це — Анна Стен («Малюк із України») і Віра Ніва (Барчанівна). Ці двоє народилися в Україні, як і Майк Мазуркі. Також в Україні народився Ігор Горін, співак (greafcpopularity), якого називають «Принцом баритонів». Останній — Джон Ходяк, хлопчик із Мічиґану. Коли письменник узяв у нього інтерв’ю і запитав, чи наміряється він змінити своє ім’я, той гордо заявив: «Я пишаюся ім’ям свого батька й матері. А вони пишаються мною».
У цей час сімейні стосунки співачки з чоловіком Йосифом дещо охололи. Про його останні роки життя ми дізнаємося знову ж таки зі спогадів Мирона Сурмача, котрий писав: «Якось не пригадую чи театр розв’язався, чи Віра й Давиденко розійшлись. Казали, що Йосиф заглядав до стопроцентової водки, і незабаром ми чули, що вночі варив собі картоплю, не зачинив газу і заснув, так його й знайшли мертвого. Ховали його з російської церкви при 2-й вулиці та 2-й Авеню». Це сталося 23 березня 1936 року в Мангеттені (Нью-Йорк)».
У серпні того року Рой Мак, директор студії короткометражних, сюжетних фільмів (тривалістю до 20 хвилин) Vitaphon Corp. в Брукліні, запропонував Вірі взяти участь у фільмі «Бублічки» за сюжетом відомої пісні Якова Ядова. Водночас вона започаткувала працю в нічному клубі. Так, у часописі Sunday News за 15 серпня 1936-го сповіщали: «Минулої ночі на Рів’єрі Бен-Вордена розпочав свою діяльність із Бенаєм Венуто, радіоспіваком, перший місцевий нічний клуб, де виступатимуть Віра Ніва, українська співачка, Едді Прітчард, танцівниця та гурт «Три Віли» в числі танцюристів Кардіні, Естелли і Лерой». А вже 5 вересня того ж року часопис The Ukrainian Weekly сповістив, що незабаром Віра Ніва буде зніматися у фільмах «Все і зараз», «Гойдалки Гай-де-Гайленд», «Леді в чорному», «Графиня Ольга Албані», «Бродвейські гедлайнери», «Вітафон музичний».
Вона курсувала між нічним клубом, Бродвеєм і кіностудією. Її пісня «Я купаюся в грошах» була у вухах кожного, а слова «по горло в золоті й ні цента у кишені», — кожен сприймав по-своєму. Співачка зіграла майже в 30 фільмів і зробила стільки ж саундтреків. І кожна пісня в неї сміялася, літала, танцювала. Компанії така діяльність артистки приносила великі гроші.
У роки Другої світової війни співачка в складі артистів Муніципальної військової групи виступала з концертами для воїнів американської армії, які вирушали до Європи. Особливу прихильність військової публіки здобула виконанням пісні «Катюші» М. Блантера, а землякам-українцям дарувала «Карії очі, чорнії брови», «Ой, джигуне, джигуне» та свою улюблену «Калину».
Із 1952 року Віра працювала менеджером концертних програм нічного клубу «Маленька Богемія», що на Мангеттені, колишньому «Угорському бродвеї», поруч із озером «Маленька зірка», де співала під супровід оркестру «Казка» Кості Полянського й куди для виступів запрошувала найкращих співаків і артистів Америки.
13 березня 1943-го тут відбувся концерт Діни Шор, Дена Дейлі, Рікардо Монтальбана та Сьюзен. Тоді Діна Шор виконала знаменитий ремікс Yes, My Darling Daughter, побудований на основі мелодії української народної пісні «Ой не ходи, Грицю».
1962 року Віра Барчан заснувала в Нью-Йорку торгово-розважальний комплекс «Віра Ніва», де в продажі були українські вироби ручної роботи: вишиванки, салфетки, рушники, жіночі сумочки, взуття, в’язані ляльки, плетені дитячі іграшки, а в ресторані — пироги, борщ і голубці. Тут вона й проводила свої робочі й не робочі дні.
Віра була дуже комунікативною особою. Серед її приятелів були Чарлі Чаплін, Анна Стен, Елізабет Тейлор, Ґрета Ґарбо, Діна Шор, Ігор Томін, Семюел Ґолдвін. Їй присвячував пісні композитор Дмитро Тьомкін. Як спонсор опікувала талановитих студентів Джуліард-скул у Нью-Йорку. Більше заміж не виходила. Дітей не мала. Її життєвий шлях урвався в січні 1975-го в колі багатодітної родини сестри Рози Барчан.
Раніше «Міст» розповідав, як українська режисерка створює фільми у США.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online