Новини для українців всього свту

Friday, Jun. 18, 2021

«Слов’яни» — прецедент для українського телебачення

Автор:

|

Травень 21, 2021

|

Рубрика:

«Слов’яни» — прецедент для українського телебачення
Сокіл, якого зіграв український актор Олег Мосійчук

В Україні, Словаччині та Чехії на екрани вийшов словацько-український історично-фентезійний телесеріал «Слов’яни». 12-серійне шоу, створене словацькою виробничою компанією Wandal Production за підтримки Міністерства культури України й European Partnership Media Group, глибоко занурилося в минувшину, в VI-VII століття., і саме це, ймовірно, поставило його на межу, ледь не завалюючись в український треш і трохи недотягуючи до європейських історичних саг.
Відразу треба вилучити серйозність із «історичності» серіалу, адже практично нічого не відомо про вигляд слов’ян, якими були їхні костюми, побут і ритуали, бо не було писемності. Навіть черепки глиняного посуду, знайдені археологами в різних місцях Східної Європи з приблизним тогочасним датуванням, неможливо прив’язати до певного реґіону.
Тож у творців серіалу були цілковито розв’язані руки для фантазії, і, спираючись на міфи і леґенди, можна було зі задоволенням пірнути в безкраї води жанру фентезі, знімаючи кіно не так про слов’ян, як про узагальнений народ із узагальненим життям.
Деякі словацькі медіа намагалися порівнювати «Слов’ян» із «Грою престолів» чи «Вікінгами», як тільки над серіалом почав працювати режисер Петер Беб’як. Мабуть, саме на такий розголос сподівався його продюсер Андрій Єрмак, тепер одіозний глава Офісу президента України.
Проте відсутність розмаху «Слов’ян» виглядає дивним, зважаючи на пристойний бюджет в 300 тис. EUR за серію. Для Словаччини, невеликої кінематографічної країни, цей бюджет — рівня блокбастера. Для України це на 140 тис. USD менше за найдорожчий український серіал «Нюхача».
Під Києвом, в Житомирській області, вибудували декорації для двох городищ — з назвами «Фурнау» та «Великий Стіл», решту дознімали в Чехії й Угорщині, а постпродакшн проводили в Словаччині. Але селища виглядають доволі бідно, принаймні, позбавлені кінематографічного розмаху, порівняно з тією ж «Грою престолів».
А потрапляння в кадр таких деталей, як рояльні петлі на дверях зрубів VII ст., ще більш применшують якість серіалу. Та ж дивина і щодо кольорокорекції — картинка темна, майже сіра, замість бажаної насиченості кольорів. Утім, попри дивно-недолугі декорації та картинку, «Слов’яни» здатні утримати біля екрану своєю історією і, головне, акторськими роботами.
Історія «Слов’ян» — це протоісторія зародження держав на цій території. А позаяк вона оповита таємницею, серіал влучно використовує це, виставляючи на перед чоловіка з амнезією, пізніше названого Владом, якого грає словак Юрай Лой. Ще більш доречне «звинувачення» героя — в тому, що він взагалі не слов’янин, а варяг.
Водночас розкриваються внутрішньо-племінні зв’язки в двох городищах, де «сірий кардинал», відун бога Велеса Чарад (Душан Чинкота) мутить воду: підмовляє старосту в одному поселенні та зачаровує дівчину в іншому.
Йому протистоїть відун богині Мокош Сокіл (Олег Мосійчук), якого виганяє новий староста за те, що не благословив його, вбивцю свого попередника. Тож Сокіл знаходить перспективну чарівницю в другому городищі, Драгу (Поліна Мосихіна), і починає її навчати.
Одна з центральних ролей у серіалі — роль Радуша, зіграна словацьким актором Томашом Машталіром, який запам’ятався роботою в стрічці «Межа». Його образ сильного, аґресивного й амбіційного воїна — це образ класичного героя, що схибив, послухався злого відуна Чарада про можливість гарного життя переможця та батька, і став антигероєм.
З іншого боку паралельно розкручують історію Влада, «людини нізвідки», знайденого в полі ледве живим і без пам’яті, тим не менш, з м’язовою пам’яттю вправного воїна і відчуттям важливого призначення.
Але, як відомо, короля робить його почет — обидва центральні персонажі, очевидні вектори розвитку сюжету, доповнюють другопланові, й особливо приємно, українські виконавці.
Поліна Мосихіна, граючи сумирну і добру цілительку, здатну бачити спиною і балакати з тваринами — органічна частина серіалу: в неї немає неоковирних фраз, рухів чи поглядів, а є впевнений образ, що проявляє поступовий розвиток.
Її наставника Сокола Олег Мосійчук, хоч і в поодиноких епізодах, втілює ще більш ґрунтовно, і це логічно, зважаючи й на досвід чудового театрального і кіноактора («Брати»), і на досвід його персонажа.
Старосту лісового городища Богдана грає Олександр Мавріц, за ним просто приємно спостерігати, настільки переконливий і правильний слов’янин, лідер і чоловік.
Інші актори, менші в своїй участі, також доклали по одному промінчику в добре сяйво «Слов’ян». Анна Адамович, чию героїню зачарував лісним духом відун, від серії до серії розпускається, мов квітка — трохи скута на початку, вона швидше реагує на виклики ролі, росте, як героїня, а в сценах, коли нею володіє дух, проявляє потрібну демонічність, й іноді лише блискавичною та вражаючою посмішкою кутиком губ.
Олександр Рудинський — один із найкращих молодих акторів України, тут має вигідну епізодичну роль місцевого дурника, яка дозволяє блазнювати, втім, вимагає не перебрати з цим, аби не скотитися у фарс, і герой Зубатий, потрібна та важлива частина громади.
Сам серіал, як роль Анни Адамович, не радикально, але поступово зростає, набирає розмаху та ритму, додає в розвиткові інтриги, образах і сюжеті. Цьому сприяє така незвична і дуже непроста локація, як ліс, де мало хто наважується знімати.
Звісно, чотирьом режисерам серіалу (два українських зняли чотири серії, два словацьких — вісім) дуже допомогла сила-силенна часу робота стедікаму — стабілізуючої системи для камери. Але прості деталі в оповіді, в зображенні, в звуку — ось те золото, що вириває «Слов’ян» з кульгавих лап стандартного українського творення серіалів.
Більшість екранного часу — омузичено: не завжди вдало, але на загал це немов спів духів минулого, зі своєю містикою та заповненням лакун режисера, оператора, акторів. Один герой промовляє мудру і влучну фразу: «Для чоловіка важливе, чи вміє він говорити з іншим чоловіком, і чи майстер він у ліжку». Певно, саме це й сприяло певному успіхові «Слов’ян».
Словацький канал Joj Television прем’єрно випустив дві серії серіалу поспіль: першу переглянули 343 тис. глядачів, а другу — 310 тис., і це один із найкращих показників в історії словацького телебачення. Для України «Слов’яни» — взагалі прецедент. Маємо нову, несподівано вищу сходинку до можливої інтеграції зі світовими стандартами сучасного телебачення.
Хоча, поки в Україні власниками телеканалів є олігархи, а самі вони — дотаційними, некомерційними структурами, створеними для політичних ігор своїх власників, «Слов’яни» — вдалий випадок.
Раніше «Міст» розповідав про успішну прем’єру в Китаї серіалу з українкою.

Ярослав Підгора-Гвяздовський, УП

About Author

Meest-Online