Новини для українців всього свту

Sunday, Jul. 25, 2021

Ну, дуже смішне кіно

Автор:

|

Березень 03, 2016

|

Рубрика:

Ну, дуже смішне кіно

«Політ золотої мушки»

25 лютого в українському кінопрокаті стартував «Політ золотої мушки», один із найбільш довгоочікуваних українських фільмів. Режисер фільму Іван Кравчишин називає це кіно наївною комедією. Все дійство відбувається в Галичині — «маленькій самодостатній цивілізації, яка живе у центрі Європи». В основу сценарію лягли оповідання львівського письменника Богдана Волошина.
Дівчинка на ім’я Микола, котра любить дивитися кіно на небі, тричі розповідає одну і ту ж історію про те, як в їхньому селі через бика ледь не почалася третя світова війна. Вона — поет і пише оду на смерть дзідзя, котрий перед смертю сказав: «Людське життя — то як політ золотої мушки над вогнем: дуже яскраве, але дуже коротке!».
Микола розповідає три історії, що так чи інакше торкаються надважливих сторінок сільського життя. «Ґранда» — про галицький футбол, «Полонез Швідерського» — про галицьке весілля, а «Тестамент» — про галицький заповіт. Народження, весілля, смерть упаковані у надзвичайну яскраву та смішну обгортку. Подій на одну хвилину екранного часу відбувається неймовірна кількість.
Під час футбольної гри у жінки-воротаря команди «Бурачковичі» починаються пологи й її команда спалює сільраду. Двоє гуцулів везуть до нотаріуса тіло щойно померлого батька, щоб отримати тестамент. Вони ще не знають, що дзідзьо половину майна відписав товариству «Просвіта», а іншу — під майбутню амбасаду США у Львові. Весілля, плітки, пожежі, адюльтери — усе це сплетене в один яскравий фільм.
Він знімався на одному диханні й дивиться так само. Це — смішно, яскраво, впізнавано та динамічно. Якісна українська комедія — не частий гість в українському прокаті. Комедія про Галичину — тим більше. «Ми хочемо сміятися разом із людьми, а не над людьми», — каже п. Кравчишин.
Він вирішив підійти до прокату фільму аж ніяк не традиційно. Перед тим, як стрічка вийшла у прокат, режисер сам возив її містечками та селами Галичини. «Поїхав на захід, тут усім все зрозуміло: регочуть, плачуть, все як по книжці», — розповідає він. Аби зрозуміли не лише «тут», але і «там», стрічку супроводжують українські субтитри.
У фільмі знімались юна акторка Софія Кравчишин, актор театру імені Марії Заньковецької Тарас Бобеляк, актор театру імені Леся Курбаса Олег Цьона. Режисер навмисно обирав акторів у Галичині, тож місцева говірка звучить максимально органічно. Крім того декотрих відомих львівських театральний акторів можна побачити у дуже незвичному амплуа.
«Я їздив театрами Галичини та знайшов там цілі поклади акторів і всіляких цікавих особистостей. А потім ми їх усіх занурили в середовище в Добромилі та Верховині й підігнали до компанії звичайних людей», — ділиться автор фільму. Зйомки відбувались у селищах Львівської й Івано-Франківської областей, в них було широко залучене місцеве населення. Зокрема — мешканці села Микуличин.
Ми бачимо такий знайомий світ, населений знайомими людьми та знайомими образами. І разом із тим вони поставлені ніби догори дриґом. При тому стрічка зберігає реальний колорит, не намагаючись підмінити його просто гарною картинкою.
Зрештою, для того, щоб усе це почути та побачити, достатньо просто піти в кіно. Воно тепле, настроєве та залишає після себе присмак літнього карпатського меду. Замилування тим краєм є не приторним. Воно не має і тієї легкою зверхності, яка з’являється у багатьох візуалізаціях Галичини. Коли її люблять, як власну дачу. Воно — справжнє та рідне. Сміємося не над людьми, а всі разом.

Катерина Сліпченко, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply