Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, May. 25, 2018

Вмираючий колос

Автор:

|

Жовтень 02, 2014

|

Рубрика:

Вмираючий колос
Детройтський вокзал світить порожніми вікнами, а майдан перед ним поріс ковилою

Детройтський вокзал світить порожніми вікнами, а майдан перед ним поріс ковилою

Щоби побачити постапокаліптичне майбутнє, не обов’язково дивитися фільми або грати в комп’ютерні ігри. Можна просто поглянути на те, що трапилося з Детройтом, який колись був одним із найбільших міст США. Важко в це повірити, але зараз він фактично занедбаний, 40 % міста стоїть пусткою, а на спорожнілих вулицях орудують банди.

Початок «золотої доби»
Населений пункт на берегах річки Детройт, що утворює зараз американсько-канадський кордон, виник на самому початку XVIII ст. Займаючи центральне місце в системі Великих озер, місто швидко перетворилося на великий промисловий центр, де до початку XX ст. жило вже 285 тис. осіб. Разом із великою індустрією сюди прийшли й відповідні гроші: Детройт швидко забудовувався представницькими спорудами, завдяки яким місто навіть отримало назву «Париж Заходу».
Але, як виявилося, справжня «золота доба» Детройта ще була попереду. Вона розпочалася рано-вранці 4 червня 1896 року в непримітній на перший погляд будівлі. Того дня головний інженер Edison Illuminating Company і за сумісництвом винахідник-аматор запустив у колишньому вугільному сараї біля будинку №58 на Беглі-стріт двигун свого першого «безкінного екіпажу». Винахідника звали Генрі Фордом. Майбутнє Motor City народилося.
1904 року у Ford Motor Company на детройтській Пікетт-стріт з’явилася перша заводська будівля, трохи пізніше по сусідству побудували аналогічні споруди компанії Studebaker і Cadillac і фірма з виробництва кузовів Fisher Body.
Автомобільні гіганти стали локомотивом економіки Детройта. Місто пережило вибухове зростання населення: якщо 1900 року тут жило 285 тис. осіб, то всього через 30 років – понад 1,5 млн. Величезні гроші, що з’явилися в Motor City, викликали відповідний будівельний бум. Хмарочоси, розкішні готелі, крамниці й особняки менеджерів численних машинобудівних корпорацій – зовнішній вигляд Детройта змінювався на очах одного покоління, і здавалося, що попереду – тільки світле майбутнє.

Утеча білих
Свого піку населення Детройта сягнуло 1950 року. У самому місті проживало 1,86 млн чоловік, з передмістями мешканців мегаполісу налічувалося 3,22 млн. Детройт був четвертим за кількістю жителів містом США. Переживши на армійських замовленнях черговий підйом у роки Другої світової війни, Motor City став заручником масового припливу сюди дешевої робочої сили.
Новими мешканцями міста стали, в основному, малоосвічені й низькокваліфіковані афроамериканці з південних штатів країни. Їх масовий переїзд сюди – Друга Велика міграція – став однією з причин різкої активізації так званої втечі білих: білі детройтці потягнулися з переповненої темношкірим населенням центральної частини міста в тихі благополучні передмістя.
Певну роль, звичайно, зіграла і рекламна політика автогігантів. Громадський транспорт вийшов з моди, користуватися ним стало непрестижно. Наявність машини різко підвищувала мобільність населення і лише сприяло посиленню субурбанізації, зростанню передмість.
Детройт став, напевно, найяскравішим прикладом «втечі білих» в США. Місце заможних представників робітничого і середнього класів посіли расові меншини й, за іронією долі стали в підсумку більшістю. Населення міста скоротилося в 2,5 разу, до 710 тис. осіб, і майже 83 % з них зараз становлять афроамериканці.

Символ славетного минулого
Починаючи з 1950-х Детройт почав швидко занепадати. Разом із білими жителями з міста виїхали їхні податки, нове ж населення принесло з собою високий рівень злочинності. Бюджет Motor City перестав наповнюватися, міське керівництво змушене було урізати соціальні програми й витрати на інфраструктуру, що ще більше сприяло відтоку платоспроможних громадян у передмістя. Величезні готелі, офісні і житлові будівлі порожніли, користуватися ними стало нікому – Детройт в його новому вигляді лякав своїх колишніх жителів і гостей «Міста моторів».
Ще однією жертвою масової автомобілізації населення стала залізниця. Гігантська 18-поверхова будівля Michigan Central Station, що на момент спорудження 1913 року найвищого залізничного вокзалу планети, починаючи з 1950-х виявилася нікому не потрібною й поступово порожніла. Закривалися магазини, ресторани, зал очікування, орендарі ви’їжджали з адміністративних приміщень у висотній частині комплексу.
Нарешті 6 січня 1988 звідси пішов останній поїзд, і детройтський вокзал остаточно закрили. Незважаючи на статус пам’ятника архітектури й неодноразово оприлюднені плани з його реконструкції під потреби міста (наприклад, розміщення тут поліцейського управління або казино), він як і раніше стоїть покинутий і використовується хіба що як знімальний майданчик для кіно.

Депресія важкої індустрії
Виїжджаючи, люди кидали не тільки окремі будинки – порожніли цілі квартали житлових будівель, школи, бібліотеки, церкви, не потрібні новим господарям міста.
Якісь будівлі досі стоять декораціями до антиутопії про світ після ядерної війни, якісь – уже знесені. У місцях, де раніше вирувало життя, тепер розкинулися пустирі, для яких американці придумали навіть спеціальний термін – urban prairie, міська прерія.
Улітку 1967 року на тлі боротьби за цивільні права Детройт протягом 5 днів стрясали негритянські бунти. 43 людей загинуло, 2 509 крамниць було розграбовано, 412 будівель спалено – такою виявилася ціна цивільних прав. Для порівняння: 1966 року з міста виїхало 22 тис. осіб, після жаркого мультикультурного літа 1967-го – майже 70 тисяч.
На додачу до всіх інших напастей Детройт здолала деіндустріалізація. Особливо очевидною вона стала після нафтової кризи середини 1970-х. Гігантські ненажерливі американські машини суттєво програвали економічним авто японського або німецького виробництва. На промисловість, колишню основу економічного благополуччя Детройта, чекали нелегкі часи. Ззакривалися заводи, десятки тисяч людей втрачали роботу і покидали місто. Слідом за автомобільною індустрією постраждала чорна металургія й інші галузі важкої промисловості, підприємств якої також чимало було в місті і його околицях.

Спроби ревіталізації
Натомість, приголомшуюче швидко почали розвиватися нові галузі економіки, на жаль, тіньової. У 1970-х Детройт охопила героїнова епідемія, в 1980-х в моду увійшов «крек», на вулиці міста вийшли афроамериканські банди. Із «Парижа Заходу» Детройт перетворився на найнебезпечніше місто США, його занедбані будівлі, заводи, цілі житлові квартали стали непоганим живильним середовищем для наркоторгівлі.
Не можна стверджувати, що влада Детройта з безвихідною приреченістю спостерігала за тим, що відбувалося з містом. Активні спроби воскресити життя в ньому робилися ще в 1970-х. Так, 1977 року на набережній річки відкрилася перша черга багатофункціонального комплексу з промовистою назвою Renaissance Center. Готель, торговий центр, ресторани, кінотеатри й інша інфраструктура мали вдихнути нове життя в даунтаун Детройта. Саме тут проводиться широко відомий міжнародний автосалон, в Renaissance Center з 2001 року розташована і штаб-квартира корпорації General Motors.
Ще однією спробою вдихнути в місто життя було відкриття відразу трьох великих казино. Слави і успіху Лас-Вегаса Детройт, звичайно, не повторив, але крупним гральним центром північного сходу США таки став.

Деградація і банкрутство
Але це – лише окремі приклади успішної інвестиційної діяльності в Детройті, які, на жаль, не змогли переломити загальну тенденцію. За перше десятиліття XXI століття місто покинуло ще 240 тис осіб, на межі бідності і за нею живе третина всіх місцевих родин. Детройт лідирує серед великих міст США за кількістю вбивств, тут як і раніше світить пусткою близько 40 тис. будинків і ділянок.
Незважаючи на всі зусилля муніципальної і федеральної влади в Детройті ніхто не хоче жити. Кульмінацією драматичного падіння міста в економічну прірву стало його банкрутство торік: Детройт зрештою став не в змозі обслуговувати борги, яких накопичилося на астрономічну суму 18,5 млрд USD.
Центральні райони Детройта ще виглядають досить пристойно, нагадуючи поодиноким туристам про першу половину XX ст., коли автомобільна індустрія принесла місту славу і гроші. Околиці ж продовжують деградувати, наочно демонструючи всі недоліки моноцентричної економіки, коли шлях від процвітання до забуття, від столиці світу до міста-примари можна пройти за лічені роки.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...