Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Там, де скелі співають

Автор:

|

Липень 02, 2015

|

Рубрика:

Там, де скелі співають

Сад каменів

Примхи природи бувають настільки незвичайними, що іноді заганяють у глухий кут світ науки. Попри всі наукові й технічні досягнення і прогрес ми мізерно мало знаємо про свою домівку — планету Земля. Є певні феноменальні речі, які не підлягають жодним поясненням. І тоді ми цілковито розгублюємося: природне це явище чи витвір древніх цивілізацій, а може, інопланетного розуму?

Район аномалій
До подібних загадок належить і дивовижне місце під назвою «Співучі скелі», розташоване в штаті Пенсильванія. Люди, що живуть у цьому районі, називають місцевість по-своєму — Кільцем Диявола або Садом каменів. Назви — дещо дивні, але вони мають цілком логічне пояснення.
Річ у тому, що в цій гірській місцевості відбуваються дивні речі — тут гори «співають». Очевидці та дослідники стверджують, що звук нагадує передзвін. «Мелодію» грає «оркестр», що складається виключно з каміння бурого кольору. Й однаковий дзвін видають усі камені, не залежно від форми і розміру. Про те, що природні утворення можуть видавати звуки, відомо давно, проте назва «Кільце Диявола» виникла не просто так.
Цікава вже сама місцевість, де розташований Сад каменів, адже вона має якісь дивні особливості. Пейзаж виразно нагадує інопланетну місцевість, ніби в штаті Пенсільванія помістили фрагмент Марса. Дивна навіть не сама картина місцевості, а те, що ландшафт майже позбавлений рослинності, тварини обминають гори боком, а птахи уникають пролітати над масивом. Навіть комахи не живуть серед цих каменів.
Водночас, сусідні ділянки, що відрізняються лише за кольором, заселені і тваринами, і пишною рослинністю. Цікавими є розповіді місцевих жителів і очевидців. Дехто стверджує, що в цьому місці перестають працювати компаси, але ніяких слідів високого фонового випромінювання, аномальних магнітних полів або дивної електромагнітної активності тут не виявлено. Ба більше, перебуваючи на території гірського масиву, люди відчувають абсолютно незрозумілу тривогу, страх і навіть паніку. Психічний стан, як підтвердили дослідники, не залежить від звуку. У період затишшя почуття тривоги не покидало вчених. Є свідчення й щодо деяких дивних явищ, що відбуваються в цьому районі аномалії. Бували навіть випадки зникнення людей і появи НЛО.

Хоч у бетон замуруйте!
Загалом, дзвенить приблизно тільки 30 % скель, але вони чергуються з не «мовчазними» скелями. Ті ж з них, які дзвенять, зверху і з боків мають незвичайне червонясте забарвлення; іноді такий же відтінок зустрічається і в їх нижній частині.
Іншою особливістю цих скель є те, що вони не виявляють різко вираженою кутастості, характерної для осколкових порід. Але вони й не округлі, і не овальні, як це буває з обкатаними водою валунами. Усі вони, як кажуть геологи, субангулярні, тобто з безліччю хаотично розташованих граней, проте без гострих країв.
Та найзагадковіше у цих скелях — невеликі заглиблення у формі блюдець або дивні нерівні канали, вхідні отвори яких розташовані на бічних і нижніх поверхнях.
Слід зазначити, що дзвенять не тільки самі скелі, але і їх фрагменти; причому навіть в комбінаціях з іншими твердими породами. Так, шматки співучих скель намертво замуровували в бетонні стіни, а вони й далі дзвеніли. Понад те, підвішені на дротовому тросі, встановлені на бетонному постаменті, затиснуті в гігантському токарному патроні — вони продовжували відтворювати свою загадкову мелодію. А ось «мовчазні» зразки з тих же скель жодним способом неможливо змусити дзвеніти.

У ролі соліста
Варто у зв’язку із цим згадати, що 1890 року один винахідливий музикант на ім’я Дж. Дж. Отт дав концерт в американському штаті Пенсільванія. За твердженням одного зі слухачів, «чисті, подібні до церковного дзвону, звуки» інструменту Отта гучністю перевершували духовий оркестр, що йому акомпанував. Нічого особливого в цьому не було би, якби не одна обставина: Отт грав на… каменях, зібраних в співучих скелях.
Всі ці музичні властивості дзвенячих каменів, на перший погляд, абсолютно суперечать фізичним законам, що визначають резонансні характеристики звичних для нас музичних інструментів. Наприклад, тих же дзвонів.
Розмір і форма цих каменів, очевидно, слабко впливають на їх звучання: уламки брили звучать точнісінько так само, як і материнський камінь, а звук окремих каменів може змінюватися в певному діапазоні частот залежно від місця, по якому вдаряють. Але найбільше дивує та обставина, що часто один камінь здатний дзвеніти, а інший, що лежить поряд і зовні не відрізняється від першого, — ні.

Каменюки — під мікроскопом
Слід мати на увазі, що співучі камені люди знаходять по всьому світу. Так звані кам’яні гонги є в храмах і будинках міста Куфо (Північно-східний Китай). Звуки, як у дзвонів, видавали також кам’яні плити, знайдені в Англії, Нігерії та Східній Африці. Звучать передзвоном, якщо по них вдарити, і деякі сталактити і сталагміти в іспанських і французьких печерах. До того ж, вони розмальовані фігурками тварин і геометричними орнаментами, і на них видно сліди від ударів. Подібні сталактити знайдені також і в печерах Центральної Америки, де їх використовували жерці народу майя.
Однак повернімося до Кільця Диявола. 1965 року геолог Річард Фаас із коледжу Лафаєт вирішив розкрити його таємниці, використовуючи валуни з того самого поля, що й Отт. Подробивши камені на дрібні шматочки, вчені з його лабораторії вивчили їх під мікроскопом. Після проведеного дослідження вони дійшли висновку, що «дзвінкі» каменюки набули своїх властивостей внаслідок внутрішньої напруги, яка виникла внаслідок їх періодичного перебування у вологих і сухих умовах. Ті ж камені, які лежали неподалік у тіні — на краю поля або в навколишніх лісах, — утримували більше вологи, меншою мірою зазнавали атмосферних впливів і дзвеніти не могли.
Однак інші вчені не погодилися з цими висновками. Вони стверджували, що деякі камені продовжували дзвеніти навіть після занурення їх у ставок або довгого перебування у вогкому погребі. Крім того, з-поміж валунів, які перебували на сонці, дзвеніла лише третя частина. Тож незважаючи на всі спроби Річард Фаас не зміг пояснити природу каменів і фізичний механізм, що породжує в каменях звуки, як у дзвонів.

Сигнал від інопланетян чи пісня померлих пращурів?
У 90-х рр. минулого століття група американських учених під керівництвом Айвена Сандерсона знову ретельно досліджувала «дзвінкі» скелі. На їхніх схилах були виявлені отвори діаметром від десяти до 15 см. Звивисті ходи свердловин проникають всередину гір на невідому глибину. За твердженням американських дослідників, отвори в скелях схожі на вентиляційні ходи і мають штучне походження. Результати спектрального аналізу продемонстрували, що отвори лише трохи молодші за самі гори: їм приблизно — 350 млн років. Також вчені встановили, що звуки, що створюють скелі, не пов’язані з потоками повітря в горах. Вони формуються глибоко під землею. Але навіть за допомогою сучасного обладнання не вдалося визначити їх джерело.
Поруч зі співучою скелею Айвен Сандерсон також виявив чудернацьке плато площею 7 акрів (приблизно 28,3 тис. кв. м), абсолютно позбавлене рослинності, без будь-яких ознак тваринного життя і слідів життєдіяльності організмів. Це було тим більш дивним, оскільки майданчик оточений щільною стіною лісу з деревами заввишки до 15 м, і всі інші «мовчазні» скелі не страждають від браку флори і фауни.
У своїх звітах Сандерсон і його супутники підкреслювали, що при відвідуванні цих місць їм неодноразово доводилося відчувати непереборний жах як під час звучання «дзвонів», так і в період відносного затишшя.
То що ж приховане під цими скелями ще в палеозойську еру? І хто займався будівництвом підземних споруд на Землі в доісторичні часи? Можливо, відповідь криється у самих звуках, які видають скелі. Може, це — незрозуміла для нас система сигналів? Але для кого вони призначені? Яку таємницю зберігають всередині себе дивовижні червоні гори, наразі не відомо. однак місцеві індіанці запевняють, що це — пісня їхніх померлих пращурів, тому вона не заспокоює, а наганяє жах.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...