Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 21, 2020

Система магістралей імені Айзенгавера

Автор:

|

Квітень 16, 2015

|

Рубрика:

Система магістралей імені Айзенгавера

Автомобільна розв'язка

Сьогодні дорожня система США — одна з найдосконаліших, що будь-коли була побудована, і пов’язано це не тільки з гладкістю покриття (хоча це — важливий чинник), а також із системою розв’язок, шириною доріг, пропускною здатністю і ваговим навантаженням.
Але дороги не з’явилися в США миттєво. Вони пройшли довгу еволюцію й дві реформи і перетворилися на ту систему, яку ми сьогодні бачимо та яку копіює Китай, з огляду на її більш високу пропускну здатність і вагові навантаження.

Прорив Форда
Коли Велика депресія поглинула США, юрми безробітних заповнили вулиці міст. Перед урядом постала серйозна проблема, як вирішити долю цих зневірених людей. Можна було би просто обмежитися виплатою допомоги, остаточно добивши й так уже дефіцитний бюджет.
Але президент Рузвельт знайшов справді витончений вихід зі ситуації, що склалася. Він втілив у життя національну програму будівництва доріг. Так одним пострілом було вбито відразу двох зайців: люди отримали роботу, а країна – потужну інфраструктуру, що стала згодом фундаментом процвітання США.
Рузвельт вважав, що будівництво швидкісних доріг, які перетинають країну, поліпшить стан справ в економіці США. І роботи ці було розпочато саме в розпал Великої депресії, безпрецедентної економічної кризи, і президент сподівався, що дорожнє будівництво дасть змогу знизити рівень безробіття.
На початку XX століття автомобілі в США були рідкістю і привілеєм багатих. Звичайні американці задовольнялися кіньми або легкими екіпажами, а в разі далекої подорожі користувалися потягами. Однак становище змінилося після того, як Генрі Форд створив перший автомобільний конвеєр. В підсумку стало можливим виробляти машини, доступні за ціною для більшої частини населення країни. Зі збільшенням кількості автомашин на дорогах стало зрозуміло, що США критично потребують більш розвиненої системи доріг і магістралей.

Кольорові магістралі
Найкращі дороги США того часу були вимощені бруківкою. Більшість сільських шляхів і навіть загальнонаціональних транспортних магістралей не мала твердого покриття. На початку 1920-х років будівництво доріг різко зросло, і з’явилося понад 250 так званих іменних магістралей, які було названо на честь історичних особистостей і подій і котрі мали колірну кодифікацію (на телеграфних стовпах уздовж доріг закріплювали кольорові стрічки). Найвідомішою з цих магістралей була Лінкольн гайвей, який перетинав усю територію країни – від Нью-Йорка до Сан-Франциско.
Однак ці магістралі не мали загального управління, що спричинило багато проблем. Дороги будувалися самостійними консорціумами бізнесменів, які вступали в альянс із владою штатів, графств та окремих муніципалітетів. Так як генеральний план будівництва часто відсутній навіть на найнижчому рівні, система доріг набула вкрай складного й заплутаного вигляду. Багато транспортних артерій дублювало одна одну, вони примхливо перетиналися й створювали неймовірно складні розв’язки, що, звичайно ж, породило величезні незручності для дорожнього руху.

Отримай свій номер!
1925 року було ухвалено закон про федеральну допомогу в будівництві доріг, за яким створювалася нова система швидкісних магістралей, що підпорядковувалася штатам, а не приватним компаніям. Було припинено використання імен і кольорів для позначення доріг: кожна магістраль отримала номерний код. Однак поряд з номерним кодом багато штатів вважало за краще давати імена різним відтинкам цих шосе на своїй території, так як побутувала думка, що безіменний гайвей приносить невдачу.
Прикладом такої магістралі може стати гайвей імені Джона Кеннеді, який нині є 100-кілометровою частиною магістралі I-95, що простягнулася на понад 3 тис. км, від Флориди до Канади. Цей гайвей на території штату Меріленд було названо на честь цього президента США, тому що він урочисто відкрив рух на цій ділянці траси. Як з’ясувалося невдовзі, це була остання поява президента на офіційній церемонії – через кілька днів його вбили. У першу річницю вбивства, 1964 року, магістраль отримала його ім’я. За сорок років інтенсивність руху на гайвеї Кеннеді збільшилася на 300 %, щороку вона пропускає 29 млн автоівок.

Шість ліній на мапі
Наприкінці 1930-х років Адміністрація США вперше розробила план створення загальнофедеральної системи швидкісних доріг. Легенда свідчить, що президент Рузвельт намалював на карті США три лінії, що перетинали країну вздовж, і ще три — поперек, і наказав Бюро громадських шляхів негайно зайнятися спорудженням цих шосе.
1938 року був прийнятий закон про федеральні магістралі, згідно з яким, Бюро громадських шляхів зобов’язали вивчити можливості створення мережі платних магістралей. Задум полягав у тому, щоби всі штати мали прямий доступ до цієї дорожньої системи.
Бюро порекомендувало побудувати магістральну дорожню мережу протяжністю 43 тис. км. Однак вона мала бути платною тільки частково, оскільки були побоювання, що через економічну кризу платні дороги могли викликати масове невдоволення. Передбачалося, що на більшій відстані федеральні гайвеї мали би чотири смуги руху. Більшість смуг передбачалося побудувати в районах, де існувала ймовірність більш інтенсивного руху — понад 2 тис. автомобілів на день (730 тис. на рік).
1939 року Рузвельт передав цей звіт Конгресу США, пропонуючи ухвалити відповідні заходи зі створення міжрегіональної магістральної системи. Однак невдовзі Сполучені Штати почали готуватися до вступу в Другу світову війну, і будівництво магістралей відійшло на другий план. У квітні 1941-го Рузвельт створив Національний комітет з міжрегіональних магістралей, завданням якого була підготовка детального плану. Комітет запропонував побудувати мережу завдовжки 63 тис. км. 1947 року будівництво було розпочате. Вартість проекту оцінювали сумою 23 млрд USD.

Новий час
Будівництво просувалося дуже повільно через брак коштів. Ба більше, 1950 року США знову виявилися залучені у війну, цього разу в Кореї. Спорудження магістралей набуло також військового значення для держави. Із цієї причини 1952-го, вперше в історії країни, федеральний уряд виділив 25 млн USD із федеральної скарбниці на будівництво цієї величезної дорожньої мережі. Уряд також створив систему подальшого фінансування робіт, розділивши витрати навпіл між федеральним бюджетом і штатами. Уже 1953 року було побудовано понад 10 тис. км доріг, що коштувало 955 млн USD.
1953-го президентом США був обраний Двайт Айзенгавер, який був гарячим прихильником створення національної магістральної системи. Причиною цього стало його бойове минуле. Під час Другої світової війни Айзенгавер оцінив переваги, які автобани давали німецьким військам.
Унаслідок зусиль цього президента 1956 року був прийнятий закон, який розставив всі крапки над “i”. Було остаточно затверджено маршрути основних швидкісних магістралей, визначено єдиний дизайн для шосе і дорожніх знаків. Дванадцятирічний бюджет дорожнього будівництва був збільшений до 25 млрд USD, 90% з яких зобов’язалися заплатити федеральні влади. 1990 року на знак визнання заслуг Айзенгавера тодішній президент США Джордж Буш-старший підписав закон, згідно з яким, мережа національних гайвеїв була перейменована на Систему магістралей імені Айзенгавера.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply