Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Jun. 28, 2017

Останній ферзь на геополітичній шахівниці

Автор:

|

Червень 01, 2017

|

Рубрика:

Останній ферзь на геополітичній шахівниці

26 травня ц. р. у віці 89 років помер Збіґнєв Бжезінський — колишній радник із національної безпеки президента США Джиммі Картера, геополітик зі світовим ім’ям, ключова фігура «холодної війни», один із авторів плану з розвалу СРСР і великий друг України.

Нащадок польського шляхтича зі Золочева
Народився Збіґнєв-Казімеж Бжезінський 28 березня 1928-го у Варшаві. Представник старовинного шляхетського роду. Його батько Тадеуш Бжезінський, родом зі Золочева, що на Львівщині, був професійним дипломатом, певний час очолював генеральне консульство Другої Речі Посполитої в Харкові, тодішній столиці УРСР.
1938 року батька призначили на дипломатичну службу до Канади. Після другої світової Бжезінські до Польщі, де запанував комунізм, не повернулися. На своїй новій батьківщині Збіґнєв здобув ступінь бакалавра та магістра в Університеті Мак-Ґілла, а згодом — ступінь доктора філософії в Гарвардському університеті в США. 1958-го Збіґнєв Бжезінський офіційно став громадянином Сполучених Штатів Америки. Він був одружений із відомою скульпторкою Емілією Бенеш, подружжя мало трьох дітей. Цікаво, що його дружина була племінницею Едварда Бенеша, другого президента незалежної Чехо-Словаччини, на правління якого припали спочатку німецька окупація, а потім і захоплення влади комуністами.

Проти Шарля де Голля
Початком політичної кар’єри доктора філософії стала участь в передвиборній кампанії Джона Кеннеді, котрому він радив проводити гнучкішу політику щодо країн Варшавського блоку, граючи на їхніх протиріччях із СРСР. Однак, виступаючи за зближення США з країнами Східної Європи, п. Бжезінський виступав категорично проти ідеї «Європи від Атлантики до Уралу», яку сформулював Шарль де Голль, президент Франції, позаяк ця концепція була вигідна насамперед СРСР.
1968 року п. Бжезінський став зовнішньополітичним радником Гюберта Гамфрі, віце-президента Ліндона Джонсона. 1976-го була участь у президентській кампанії Джиммі Картера, котрий публічно називав себе «студентом Бжезінського». Останнього тоді багато хто вважав яскравим антиподом Генрі Кіссінджера, котрий також працював на посаді радника з національної безпеки і дотримувався поступливої позиції щодо СРСР. Інтелектуальне суперництво між Кіссінджером і Бжезінським триватиме багато років.

«Пастка для дурнів»
Піком стали 1977-1981 рр., коли Збіґнєв Бжезінський обіймав посаду радника з національної безпеки в адміністрації президента Картера. Фактично, тоді й були забиті головні цвяхи в домовину комуністичної імперії та з’явилися передумови для формування сучасної геополітичної ситуації в світі.
Треба розуміти, що наприкінці 1970-х СРСР перебував на піку своєї могутності, досягнувши військового паритету зі США, в т. ч. ядерного, та настирливо нав’язуючи «соціалістичну орієнтацію» режимам по всьому світу. Натомість Америка ще не оговталася від поразки у В’єтнамі.
Найперше, що п. Бжезінський зробив на новій посаді — активізував розпочату ще Ричардом Ніксоном політику зближення США з Китаєм, на той момент ідеологічним та геополітичним супротивником СРСР. Також він усіляко підтримував дисидентський рух у країнах Східної Європи та в самому СРСР. Але значно вагоміші наслідки мала «пастка для дурнів» — спроба втягнути СРСР у якийсь затяжний воєнний конфлікт. Підстаркувате радянське політбюро саме полізло в пастку, ввівши війська в Афганістан. Потім багато хто закидав п. Бжезінському, нібито він і був натхненником появи сучасного ісламістського руху. Той на обвинувачення відповідав жорстко: «Про що маю шкодувати? Таємна операція з підтримки ісламських фундаменталістів у Афганістані була чудовою ідеєю. В результаті росіяни потрапили в афганську пастку, а ви хочете, щоб я про це шкодував? Того дня, коли радянські війська офіційно перейшли кордон, я написав президенту Картеру: «В нас є чудова можливість дати СРСР свою війну у В’єтнамі». І справді, Москва майже десять років вела війну, яка була неприйнятна для режиму, призвела до деморалізації й, нарешті, розпаду СРСР. Що важливіше для світової історії? «Талібан» чи крах Радянської імперії?».
Після закінчення активної політичної кар’єри п. Бжезінський продовжував займатися геополітикою як учений і публіцист, зберігаючи при цьому величезний вплив на зовнішню політику США. У 1987-1989 рр. він член президентської консультативної ради зі зовнішньої розвідки. У період президентства Біла Клінтона п. Бжезінський став автором концепції подальшого розширення НАТО на Схід. Гостро критикував зовнішню політику адміністрації Джорджа Буша-молодшого. Був одним із перших, хто підтримав кандидатуру Барака Обами в боротьбі за президентство.

Бжезінський та Україна
Україну експерт вважав однією з ключових точок на карті світу. «Незалежність України кинула виклик домаганням Росії на божественне призначення бути прапороносцем всієї панслов’янської спільноти», — писав політолог у своїй головній праці «Велика шахівниця», опублікованій 1997 року.
Зрештою, показовим є те, що Збіґнєв Бжезінський є кавалером ордену «За заслуги» III ст. (1997) за значний особистий внесок у зміцнення українсько-американської співпраці, та ордену князя Ярослава Мудрого III ст. (2008) за визначну громадську діяльність та розвиток зв’язків між Україною та США».
«Поляк за народженням, Бжезінський набагато краще за інших американських фахівців розумів Центральну та Східну Європу та колишній СРСР. Там, де інші діяли, виходячи із прочитаного, він оперував власним сімейним і особистим досвідом. Саме тому він говорив про крах СРСР ще тоді, коли більшість політиків та експертів радила сприяти реформам Михайла Горбачова. Саме тому завжди був відданим прихильником демократії у своїй рідній Польщі. І саме тому в перші дні Майдану 2013-2014 рр. стверджував, що Україна стане справжньою демократією», — підсумовує Віталій Портников, оглядач «Радіо Свобода».

Ігор Берчак

Цитати Збіґнєва Бжезінського:
«Росія може бути або імперією, або демократією, але не тим й іншим одночасно. Без України Росія перестає бути імперією, з Україною ж, підкупленою, а потім та підпорядкованою, Росія автоматично перетворюється на імперію».
«Не знаю, чи втрачено Крим для України, але до цього питання слід повернутися, коли відносини між Україною та Росією знову стануть раціональними та стабільними. Росіяни привнесли в ці відносини ірраціональність та емоційність, провели бандитську атаку на Крим, замаскувавши її, як це зробила б мафія. Але їм слід остерігатися застосовувати такий підхід до всієї України — це призведе до конфлікту, якого світ не бачив із 1939 року».
«Мова не йде про передачу Криму повністю Україні, так само як і не може бути мови про повернення Криму цілком Росії. Гадаю, з часом можливо якось досягти певного політичного рішення, згідно з яким Крим буде повернутий якимось чином на основі визнання існування тих трьох елементів: нового російського шару, існуючого кілька десятиліть шару українського, а також частини, про яку до цього часу не говорили зовсім — кримських татарів, котрі мають право на самовизначення».
«Великий ризик полягає в тому, що Росією управляє ірраціональний лідер із манією величі. Припустімо, що Путіну вдасться назавжди відокремити Крим від України: він отримає Крим, але втратить Україну на багато десятиліть, тому що викличе потужну націоналістичну реакцію проти Москви! Аґресія Росії в Криму історично невиправдана і буде постійним джерелом напруженості. Довготермінові відносини між Україною та Росією неможливі, поки ця проблема не буде вирішена до взаємної згоди. Путін скоює жахливу помилку».
«Життєздатність України залишатиметься під сумнівом, особливо якщо увага Америки перемкнеться на інші проблеми, такі, наприклад, як нова внутрішня криза в Європі, поглиблення розколу між Туреччиною й Європою або наростання ворожості в американсько-іранських відносинах».
«Було б доцільно надати Україні оборонну зброю для захисту великих міст, наприклад, протитанкове озброєння або міномети, адже ми повинні підвищити ціну російського насильства. Захопити місто, населення якого налаштоване на оборону, вимагає надзвичайно великих витрат».
«Якби не було санкцій, то Росія, на жаль, мала б розв’язані руки для того, щоб ліквідувати незалежність України. Ставка насправді висока: стабільність Європи, стабільність доконаних фактів і кордонів держав, а також можливість самостійно обирати власне майбутнє, що є правом кожної з європейських держав».
«Молоде покоління українців, як російсько-, так і україномовних, поступово переймається все глибшими патріотичними почуттями, незалежна Україна стає частиною їхньої свідомості та світогляду».
«Україна повинна мати право вільно обирати свою політичну ідентичність і бути більше пов’язаною з Європою. Водночас Росію треба запевнити, що Україну не приймуть у НАТО. Це формула вирішення».

About Author

Meest-Online

Loading...