Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, May. 22, 2019

Один із найграндіозніших меморіалів світу

Автор:

|

Липень 31, 2014

|

Рубрика:

Один із найграндіозніших меморіалів світу

Меморіал Скаженого коня 

Приблизно за 15 кілометрів у південно-західному напрямку від відомої всьому світові гори Рашмор у штаті Південна Дакота розташований іще один унікальний пам’ятник культури. Це – Меморіал Скаженого Коня.

Присвячується синові шамана
Пам’ятник просто приголомшує своїми розмірами: він був запланований як найбільший меморіал світу. Його будівництво затяглося вже більш ніж на 65 років, і тим не менш, навіть у незавершеному вигляді він приваблює юрби туристів і мандрівників. Хто ж він – цей Скажений Кінь, що вдостоївся такої честі?
Власне, біографічні дані про цього шанованого індіанського вождя – досить скупі, і з плином часу вони дедалі більше обростають вигадками й таємницями. Вважається, що близько 1840-1845 рр. у долині річки Рапід-Крік, у сім’ї індіанського шамана, народився хлопчик, якого згодом назвали Скаженим (або Несамовитим, або Шаленим) Конем (Crazy Horse).
Немає точних свідчень, чому було обрано саме таке прізвисько. За однією з версій, це було пов’язано з прискореним зростанням хлопчика, який надто швидко зміцнів і змужнів, за іншою – це було наслідком видіння, яке мав сам Скажений Кінь: йому привидівся таємничий вершник зі шрамом у вигляді блискавки на щоці і довгим волоссям. Незнайомець був невловимий, як вітер, нікому в світі не вдавалося схопити його. Він буквально причарував хлопчиська. Прийшовши до тями, молодий індіанець розповів про своє марення батькові, і той наполіг, аби син узяв собі нове ім’я на честь дивовижної з’яви.

Його й куля не брала…
Уперше свої унікальні здібності Скажений кінь проявив уже 1866 року, коли під час «Битви ста вбитих» кілька індіанських племен розгромило загін капітана Вільяма Феттермана. Нагадаємо, що в другій половині ХIX століття уряд США істотно прискорив колонізацію західних земель. Численні пересування поселенців, будівництво трансконтинентальної залізниці неминуче мали зіштовхнути американців із місцевим населенням – індіанцями, які вважали ці землі своїми й не мали наміру підкорятися чужій владі. Зрештою все це вилилося в іще одну кровопролитну війну, що ввійшла в історію як Війна за Чорні Пагорби 1876-1877 років.
Одним із найбільш непокірних індіанців, що відмовлявся йти на будь-які компроміси з американським урядом, якраз і був вождь племені лакота Скажений Кінь. Одноплемінники у буквальному сенсі обожнювали його, вважаючи, що він володіє надприродними силами і магічними знаннями.
У сутичках зі супротивником Скажений Кінь демонстративно ставав під ворожі кулі, висловлюючи тим свою ненависть і непокору. Одноплемінники не могли надивуватися своєму вождю: жодного разу він не був поранений у боях! Зоряним часом для Скаженого Коня стала битва при Літтл-Біґгорн 1876-го, коли завдяки хитрості, мудрості й прекрасним полководницьким умінням свого ватажка індіанським племенам удалося знищити п’ять американських загонів на чолі з їхнім командиром Джорджем Кастером.
Про подальший розвиток подій у житті легендарного вождя залишається лише тільки здогадуватися: розповідають, що під час несподіваного арешту той, намагаючись уникнути страти, зненацька вихопив ніж – і його миттю проштрикнув багнетом один з американських солдатів. За іншими джерелами, Скажений Кінь сам, намагаючись вивільнитися з кайданів, пробив собі груди ножем. Помираючи, непереможний індіанець заспівав свою Пісню смерті, яка почули й люди з його племені…

Як утілення індіанських цінностей
Жодного портрета великого індіанського полководця не збереглося до нині, оскільки сам Скажений Кінь був людиною замкнутою і не дуже любив галасу навколо себе. Проте на обкладинках американських журналів неодноразово з’являлося фото, де, як стверджувалося, був зображений знаменитий вождь. Усі історики одностайно стверджують, що цей знімок є підробкою, оскільки був зроблений значно пізніше за 1877 рік, тобто вже після смерті Скаженого Коня.
Щоб увічнити легендарного вождя, який утілив у собі всі індіанські цінності, 1939 року вождь племені сіу Стоячий Ведмідь звернувся до американського скульптора польського походження Корчака Зілковські з проханням викарбувати барельєф Скаженого Коня в горах Південної Дакоти, священних для індіанців землях.
Так і розпочалося спорудження одного з найграндіозніших пам’ятників історії та культури, коли 1948 року першим вибухом динаміту було відсічено лише невелику частину скелі вагою 10 тонн. Від самого початку кошти скульптора були обмеженими: Зілковські не хотів приймати жодної фінансової допомоги від держави й працював над проектом сам-один.
На реалізацію свого проекту майстер витратив понад 5 млн USD, які збирав протягом усього життя. Варто зазначити, що скульптор був людиною цілеспрямованою й по-справжньому відданою своїй справі. Із місцевої деревини він виготовив спеціальну драбину, що складалася з 741 сходинки, щоби дістатися вершини скелі. І якось йому довелося підійматися і спускатися по ній 10 разів за день!

Кінця та краю ще не видно
1982 року скульптор, на жаль, помер, так і не завершивши свого грандіозного проекту. Однак Зілковські залишив по собі докладні ескізи майбутнього меморіалу, і роботу продовжили його родичі разом із групою ентузіастів на гроші, що надходять від благодійних пожертвувань і туристичної діяльності.
1998 року нарешті була закінчена голова Скаженого Коня, яка в підсумку має 26,7 м заввишки й майже 18 м завширшки. Для порівняння: всередині цієї голови могли би вміститися барельєфи всіх чотирьох американських президентів, висічених на горі Рашмор! Згідно з планом, меморіал Скаженого Коня буде найбільшим пам’ятником у світі – 172 м заввишки і 192 м завширшки, що навіть перевершує єгипетські піраміди.
Складно сказати, коли ж непереможний індіанець повністю з’явиться зі скелі. У фінальному проекті Скажений Кінь повинен сидіти верхи на своєму коні, указуючи пальцем у далечінь. Вважається, що саме таким жестом індіанець відповів представникам білої раси на запитання, де ж розташовані його землі. Скажений Кінь указав у бік гір і мовив: «Мої землі – там, де поховані мої предки».
Те, чи судилося коли-небудь проекту Зілковські остаточно реалізуватися на практиці, нам покаже час. А між тим, мільйони туристів продовжують щороку відвідувати Південну Дакоту, щоби на власні очі побачити цю унікальну голову.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...