Новини для українців всього свту

Thursday, Nov. 26, 2020

Колись страшна тюрма, зараз — музей, який щороку відвідує близько мільйона туристів

Автор:

|

Лютий 13, 2014

|

Рубрика:

Колись страшна тюрма, зараз — музей, який щороку відвідує близько мільйона туристів

До Алькатрасу потрапляли не за вироком суду – туди зазвичай переводили з інших тюрем в’язнів, що особливо «відзначилися» – непослухом, бунтівними настроями тощо. Добровільно ж обрати Алькатрас для відбування терміну ув’язнення було неможливо. Хоча для декого робили виняток, серед таких був і Аль Капоне…

Острів бакланів
Історія острова Алькатрас у затоці Сан-Франциско, який зараз адміністративно належить до штату Каліфорнія, налічує кілька сотень років. 1775 року іспанський військовий моряк Хуан Мануель де Аяла склав мапу заток й дав назву  La Isla de los Alcatraces ” (тобто, Острів бакланів – через безліч морських птахів, що живуть на скелях) одному з трьох островів, відомому нині як Yerba Buena.
1828 року англійський географ капітан Фредерік Бічі помилково переніс з іспанських мап назву острова як Island Alcatrazes – на сусідній, зараз відомий як місце знаменитої в’язниці. 1851-го топографічна служба Берегової охорони США скоротила назву до Alcatraz.
Завдяки стратегічно важливому положенню острів 1850 року став територією військового форту. Він не тільки захищав затоку від ворожих нападів, а й за допомогою маяка вів морем дружні судна. Однак острів мав стратегічне значення не тільки з військової точки зору.
Оскільки Алькатрас був оточений холодними водами й небезпечними течіями, він виявився ідеальним місцем для утримання бранців. Звідси й бере свій початок історія в’язниці.

Із мінімальними заходами безпеки
Уперше острів почав функціонувати як невелика тюрма під час громадянської війни. Пізніше, наприкінці ХІХ ст., під час іспансько-американської війни, число в’язнів різко збільшилася. І на початку ХХ ст. форт офіційно перетворили на в’язницю Алькатрас.
В’язниця швидко стала відома завдяки своїм різким умовам і жорсткій дисципліні. В’язнів було розділено на три класи, залежно від злочинів, які вони скоїли. Зазвичай в’язням надавали досить щедрі привілеї. Дехто отримував спеціальне призначення, як-от прибирання, приготування їжі та виконання різноманітних хатніх робіт. Більшості з них дозволили займатися ремеслами.
Кожен клас мав різні привілеї, але спільним для всіх було одне: на будь-кого, хто порушив правила, чекало суворе дисциплінарне покарання. Це могло включати комплекс каторжних робіт, носіння важкого ланцюга на щиколотках і абсолютну ізоляцію з раціоном на хлібі і воді.
Незважаючи на строгі умови Алькатрас функціонував як в’язниця з мінімальними заходами безпеки. Однак через зростання експлуатаційних витрат американська армія була змушена продати в’язницю Міністерству юстиції на початку 1930-х.

Місце утримання найнебезпечніших злочинців
Водночас Велика Депресія відкрила й нову еру організованої злочинності. У Сан-Франциско приїхали ґанґстери. Це, звісно, створило потребу в новій в’язниці з високим ступенем безпеки, де втечі будуть абсолютно неможливими.
Федеральні агентства визнали потенціал Алькатрасу максимальним щодо ступеня безпеки, і невдовзі він став місцем утримання найнебезпечніших злочинців. Острів у затоці Сан-Франциско став видимим символом захищеності громадян і цілком недвозначним попередженням кримінальним елементам країни.
1934 року, щоби в’язниця могла задовольнити всі нові вимоги, розпочалася її модернізація. Було встановлено нові, добре захищені вікна, а сервісні тунелі – закрито для доступу. Також у стелі їдальні встановили спеціальні каністри зі сльозогінним газом, які могли бути дистанційно активовані з кількох спостережних постів. Навколо периметра були стратегічно споруджені вежі охорони, а в усіх секціях було вбудовано електромагнітні металошукачі.
Жодна з 600 камер для в’язнів не була суміжно з якої-небудь стіною периметра, тож якщо б комусь і вдалося втекти, то він би просто потрапив у сусідню камеру. І навіть якби хтось і спромігся на це, то він би не вибрався з острова, оточеного водами зі смертельною течією.

14 спроб здобути волю
Алькатрас отримав славу в’язниці, звідки неможливо втекти. Однак за роки її функціонування було зроблено 14 спроб утечі, хоча офіційні документи стверджують, що жодна із цих спроб так і не закінчилася успіхом. Переважну більшість утікачів було або спіймано, або застрелено. Наймасштабніша пригода відома як «Битва за Алькатрас» 1946 року. Під час цієї, як виявилося невдалої, втечі група в’язнів отримала доступ до зброї, почалася перестрілка між в’язнями й охоронцями, унаслідок якої було вбито двох охоронців (один помер від важких поранень пізніше) і трьох арештантів, а 14 охоронців і один в’язень зазнали поранень.
Стрілянина не залишилася непоміченою, було ввімкнено сирену й викликано підмогу. Невдовзі на допомогу прибули морські піхотинці, берегова охорона, а пізніше – агенти ФБР. Було вирішено піти на штурм, охорона відкрила вогонь по бунтівних в’язнях, і штурмова команда спробувала ввійти до в’язниці. Один боєць із штурмової команди був смертельно поранений, імовірно, кулею свого напарника. Морські піхотинці почали закидати гранати зі сльозогінним газом у тюремний корпус D. Роберт Страуд, «Птахолов з Алькатрасу», узяв на себе героїчну роль: під збройовим вогнем він зачинив сталеві двері, щоби захистити решту арештантів. В’язні, зрозумівши, що все скінчилося, повернулися до своїх камер.
Активістів-заколотників засудили до смертної кари в газовій камері, а дехто з бунтівників отримав довічне ув’язнення.

Велика втеча
І все трьом в’язням – братам Джонові й Кларенсу  Енґлінам і Френку Моррісу – удалося втекти 1962 року, втіливши в життя один із найбільш заплутаних планів порятунку з тюрми. Ложками й іншими вкраденими інструментами за тривалий період вони прошкрябали собі лаз через бетонні стіни камер. Свій шлях до волі вони продовжили через кілька шахт вентиляції, залишивши в камерах ляльок із пап’є-маше, щоб обдурити охоронців. Для більшої достовірності злочинці “прикрасили” манекени людським волоссям, украденим із тюремною перукарні.
Арештанти зуміли вибратися з в’язниці й потрапили в затоку Сан-Франциско на невеличкому надувному плоті, зробленому з украдених плащів. Речі, які належали в’язням, зокрема весла з фанери й частини плоту, було пізніше знайдено на сусідньому Острові Ангела.
В офіційному повідомленні щодо втечі було сказано, що в’язні потонули в холодних водах затоки, намагаючись досягти материка, проте цей факт викликає у сумнів у багатьох людей.
Напевно, такі ж сумніви були й у влади, оскільки до 1978-го розшуком утікачів займалося ФБР, а потім ордер на їх арешт передали Службі маршалів США (підрозділ Міністерства юстиції). Так чи інакше, а термін ордерів на арешт Морріса й Енґлінів закінчиться лише після того, як їм виповниться по 100 років. наразі ж розшук в’язнів з Алькатрасу триває. До слова, 1979 року про цю подію був знятий фільм «Втеча з Алькатрасу». Роль Френка Морріса виконав Клінт Іствуд.

Туристична атракція
І все ж 1963 року в’язницю було закрито. Причиною цього були не тільки високі витрати на її обслуговувння, а й те, що за півстоліття під впливом солоної води почали руйнуватися будівлі. Але за цей час у Алькатрасі встигли «погостювати» деякі найвідоміші злочинці, включаючи Аль Капоне, Роберта Страуда на прізвисько «Птахолов з Алькатрасу» чи Джорджа «Кулемета».
Та навіть після закриття в’язниці острів неодноразово ставав центром уваги. Наприклад, коли Алькатрас був зайнятий індіанським протестним рухом. Протестувальники перебували на острові понад 19 місяців, вимагаючи, щоби їм повернули їхню батьківщину. Коли ж вони покинули острів, декілька будівель виявилося пошкодженими вогнем. Сьогодні сліди цього захоплення все ще помітні.
Зараз острів Алькатрас – одна з найпопулярніших визначних пам’яток Сан-Франциско. Тисячі відвідувачів щодня вирушають сюди, щоби полоскотати собі нерви й відчути «захоплюючу атмосферу» колишньої в’язниці. Острів класифікований як історичне місце й курирується Службою національних парків.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply