Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 27, 2020

Гарлем — місце контрастів

Автор:

|

Листопад 06, 2014

|

Рубрика:

Гарлем — місце контрастів
Кожна будівля в Гарлемі має свою «родзинку»

Кожна будівля в Гарлемі має свою «родзинку»

Почувши слово «Гарлем», більшість із нас відразу ж уявляє собі брудний і сумовитий район, забудований одноманітними багатоповерхівками. Вулицями ходять вороже налаштовані афроамериканці, а нечисленні білі люди, які випадково опинилися в гетто, з острахом озираються довкола. На жаль, багато жителів Нью-Йорка і туристів досі вірить у те, що Гарлем – це закрите афроамериканське гетто, де ненавидять білих, продають наркотики, грабують і постійно когось убивають. Насправді ж «чорним гетто» цей район був тільки четверту частину всієї своєї історії.

Не на життя, а на смерть
1637 року голандець Хендрік Де Форест отримав від уряду Нового Амстердама величезний земельний наділ у північно-західній частині Мангетена. Згідно з контрактом, Де Форест мав очистити територію від індіанців, підготувати лісисті землі для будівництва будинків і забезпечити житлом тисячу нових іммігрантів із Європи. На всі ці справи голандцеві відводилося півтора року.
Найбільшою його проблемою були місцеві індіанці, які оголосили війну європейцям. Не минуло й двох місяців від початку «колонізації» території майбутнього Гарлема, як кількість жертв серед голандців сягнула 70 осіб. В основному, індіанці нападали на беззбройних фермерів і лісорубів, які не могли чинити гідного опору. Особливий жах на людей наганяло те, що зі своїх іще живих жертв аборигени знімали скальпи.
Оскільки війна з індіанцями в густих лісах була від самого початку приречена на провал, Де Форест зважився на підступний план. Його люди підпалили із чотирьох боків величезний шматок лісу, що займав майже половину всієї території нинішнього Гарлема. У вогні загинуло близько 500 осіб, які належали до чотирьох великих індіанських племен. Усіх, кому вдавалося вибратися з вогню і диму, європейці нещадно вбивали на місці. Тіла індіанців скидали в спеціально вириті вузькі, але дуже глибокі ями, які європейці назвали «барлогами для ленапе» (за назвою одного з ворожих племен).

Район великих коропів
Після цілковитого винищення індіанців Де Форест заснував в районі кілька великих фермерських господарств і віддав землі в розпорядження Пітера Стайвезанта – впливового політика і бізнесмена. Місцевість офіційно отримала статус «села» і називалася Гаролім, що в перекладі з нідерландської позначало «зелений гай».
Найбільше Стайвезант захоплювався мініатюрними ставками Гароліма,що рясніли рибою, і за ним закріпилася слава «району великих коропів». Фактично вся територія складалася з великих зелених пагорбів, що надавали йому вигляду типової нідерландської сільця. Молоко, вироблене тут, славилося на весь Нью-Йорк, так як відрізнялося незвичайним солодкуватим присмаком завдяки рідкісній тамтешній траві.
Основний бізнес місцевих жителів становив продаж качок, риби й кукурудзи, які стали символом Гароліма й навіть зображувалися на його гербі наприкінці XVII ст. Чисельність населення до 1699-го досягла 2,5 тис. осіб, більшість із яких складали вихідці з Голандії.
На початку XVIIІ ст. майже вся інфраструктура Гароліма перейшла до англійських іммігрантів, які викупили тут три чверті всіх земель. У період з 1715 по 1740 рр. перейменований на Гарлем за рішенням британської влади район перетворився на зону сутичок між голандцями і англійцями. Історики вважають, що за цей час було вбито понад 2 тис. жителів. Конфлікти розгорялися всюди – від пивних барів до церков.

Битва за гарлемські висоти
1727 року ірландець Шон Кертвуд відкрив у центрі Гарлема паб під назвою «Глухий чернець». У цьому закладі заборонялося розмовляти. Навіть для замовлення алкоголю клієнт повинен був тицьнути пальцем у жадану пляшку. Оскільки ні англійці, ні голандці не чули один одного і не мали змоги встрягати в словесну суперечку, в пабі ніколи не відбувалося бійок і вбивств. Сам же Кертвуд полюбляв говорити, що мовчання зробило його одним з найбагатших людей Гарлема.
Остаточно крапку в протистоянні англійців і голландців поставила так звана Битва за гарлемські висоти (1776 рік) – один із боїв Війни за незалежність. Оскільки британські війська використали важку артилерію, усі будівлі Гарлема, як і самі пагорби, були стерті з поверхні землі за кілька годин. З американської сторони загинуло 30 чоловік, а з британської – утричі більше. Кількість поранених обчислювалося сотнями вояків.
Після бою територія району нагадувала свіжозоране поле. Через вибухи гарматних ядер кукурудзяні плантації опинилися під шаром землі. Також під час битви був знищений знаменитий гарлемський голубник, і понад 4 тис. голубів опинилося на волі. Легенда розповідає, що після зникнення голубника стрілянина на кілька хвилин припинилася, бо солдати ворогуючих сторін заворожено спостерігали, як птахи злітають у небо.

Район для обраних
Аби відновити район, знадобилося майже три десятиліття. 1814 року тут налічувалося з півсотні особняків, що належали, головним чином, нью-йоркської еліті. Через високий попит на земельні ділянки фактично всі місцеві фермери перебралися в передмістя. Уперше за весь час свого існування Гарлем набув статусу «закритої ком’юніті». Одним із керівників поселення був мер Великого Яблука Джейкоб Радкліфф, що мав тут власний маєток. 1818 року він розпорядився, щоб у Гарлемі було посаджено півтори тисячі різних дерев і чагарників, які би перетворили район на щось середнє між приватним парком і заповідником.
До середини XIX ст. Гарлем стає найдорожчим районом Нью-Йорка. Для прикладу: вартість будинку на одну сім’ю тут утричі перевищувала ціну аналогічної нерухомості в нижньому Мангетені й майже в десять разів – у Брукліні.
1850 року один із багатіїв Гарлема Арнольд Компен, який заробив мільйони на транспортуванні європейських іммігрантів до Америки, створив і очолив спеціальну «гарлемську раду», яка керувала ком’юніті. Компен домігся, щоби критерієм для відбору людей, охочих оселитися в районі, був не лише їхній заробіток, а й «громадські заслуги». У підсумку, кожен другий житель Гарлема був або відомим політиком, або знаменитим благодійником, або творчою особистістю – художником, письменником, музикантом тощо.

Нові сусіди
Оскільки Компен був дуже побожним, він вимагав від жителів Гарлема провадити аскетичний спосіб життя і по можливості відмовлятися від розкоші. «Коли людина заробляє надто багато, вона починає жити, як бідняк, – філософствував Компен. – Багатій знає, що може дозволити собі все, а тому навмисно відмовляється від цього…»
Дійсно, будинки деяких гарлемських мільйонерів зовні нагадували житла малозабезпечених ньюйоркців. Через це деякі історики помилково вважають, що занепад у Гарлемі розпочався вже в середині XIX ст.
Початком занепаду богемної ком’юніті Гарлема вважають 1878-й, коли в район переїхало понад 50 афроамериканських сімей. Це сталося після того, як відомий мільйонер і затятий противник расизму й рабства Патрік Мюррей погодився особисто надавати «фінансову допомогу та ділову підтримку чорношкірому населенню, яке пережило століття рабства». Ініціативу Мюррея підтримав нью-йоркський демократ Едвард Купер,котрий в одній зі своїх промов заявив, що «темношкірому населенню необхідно виділити для проживання територію у верхньому Мангетені».
Побоюючись темношкірих сусідів, що отримали цілковиту свободу після скасування рабства, білі багатії починають покидати Гарлем. У районі оселяються афроамериканці з Джорджії, Вірджинії, Південної і Північної Кароліни.

З офіційним статусом
У період з 1918 по 1931 рр. Гарлем покинуло 124 тис. білих жителів, натомість прибуло 93 тис. афроамериканців. Місцеві ірландці, голандці та італійці чинили спротив приходу афроамериканців, як тільки могли. Приміром, 1925 року кімната для білих здавалася за 43 USD на місяць, а для темношкірих – за 115 USD. Незважаючи на всі законні й незаконні зусилля, до 1947 року Гарлем став повністю афроамериканським, отримавши офіційний статус «гетто».
Друга половина XX століття – одна з найсумніших сторінок в історії району. Нью-йоркські газети відкрито закликали білих людей, іспанців і азіатів утримуватися від прогулянок Гарлемом. Вважалося, що ірландець або голландець, що випадково опинився в цьому районі, має 50 % шансів бути вбитим протягом перших 40 хвилин. Крім расизму в районі процвітали всі відомі види злочинності. У 1980-х тут налічувалося понад тисячу підпільних борделів, притонів і лабораторій з виробництва наркотиків. Уся територія Гарлема повністю контролювалася поліцейськими-афроамериканцями, які просто заплющували очі на багато злочинів.
Гарлем вважався небезпечним районом до настання XXI століття. Посилена боротьба зі злочинністю й правильна політика міського керівництва допомогли перетворити «кримінальне гетто» на «район для жителів середнього класу».
Тепер це – цілком пристойний район із романтичною славою, де полюбляє селитися артистична молодь, відкриваються дизайнерські крамниці, а місцеві кав’ярні починають потроху витіснятися «Старбаксами». Остаточно новий статус Гарлема закріпився 2001 року, коли саме тут (за адресою 55 West 125th Street) вирішив відкрити свій офіс колишній президент США Білл Клінтон.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply