Новини для українців всього свту

Friday, Jul. 19, 2019

Дорога, що стала легендою

Автор:

|

Квітень 03, 2014

|

Рубрика:

Дорога, що стала легендою

Шлях утікачів і бунтарів, початок усіх американських доріг, перший у світовій історії справжній гайвей – чотири тисячі кілометрів, які пов’язали два протилежних береги: Тихий океан і озеро Мічиган. Для багатьох американців символом країни є не Статуя Свободи, а культова траса № 66, «дорога -мати», адже вона дає всім мандрівним те, чого вони потребують найбільше: мандрівний дух і свободу. Вона зберігає в собі таємницю, про яку не відомо іншим магістралям.

Шлях до надії
Почати розповідь про це шосе доведеться здалеку, інакше буде незрозуміло, чому ця траса така знаменита. Траса-66 з’явилася в 1920-х роках. Вона пролягла через вісім штатів, заховавши під своїм асфальтом маршрути перших переселенців, індіанські стежки й сільські путівці. Під час Великої депресії 1930-х сотні тисяч збанкрутілих фермерів і викинутих із заводів робітників кинулися до Каліфорнії в пошуках кращого життя. Пилові бурі 1934-го зірвали зі своїх місць іще 210 тисяч переселенців. В основному, це були фермери, жителі сільської Америки. Земля більше не годувала їх: дощів давно не було, страшна посуха знищила врожай, почалися бурі. Люди покидали свої будинки й вирушали в невідомість трасою-66. Вони казали: “Якщо ми доберемося до Каліфорнії, то виживемо».
Шосе-66 було тоді всього лише двосмуговою трасою, яка місцями тяглася через пустелі та прерії. Довга подорож могла обернутися для біженців небезпекою, муками в дорозі, прокльонами й сльозами людей, голодних, наляканих і пригнічених. На них чекали снігові бурі, кілометри пустелі й, цілком можливо, смерть, адже не всі добралися до благословенного південного штату. Але подорожани вперто рухалися вперед – на захід, до моря, до своєї надії.

Get your kicks on Route 66
«Федеральна дорога 66 – це шлях утікачів, шлях тих, хто рятується від пилу й збіднілої землі, від гуркоту тракторів і власного зубожіння, від повільного наступу пустелі на північ, від нищівних вітрів, що дмуть із Техасу, від повеней, які не тільки не збагачують землі, а й крадуть у неї останні сили. Від усього цього люди втікають, і на трасу-66 їх виносять притоки бічних шосе, вузькі путівці, порізані коліями дороги в полях. 66 – це головна траса, це шлях утікачів», – так почав свій роман «Грона гніву» Джон Стейнбек. Він розповідав про те, як фермерська родина на старенькому автомобілі рухалася шосе-66, сподіваючись, як і всі інші люди, потрапити в Каліфорнію. Стейнбек опублікував свою книгу 1939-го. Через рік роман було екранізовано.
Боббі Троуп, піаніст із групи відомого блюзмена Томмі Дорсі, написав блюз про цю дорогу Get your kicks on Route 66, і слова з його пісні стали візитною карткою траси. Їх писали на автомобілях і вивісках, на футболках, куртках і навіть на меню в придорожніх ресторанчиках.
Поступово траса-66 стала культовою. У неї з’явилася власна придорожня культура: сотні заправних станцій, кафе, готелів, ресторанів, сувенірних крамниць. Вона згадується в багатьох фільмах про байкерів, адже щороку тисячі американських байкерів і їхніх зарубіжних побратимів мчаться по цій трасі, упізнаючи місця з улюблених фільмів.

Кінець епохи
Але час спливав, і старій трасі довелося поступитися місцем сучасним шосе. У 1970-х із Чикаго в Лос-Анджелес зручніше й швидше слало добиратися іншими хайвеями, і в 1985-го шосе-66 виключили зі списку діючих доріг.
По всій трасі зняли придорожні щити, на в’їздах поставили шлагбауми, і дорога спорожніла: більше ніхто не зазирав сюди. А ще зовсім недавно тут було гамірно: мчали машини, мандрівники завертали до придорожніх ресторанів, водії вантажівок зупинялися в давним-давно знайомих мотелях – і раптом все це припинилося.
Дорогу прирекли на забуття. Це був кінець епохи, кінець траси-66 . Але сотні тисяч людей, для яких слова «шосе-66» не були порожнім звуком, не дали цій дорозі померти.
Була створена громадська асоціація, яка змусила губернаторів штатів визнати трасу-66 історично значущою. І як моряки ставлять на вічну стоянку прославлені кораблі, так американці поставили на прикол свою улюблену дорогу. Вона продовжує жити й зараз, а місцева влада стежать за тим, щоб само шосе й усі будівлі зберігалися в первісному вигляді.
Траса-66 стала в один ряд із Гранд-Каньйоном, хмарочосами Нью-Йорка та Єлловстонським національним парком, перетворившись на один із символів США, й отримала статус “історичного маршруту “. Сама назва Route 66 є одним із найбільш розкручених світових брендів.

Місце паломництва
Зараз дорога перетворилася на місце своєрідного паломництва. Кожен байкер вважає за свій обов’язок хоч би раз у житті промчати легендарною трасою. Для численних туристів поїздка по Historic Route 66 стала найкращим способом познайомитися зі “справжньою Америкою” та долучитися до “духу свободи”. Сотні тисяч мандрівників щороку їдуть цим шляхом до Каліфорнії, повторюючи маршрут тих, хто колись рухався ним у пошуках кращого життя.
За час свого існування, траса-66 обросла легендами й чутками. Кажуть, що якось чоловік, який пізно вночі їхав пустельним шосе, раптово побачив, що серединою дороги жене вантажівка, охоплена полум’ям. Трак нісся так швидко, що в нього з-під коліс летіли іскри. Мандрівник поквапився з’їхати на узбіччя, а палаючий автомобіль промчав повз і зник.
Моторошні історії розповідають і про міст Street Bridge у Пасадені, Каліфорнія, яким проходить шосе-66. Його називають «мостом самогубців», проте, перша смерть на ньому зовсім не була навмисною. Коли будівництво було в розпалі, один із будівельників упав у чан із бетоном. Урятувати людину не вдалося, ба більше, не вдалося дістати навіть тіло. Тепер воно навічно покоїться в одній зі ям, у яких були встановлені опори мосту, і невдовзі після цього робітники вперше помітили привида, який бродив біля будівництва. З тих пір над мостом немов повисло невидиме прокляття.
Перше самогубство сталося 16 листопада 1919-го, за ним ішла низка інших. Під час Великої депресії більш ніж 100 осіб звело порахунки із життям, стрибнувши з билець моста. Одним із найжахливіших було подвійне самогубство: 1 травня 1937 року мати жбурнула маленьку доньку з мосту, із висоти майже 45 метрів, а потім стрибнула сама. Жінка розбилася на смерть, а ось дитина дивом залишився жива. Дівчинка впала на гілки дерев, і вони пом’якшили удар. Щоб уникнути подібних випадків, по обидва боки «Мосту самогубців» натягнули металеву сітку,і хоча самогубства припинилися, про це місце далі ходять страшні чутки.
Ночами тут чути крики, що долинають із каньйону, і дуже часто на перилах мосту бачать жінку з довгим волоссям. Вона ніби вагається, немов набираючись духу, і багато автомобілістів, угледівши її, зупиняють автівки й поспішають на допомогу. Але щоразу вони запізнюються: жінка кидається вниз, однак наступної ночі її знову можна зустріти на знаменитому мосту.

Примарні попутники
Якщо ж ви вирішите проїхатися цією дорогою, слід пам’ятати ще й ось про що: ніколи не подорожуйте трасою-66 на самоті! У машині, що на високій швидкості мчить шосе, може раптово з’явитися непроханий пасажир. Це – індіанський дух skin walker. Він уміє управляти волею птахів і звірів: ворон, койотів, вовків. Підкоряючись його наказу, тварини зненацька вискакують на дорогу перед автомобілем, провокуючи аварії. Тому їздити по трасі рекомендується великою компанією, щоби skin walker не зміг втиснутися в машину. Утім, це навряд чи допоможе: адже він уміє керувати й людською свідомістю, як захоче, може змусити водія зробити, що завгодно.
Але, в будь-якому разі, поночі краще не їздити, адже саме в цей час вам може зустрітися й «дівчина в білому » – примарна попутниця.
Придорожні мотелі теж зберігають свої таємниці. Коли трасою-66 доберетеся до Міссурі, неодмінно заночуйте в придорожньому мотелі «Синій півень». Звісно, тут теж є привид: маленький хлопчик, який рано-вранці дзвонить у дзвін, що висить на ґанку. А може, вам пощастить, і ви займете саме ту кімнату, у якій ночами чутно дитячий плач і скрипить крісло-гойдалка.
Але найголовніше – не це, а те, що на шосе-66 можна зустріти людину на ім’я Оже Ґрант. Ніхто не знає, хто він такий (люди, що захоплюються фентезі й містикою, вважають його сучасним мандрівним магом). Подейкують, що Оже Ґранта наділено дивовижною здатністю: якщо ви попросите, він змінить вашу долю. І ви отримаєте зовсім інше життя: краще чи гірше, але інше.
Зустріти його можна тільки тут, на трасі-66, але де саме – не відомо. Як упізнати його серед тисяч тих, хто мандрує легендарною дорогою, теж незрозуміло. Його впізнають тільки ті, чиїй долі саме час змінитися. Тож можливо, де-небудь у придорожньому кафе або на бензозаправній станції, у сувенірній крамниці чи мотелі вам зустрінеться той, хто може подарувати вам нову долю.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...