Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Jul. 18, 2018

В Єгипті висадилися 500 російських десантників

Автор:

|

Жовтень 20, 2016

|

Рубрика:

В Єгипті висадилися 500 російських десантників

Російський десант

Минулими вихідними розпочалися перші в історії спільні російсько-єгипетські військові навчання під помпезною назвою «Захисники дружби 2016». «Разом iз підрозділом військово-десантних військ у кількості приблизно 500 осіб літаки військово-транспортної авіації з військового летовища «Дягілєве» поблизу Рязані доставили на Африканський континент бойові машини десанту (БМД-2), бронетранспортери (БТР-Д), а також спеціальну колісну техніку, зокрема, квадроцикли», — заявив Євген Мєшков, представник прес-служби міністерства оборони Російської Федерації (РФ).

Загадкова «сусідня країна»
За його словами, маневри на території Арабської республіки Єгипет (АРЄ) триватимуть до 26 жовтня. Крім особового складу та наземної техніки, до Єгипту також прибули 15 російських гелікоптерів і літаків різного призначення, які діятимуть iз шести різних єгипетських аеродромів. Офіційний сценарій навчань — «Протистояння масованій терористичній атаці з боку сусідньої держави».
Хоча назву останньої ні в Москві, ні в Каїрі не озвучили, багато експертів чомусь відразу заговорили, що йдеться про Лівію. Ситуація в ній, чесно кажучи, напружена, фактично, можна говорити про громадянську війну. Водночас досі ніхто не чув, щоб котресь із лівійських угруповань планувало атакувати територію АРЄ.
Скажемо відверто, спільні російсько-єгипетські маневри стали несподіванкою. Єгипет уже багато років вважається вірним союзником Сполучених Штатів, отримуючи від Вашинґтона щонайменше 1,3 млрд USD на рік тільки на збройні сили. Обсяги американської допомоги єгипетським спецслужбам та поліції засекречені, але, вочевидь, також є доволі серйозними.
Водночас фельдмаршал Абдул Ас-Сісі, теперішній президент АРЄ, котрий прийшов до влади в результуті путчу 2013 року, вважає методи американців занадто м’якими. Його попередник Мохаммед Мурсі, котрий став президентом на хвилі так званої Арабської весни, був одним із лідерів радикальної ісламістської організації «Брати-мусульмани», що сповідує панісламську ідеологію, яка передбачає об’єднання мусульман усього світу незалежно від соціальної чи національної приналежності. Пробувши ледь рік при владі президент Мурсі спробував перетворити світський Єгипет на шаріатський заповідник. Але втрутилися збройні сили, чий очільник став президентом, а Мурсі тепер відбуває пожиттєве ув’язнення. Тим не менше, армії так і не вдалося повністю придушити ісламістське підпілля.
Мабуть, у якийсь момент у Каїрі вирішили, що краще робити ставку не на американців, які дають гроші, але при цьому бавляться в «демократію», а на значно бідніших росіян, котрі вирішують проблеми по-іншому: дешевше, хоч і жорстокіше. Очевидно, саме нещадні бомбардування російською авіацією сирійських міст переконали єгиптян у доцільності військового союзу з росіянами.

«Бедуїнські камери тортур»
Справа в тому, що центральний уряд в Каїрі фактично не контролює Синайський півострів, який є такою собі «бедуїнською державою». На півдні півострова — майже земний рай. Достатньо сказати, що саме тут розташований знаменитий курорт Шарм-ель-Шейх. Проте вже за кілька десятків кілометрів починаються пустельні райони, де кояться страшні речі.
Основне населення Синаю — кочівники-бедуїни («люди пустелі» — цим терміном прийнято позначати всіх арабів, котрі ведуть кочовий спосіб життя, незалежно від державної або релігійної приналежності). Вони традиційно уникають будь-яких контактів із владою, вважаючи за краще слухати не чиновників, а проповідників-суфіїв і своїх вождів. У результаті уряд у Каїрі вже давно махнув на них рукою, практично втративши контроль над північною частиною півострова, де запанували середньовічні звичаї.
2013 року шокуючі подробиці оприлюднив німецький часопис Die Presse. «Правозахисники виявили в морзі госпіталю міста Ель-Аріш, столиці провінції Північний Синай, трупи людей із грубими швами по центру тіла або на боках. Нирки, печінка, серце, кришталики очей — все це було вирізане», — писали німецькі журналісти. Згідно з оцінками різних правозахисних організацій, із 2007-го на Синайському півострові зникли щонайменше 4 тис. осіб. Усі вони були біженцями з охоплених війною Еритреї, Ефіопії та Судану, котрі намагалися знайти кращу долю в Ізраїлі.
Оскільки значна частина єгипетсько-ізраїльського кордону проходить безлюдною Синайською пустелею і слабко охороняється, втікачі з Африки намагаються потрапити до єврейської держави нелегально. Однак це можливо зробити лише за допомогою провідників з-поміж бедуїнів, котрі чудово орієнтуються в пустелі.
Проте кочівники не обмежуються тим, що беруть із нелегалів гроші за свої послуги. Численними є випадки викрадень із метою сексуального насильства та вилучення органів для перепродажу клінікам, які спеціалізуються на незаконній трансплантології. Причому жертви не обов’язково вбивали. За даними організації «Лікарі за права людини», від п’яти до семи тисяч африканських біженців, котрі нелеґально потрапили до Ізраїлю через Синайський півострів, пережили «бедуїнські камери тортур».

Ісламісти на верблюдах
Після міжнародного розголосу ще старий єгипетський уряд, на чолі з поваленим уже президентом Мубараком спробував бодай якось навести лад у Синайській пустелі, що спричинило різку реакцію з боку бедуїнів. Тим більше, що на той момент кочівники вже усвідомлювали себе не звичайними пустельними бандитами, а борцями за мусульманські ідеї.
Злиденне й глибоко релігійне місцеве населення стало легкою здобиччю для проповідників радикального ісламу. Перший тривожний дзвінок пролунав ще 2005 року, коли під час вибуху в курортному Шарм-ель-Шейху загинули 88 осіб. Відповідальність за вибух взяли на себе відразу кілька організацій із півночі півострова, пов’язаних із «Аль-Каїдою».
Значно серйозніші проблеми почалися в лютому 2011-го, після падіння режиму Хосні Мубарака, що залізною рукою правив Єгиптом майже 30 років. Відчувши вакуум влади в Каїрі, бедуїни, немов оскаженіли. Спочатку вони підірвали газогін, яким блакитне паливо йшло до Ізраїлю, потім почалися регулярні атаки на армійські блокпости та патрулі, іноді фіксувалося по п’ять нападів на добу. Повідомлення зі Синаю нагадували фронтові зведення: ісламісти використовували гранатомети і переносні зенітно-ракетні комплекси, військові — гелікоптери, танки та штурмовики. Лік загиблих із обох сторін ішов на сотні.
Поки на Синаї точилася партизанська війна, в Сирії й Іраку стрімко набирала силу «Ісламська держава» (ІД). І в листопаді 2014-го лідери синайських бедуїнів присягнули халіфу Абу Бакру аль-Багдаді, лідеру ІД, та оголосили про створення на території півострова «Вілаяту Синай» (провінції халіфату).

Зашморг для Суецького каналу
Тепер зрозуміло, чому єгипетський «фараон» закликав півтисячі російських десантників на навчання з «протистояння терористичній загрозі». Так само очевидно, навіщо це потрібно російському «цареві». Стратегічною метою Путіна є відродження колишньої радянської військово-повітряної бази «Сіді-Баррані» неподалік середземноморського узбережжя поблизу легендарного Ель-Аламейна. 1972 року президент Єгипту Анвар Садат різко перервав усі контакти з СРСР і фактично вигнав із країни 32 тис. радянських «військових консультантів», котрі товклися на базі «Сіді-Баррані». Саме з того моменту й почалася стратегічна співпраця АРЄ зі Сполученими Штатами.
Тут варто пригадати, що РФ уже перетворила військово-повітряну базу в місті Хмеймім у Сирії з «тимчасової» на «постійну» — відповідний закон був затверджений у державній думі Росії та відразу підписаний Путіним. Зараз у Сирії перебувають вже від 50 до 60 стратегічних бомбардувальників Су-35 і Су-34 та відповідні підрозділи наземної аеродромної охорони (кілька тисяч солдатів підрозділів спецпризначення, в основному, морської піхоти).
Крім того, РФ фактично перетворила колишній пункт матеріально-технічного забезпечення (ПМТЗ) радянського Військово-морського флоту у сирійському порту Тартус на повноцінну військово-морську базу. Наразі це єдиний пункт базування російських бойових кораблів у Середземному морі й єдина наразі російська військова база в далекому зарубіжжі.
Ще 2010 року там розпочалася модернізація, після завершення якої скромний ПМТЗ став повноцінним портом із можливістю базування важких кораблів, серед них крейсерів й авіаносців. Стратегічне значення бази в Тартусі очевидне — поряд є вихід у Червоне море через Суецький канал, а до просторів Атлантики (через Гібралтар) — лише кілька днів переходу. Крім того, база в Тартусі має величезне значення для російської зовнішньої розвідки, яка понапихала туди безліч електроніки, що «слухає» Ізраїль та середземноморську ескадру США.
Якщо в Москви ще й з’явиться база в АРЄ, Росія отримає стратегічну перевагу в акваторії Середземного моря. Але найголовніше — можливість так чи інакше контролювати Суецький канал. А це, нагадаємо, стратегічна транспортна артерія, через яку проходить один iз головних комерційних маршрутів світового судноплавства.

Ігор Берчак

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...