Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, May. 26, 2018

Що світ та Україну чекає року наступного?

Автор:

|

Грудень 22, 2016

|

Рубрика:

Що світ та Україну чекає року наступного?

Планета Земля

Незважаючи на певні суперечки, країни Європейського Союзу (ЄС) офіційно продовжили економічні санкції проти Російської Федерації (РФ) ще на шість місяців. «Оцінивши виконання мінських угод, глави держав і урядів ЄС відкрили шлях для поновлення санкцій ще на шість місяців, до 31 липня 2017 року», — сказано в офіційному повідомленні Європейської ради. На жаль, пропозиція Польщі пролонгувати антиросійські обмеження одразу на рік наштовхнулася на активний спротив Італії, яка заблокувала цю пропозицію.
Нагадаємо, що санкції, зокрема, обмежують доступ РФ до новітніх технологій, які можна потенційно використати в галузі нафтовидобування. Водночас, незважаючи на досягнуті домовленості про заморожування обсягів видобутку нафти, ціни на чорне золото не поспішають підійматися. Залежна від нафтодоларів російська економіка завершує рік із величезними проблемами. Водночас Путін продовжує бавитися у великого геополітичного гравця.

Короткий курс сепаратизму
Після розпаду Радянського Союзу 1991-го проросійські сепаратистські території займають чільне місце в євразійському політичному ландшафті. Їхній феномен розпочався ще в останні роки існування СРСР, коли централізований контроль у величезній державі послабився, і з’явилося безліч реґіональних рухів, що відстоювали розмаїті локальні інтереси.
Це було особливо помітно в тих районах, де сконцентрувалися етнічні та культурні меншини. Тбілісі отримав клопіт із абхазами й осетинами, котрі всіляко наголошували, що вони аж ніяк не грузини. У невеличкій Молдові збунтувалося Придністров’я, населене, в основному, етнічними росіянами й українцями, котрі з підозрою ставилися до проголошеної Кишиневом тези «Молдавани та румуни — один народ». Автономна область Нагірний Карабах у Закавказзі навіть у застійні радянські часи була джерелом проблем для партійного керівництва. Майже стовідсотково вірменське населення ніяк не могло змиритися з приналежністю до мусульманського Азебайджану.
Зрештою, на всіх цих територіях спалахнули збройні конфлікти. І до кожного в той чи інший спосіб була причетна Росія. Підтримавши заколотників, Москва суттєво зміцнила свій контроль над частинами колишнього радянського простору та перетворила сепаратистів на засіб геополітичного впливу.
Наприклад, коли Грузія почала втілювати виразно прозахідну зовнішню політику, нарощуючи зв’язки з ЄС та НАТО, РФ миттєво посилила підтримку Абхазії та Південної Осетії, а 2008 року використала ці території, як плацдарм для вторгнення в Грузію, водночас продемонструвавши небажання НАТО прийти на допомогу союзнику. Незабаром після цього РФ розмістила свої офіційні військові бази на територіях обох невизнаних республік, що і досі не дозволяє Грузії вступити в НАТО й ЄС.
А 2009-го, коли дружня Росії Комуністична партія Молдови поступилася владою прозахідному Альянсу за європейську інтеграцію, Москва збільшила свою присутність на території Придністров’я, зламавши плани молдовського уряду з реінтеграції реґіону. Існування нехай і самопроголошеної, але де-факто незалежної Придністровської молдавської республіки також обмежує можливість членства Молдови в ЄС та НАТО.
На території Нагірного Карабаху немає прямої військової присутності РФ, але за допомогою цього конфлікту РФ залишається домінуючою державою в Закавказзі, періодично нацьковуючи азербайджанців та вірменів одне на одних, а потім виступаючи таким собі «мудрим арбітром», який нібито мирить заклятих ворогів. Показовий доказ: Москва офіційно продає озброєння обом країнам, чудово розуміючи, що в такий спосіб досягнути мирного врегулювання в принципі неможливо.
2014 року настала черга України, більша частина населення якої та частина політичної еліти зробили різкий розворот у бік Заходу. Заслані з РФ «зелені чоловічки» нагнали хвилю «російської весни», в результаті чого в обіг увійшли до того неймовірні словосполучення «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка». Поява цих незрозумілих формувань показує, що стратегія Росії на пострадянському просторі практично не змінилася. Кремль (а, точніше, особисто Путін, котрий неодноразово наголошував, що вважає розпад СРСР найбільшою трагедією XX ст.) прагне зберегти свій вплив на сусідні країни, максимально розхитуючи ситуацію в них шляхом надання бунтівним територіям політичної, економічної та військової підтримки.

Ілюзія поступок
Щоправда, навіть Путін уже мав би усвідомити, що подібні сепаратистькі ігри коштують дуже дорого. В буквальному, грошовому, розумінні. На думку фахівців американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, 2017-го Кремлю, попри все небажання йти на такий крок, доведеться якось зменшувати фінансовий тягар, пов’язаний зі забезпеченням сепаратистських територій. Для цього Москва може піти на певні тактичні поступки в перемовних процесах.
Наприклад, під час останніх перемовин у Нормандському форматі щодо України президент РФ заявив, що Москва підтримає введення збройної місії Організації з безпеки та співпраці в Європі на Донбасі. Хоча представники Кремля після цього спростували цю заяву, тим не менше ситуація показує, що російська сторона здатна проявляти певну гнучкість у перемовинах.
Також не слід забувати, що офіційна Москва завжди наполегливо наголошує, що не визнає незалежності жодної із самопроголошених республік. Цікаву думку в статті на інтернет-ресурсі politcom.ru висловив Сергій Маркедонов, доцент Російського державного гуманітарного університету. Коментуючи підготовку до виборів президента Південної Осетії, один із учасників якої — спікер місцевого парламенту Анатолій Бібілов — запропонував програму входження до складу РФ, експерт наголошує: «Такі перспективи дуже сумнівні. Москва сьогодні не зацікавлена в мультиплікації «кримського кейса». Не виключено, що це питання стане на порядок денний у разі форс-мажорних обставин. Якби на парламентських виборах у Грузії перемогла партія Саакашвілі «Єдиний національний рух», Кремль, можливо, і задумався б про включення Південної Осетії до складу РФ. Але успіх «Грузинської мрії» та продовження курсу на «нормалізацію без переходу червоних ліній», цілком влаштовує Москву».
Хоча, з іншого боку, навряд чи Кремль захоче повністю відмовитися від підтримки сепаратистських анклавів. Як зазначають аналітики Stratfor, враховуючи те, як розвивається загострення протистояння РФ і Заходу, важливість самопроголошених територій зростає. Поки Захід посилює свою співпрацю у сфері політики, економіки та безпеки з Україною, Молдовою і Грузією, РФ нарощує темп військових навчань, скеровуючи потім навчених солдатів та офіцерів у лави повстанців під виглядом «бурятських добровольців». Останні, звісно, в потрібний Москві момент активізують бойові дії, дестабілізуючи й так не надто стабільну ситуацію в тій чи інший країні.

Ігор Берчак

До теми
Підтримуючи на словах ідеї «російского міра» та «право малих народів на самовизначення» влада Росії всіляко утискає мешканців самопроголошених республік, котрі прибувають на територію РФ. До Міжнародного дня міґранта, який відзначається 18 грудня, російський правозахисний центр «Меморіал» підготував доповідь, присвячену ситуації з трудовими міґрантами, котрі прибувають в Росію з пострадянських країн.
Як виявилося, більшість із них зіштовхуються з тривалою невиплатою зарплати та скаржаться на жорстке ставлення поліції та чиновників міґраційної служби. За найменше порушення громадського порядку чи міґраційного законодавства вимагають хабар, або погрожують негайною депортацією зі занесенням у «чорні списки», що забороняють в’їзд на територію РФ упродовж кількох років.
Набула поширення практика шахрайства серед працедавців, котрі, обіцяючи певний розмір винагороди, намагаються всілякими способами або зменшити її, або взагалі не виплатити. Показовий приклад: трудові міґранти, які працювали на будівництві об’єктів для Олімпійських ігор у Сочі змогли отримати заборговану зарплату лише після публічного масового протесту (дуже рідкісне для теперішньої Росії явище).
Крім цього, міґранти дедали частіше стають об’єтами атак бойовиків російських націоналістичних угруповань, мають обмежений доступ до медичної допомоги, щодо них працедавці практично не дотримуються вимог трудового законодавства (зокрема, в частині, що обмежує робочий час та гарантує оплачувані відпустки та лікарняні).
Як пише ресурс «Кавказский узел», з подібними утисками свободи і прав зіштовхують практично всі заробітчани з нібито лояльних до Росії самопроголошених республік: Південної Осетії, Абхазії, Придністров’я та Донбасу.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...