Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Feb. 21, 2018

Кремль відкрив проти України й «енергетичний фронт»

Автор:

|

Лютий 08, 2018

|

Рубрика:

Кремль відкрив проти України й «енергетичний фронт»

Жодна зима не минається без енергетичних конфліктів між Російською Федерацією (РФ) та її західними сусідами. З Україною все зрозуміло: газові суперечки між двома країнами не вщухають уже багато років. Натомість дивно виглядає нафтова сварка між партнерами по Митному Союзу й Євразійському економічному союзу — Білоруссю та РФ. Із 1 лютого Мінськ підвищив ціну на транзит російської нафти територією республіки на 6,7 %. У відповідь Москва пригрозила обмежити поставки сировини на білоруські нафтопереробні заводи (НПЗ). Найгірше, що цей конфлікт між «братніми» державами прямо впливає на Україну, яка імпортує майже 80 % бензину та дизельного пального (ДП), причому більшість надходить власне з Білорусі.

Наша пісня гарна й нова
Теперішня ситуація дзеркально нагадує минулорічну. 1 лютого 2017-го Білорусь індексувала тарифи на послуги акціонерного товариства (АТ) «Гомельтранснефть Дружба» (чиїми трубогонами російська нафта перекачується до країн Західної Європи) на 7,7 %. У відповідь РФ заявила про намір скоротити поставки нафти до Білорусі.
Для Мінська це стало неприємним сюрпризом, адже власний видобуток становить лише близько 1,5 млн т на рік при потребі в 5-6 млн т. Водночас реальний обсяг поставок «чорного золота» з РФ перевищує 23 млн т на рік, що в кілька разів перекриває потреби внутрішнього ринку. Надлишки переробляються на білоруських НПЗ у Новополоцьку та Мозирі, а потім експортуються у вигляді нафтопродуктів за кордон, у т. ч. в Україну. Прибутки обчислюються кількома мільярдами USD, що для білоруської економіки — гігантські гроші.
Багато років Москва, фактично, виступала донором Мінська, адже частина нафти постачалася на безмитній основі, ціна на решту була нижчою за світову, хоча й вищою за внутрішньоросійську. Білоруська «халява» стала закінчуватися в 2008-2009 рр., коли світова криза змусила Москву рахувати кожен експортний долар. Потім почалося стрімке падіння світових цін на нафту, а проти РФ запровадили міжнародні санкції. У Кремлі раптом усвідомили, що просто не в стані спонсорувати Мінськ.

Битва за порти
Хоча теперішня ситуація з підняттям Мінськом цін на транзит нафти дуже нагадує минулорічну, причини в них різні. Якщо 2017-го Олександр Лукашенко переймався суто економічними розрахунками, то індексація тарифів 2018-го, швидше за все, є його маленькою помстою Путіну, котрий наприкінці минулого року таки примусив Білорусь погодитися на явно невигідну для неї пропозицію.
У грудні 2017-го Мінськ після багатьох років пручань таки був змушений погодитися на ультиматум РФ: перепрямувати експорт своїх нафтопродуктів з портів країн Балтії в російські. Для РФ це означає можливість компенсувати бодай частину «спонсорської допомоги» та створити додаткові робочі місця, натомість у білоруському бюджеті утвориться чимала дірка.
8 грудня 2017 року Ігор Ляшенко, голова «Бєлнєфтєхіму», повідомив, що Білорусь поставить першу партію нафтопродуктів через російський порт Усть-Луга (Ленінградська область РФ). А 2018-го «за наявності сприятливих економічних умов» Білорусь може експортувати через порти РФ до 1 млн т нафтопродуктів. На думку експертів, Білорусь на цьому може втратити десятки мільйонів доларів.
Досі білоруські бензин і ДП йшли на експорт, в основному, через латвійські порти Рига та Вентспілс, а також через литовську Клайпеду. Небажання відмовлятися від їхніх послуг насамперед пояснюється географічно: від Новополоцького НПЗ до Риги — приблизно 400 км, натомість до Санкт-Петербурга — 800 км. Відповідно, вартість транзиту вдвічі дорожча.
Але географію добре знають і в Москві. Тому державний концерн «Російські залізниці» (РЖД) оголосив про готовність надати білорусам 50-відсоткову знижку на транспортування нафтопродуктів до портів на північному заході РФ. Після чого вартість транзиту зрівнялася, хоча до Санкт-Петербурга везти білоруський бензин, як і раніше, вдвічі довше, ніж до Риги.
Але і це ще не все. «РЖД — державне підприємство, тому воно може з дозволу керівництва країни надати 50-відсоткову знижку. Але російські порти — це компанії, що працюють на ринкових умовах, тож вони не готові надавати такі великі преференції», — пояснила «Німецькій хвилі» економічний оглядач Тетяна Маненок.
Крім цього, продовжує експерт, вартість перевалки нафтопродуктів у балтійських портах нижча, ніж у російських: у портах Литви та Латвії — 6-8 USD за 1 т, а в російських — 12-18 USD. Також, наприклад, у порту Санкт-Петербурґу існують серйозні проблеми з безпекою вантажів через напружену криміногенну ситуацію. Та й через суворі зими порти на північному заході РФ часто замерзають, що ускладнює достачання нафтопродуктів європейським споживачам, наголошує Сергій Гриб, керівник Білоруської нафтової компанії.
Як бачимо, в ситуації зі зміною логістики експорту нафтопродуктів білоруські економічні інтереси не збігаються з російськими. Але справа тут не лише в економіці. Володимир Макей, міністр закордонних справ Білорусі, в жовтні 2017 року в інтерв’ю The Financial Times, відповідаючи на питання: чому РФ запропонувала експортувати білоруські нафтопродукти через російські термінали, заявив, що ця пропозиція зроблена «не просто так». «На мою думку, підкреслюю — особисту думку, з геополітичної точки зору будь-які кроки не робляться просто так. Завжди щось стоїть за тими чи іншими кроками та заявами», — зазначив п. Макей. Оте «щось», швидше за все, пов’язане з Україною.

80 % пального — імпортні
На початку 2017-го й 1 л бензину категорії А-95 в Україні коштувала близько 24 грн, а тепер — 30-33 грн. Серед основних причин подорожчання називають збільшення світових цін на нафту (вони досягли максимуму з 2014 року — 69 USD за барель проти 50-55 USD 2017-го) та практично тотальну залежність від імпорту, зокрема, білоруського, який останнім часом дивним чином почав скорочуватися.
За даними «Консалтингової групи А-95», баланс ринку бензинів в Україні торік склав 2 млн т, з яких імпорт становив 1,2 млн т. Цей показник виявився на 20 % меншим за показник 2016 року, причому падіння відбулося в основному за рахунок зниження поставок із Білорусі на 21,7 % — до 859 тис. т. Баланс ДП за 12 місяців 2017 року склав 6 млн т (імпорт — 5,27 млн т, з яких на Білорусь припало 2,34 млн т, що на 14 % менше за показник 2016-го).
Різке скорочення поставок від основного постачальника призвело до дефіциту А-92 в обсязі 30-35 тис. т, що становить близько 40 % місячного споживання цієї марки. Обвал поставок з Білорусі був відзначений і по бензину А-95: дефіцит у 10,5 тис. т за середньомісячної потреби в 40 тис. т.
Як бачимо, РФ знайшла новий метод у гібридній війні — створення проблем із пальним. Нагадаємо, що перша атака була здійснена в серпні 2017 року, коли РФ різко скоротила поставки в Україну зрідженого газу, який використовують як автомобільне пальне (LPG). Місячні потреби українського ринку складають 140-150 тис. т LPG, при цьому лише 20 % забезпечують українські виробники, решту ж доводиться імпортувати, причому близько 60-80 % імпорту, за оцінками експертів, припадають саме на РФ. Штучно створений останньою дефіцит призвів до підвищення цін на LPG на українських заправках майже на 40 %. І хоча потім ажіотаж спав, до попереднього рівня ціни вже не повернулися.
Судячи з усього, тепер Кремль спробує повторити серпневу оборудку, спробувавши створити в Україні дефіцит бензину та ДП. Причому Путін хоче зробити це руками Олександра Лукашенка.

Ігор Берчак

До теми
Минулого тижня Кремль, на жаль, отримав ще одну перемогу на енергетичному фронті. Гірське відомство німецького міста Штральзунд (земля Мекленбург — Передня Померанія) видало дозвіл на будівництво й експлуатацію 55-кілометрової ділянки «Північного потоку-2» в територіальних водах Німеччини. «Це ключове рішення, яке вже зараз відкриває можливість почати будівництво найважливішої морської ділянки газогону та берегового приймального терміналу в Ґрайфсвальді», — заявив Олексій Міллер, голова правління «Газпрому». У компанії Nord Stream 2 AG (оператор проекту «Північний потік-2») наголосили, що рішення відомства Штральзунду «можна вважати необхідною попередньою умовою для видачі дозволу на федеральному рівні».
В Україні з тривогою зустріли це повідомлення з Німеччини. «Черговий дзвіночок для всіх нас. Він ще не останній, але часу для дій із української сторони залишилося дуже мало», — написав у Facebook Андрій Коболєв, глава компанії «Нафтогаз України».
До фіналу завершення процедури узгодження проекту будівництва «Північного потоку-2» ще далеко. На черзі — отримання дозволу від Федерального відомства з судноплавства та гідрографії Німеччини. Крім цього, ще не завершені процедури отримання дозволів з боку інших трьох країн уздовж маршруту газогону: Фінляндії, Швеції та Данії. Найбільше побоювань у «Газпромі» викликає позиція Копенґаґену, який неодноразово заявляв про намір заборонити прокладку газогону в своїх територіальних водах. Нагадаємо, що в листопаді 2017-го влада Данії прийняла закон, що дозволяє уряду припинити будівництво газогону в територіальних водах країни з огляду на питання зовнішньої політики, безпеки й оборони. Раніше остаточний висновок робила місцева Рада з екології, що оцінювала виключно ймовірні загрози довкіллю, а не «питання зовнішньої політики».

About Author

Meest-Online

Loading...