Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Mar. 19, 2019

Кремль розширює свою присутність на Африканському континенті

Автор:

|

Березень 06, 2019

|

Рубрика:

Кремль розширює свою присутність на Африканському континенті

Бійці Вагнера виконують усю потрібну Кремлю «брудну» роботу

Сотні найманців із приватної військової компанію (ПВК) «Вагнер», яка напряму пов’язана з найвищим керівництвом Російської Федерації (РФ), воюють у Лівії на боці Халіфа Хафтара, одного з впливових місцевих польових командирів, лідера Лівійської національної армії. Як повідомляє британське видання The Telegraph, найманців із ПВК «Вагнер» помітили також і в Центральноафриканській Республіці (ЦАР), Судані та на Мадагаскарі. «Я хотів би відзначити, що у групи «Вагнера» в ЦАР зараз 175 інструкторів, і деякі з них мають доступ до кабінету президента цієї країни», — заявив на початку лютого ц. р. генерал Томас Вальдхаузер, командувач силами США в Африці.
А за даними аґенції Bloomberg, найманців із РФ помітили загалом у десятьох країнах Африки: Демократичній Республіці Конґо, Судані, Лівії, Мадагаскарі, Анголі, Ґвінеї, Ґвінеї-Бісау, Мозамбіку, Зімбабве і ЦАР.
Про африканський інтерес Москви свідчить і те, що в грудні 2018-го на прокремлівському дискусійному майданчику — засіданні міжнародного клубу «Валдай» — відбулася експертна дискусія «Повернення Росії в Африку: інтереси, виклики, перспективи». А на другу половину 2019 року в Сочі запланований повномасштабний саміт «Росія-Африка». Постає запитання: навіщо Путіну той далекий континент?

Військові бази, харчі та голоси в ООН
На перший погляд усе просто: ПВК нібито уклало офіційні контракти з кількома африканськими урядами на надання охоронних послуг і підготовку місцевих підрозділів в обмін на «взаємовигідне освоєння запасів природних ресурсів». Зазначимо, що в Судані та ЦАР є великі поклади алмазів, урану та золота, а в Лівії — нафтові та газові родовища. Але того добра повно і на неосяжних просторах Сибіру. Насправді ж проблема значно глибша.
«Четвертий термін Путіна позначився тупиковим станом зовнішньої політики РФ, від якої відвернулися багато її традиційних партнерів. Позиції Кремля не виглядають блискучими ні на Заході, ні на Сході. Щоб виправити кризову ситуацію, Москва вирішила зробити ставку на Африку», — пише секція «Дельта» української групи «Інформаційний спротив».
Це підтверджує і російський націоналістичний ресурс «Царгород»: «У 1970-х рр. в африканських країнах працювало понад 40 тис. радників із СРСР. Радянський вплив відчувався в усьому: від науки й освіти до грандіозних економічних проектів і військової присутності. Після хаосу 1990-х усю цю роботу треба було починати знову. Але вже зараз можна стверджувати, що РФ усвідомила свої інтереси на континенті й готова їх відстоювати на новому етапі».
Зокрема, мова йде про створення повноцінних військових баз. Зокрема, свого часу обговорювали плани щодо оренди військово-морської бази у Джибуті (невеличка країна, що займає стратегічне положення, контролюючи один із найбільших морських шляхів із Індійського океану через Червоне море до Суецького каналу) та відновлення колишньої радянської бази «Сіді-Баррані» на території Єгипту. Підтримка Лівійської національної армії також здійснюється не просто так. The Telegraph пише, що існують домовленості між її командиром Халіфі Хафтаром і Москвою про те, що після взяття під контроль глибоководних лівійських портів Тобрук і Дерна на узбережжі Середземного моря, їх можуть надати в користування Військово-морському флоту РФ.
Наступний важливий момент — розширення військово-технічної співпраці. З огляду на те, що дві третини країн Африки мають на озброєнні радянські взірці, підприємства військово-промислового комплексу РФ зацікавлені в багатомільйонних контрактах на їхнє обслуговування та постачання нового озброєння. Зрештою, не менш приваблива економічна ніша — постачання продуктів харчування. Щорічний імпорт країн Африки сягає 500 млрд USD, з яких приблизно 13 % припадає власне на закупівлю продовольства. Обтяжена західними санкціями РФ сподівається поповнити свої валютні запаси за рахунок «харчових» контрактів із африканськими державами.
Ну, й зрештою, не варто забувати про заповітну мрію Путіна — відродження статусу РФ як глобальної держави. За словами Сергія Строканя, політичного коментатора російського видання «Коммерсант», у Лівії Москві вдалося домогтися визнання Хафтара важливим політичним гравцем. «Таким чином РФ заробила собі офіційне місце за столом перемовин не лише в Сирії, але й в Лівії. Можливо, західним лідерам такий результат не надто припав до душі, але формально вони визнали роль РФ як потенційно корисну для вирішення тупикової ситуації в Лівії», — вважає він. На думку експерта, прихований план Путіна полягає в тому, щоб відновити присутність РФ не лише на Близькому Сході, але й в Африці, як це було в часи СРСР.
Не варто забувати і про те, що Африка — це також 54 голоси в Генеральний Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (ООН) і кілька голосів у Раді Безпеки ООН. Вочевидь, у Кремлі зовсім не проти мати більше голосів на підтримку потрібних для себе міжнародних резолюцій і блокування невигідних.

Африка й Україна
Як це не дивно, але Кремль намагається використати «африканську карту», щоб нашкодити Україні. «Не варто забувати про формування мережі російського впливу всередині африканських країн. Дуже важливий елемент тут — підготовка африканських студентів у російських закладах вищої освіти. Їх там стільки ж, як і в Україні — близько 4 тис. осіб. Водночас росіяни працюють над тим, щоб африканська молодь не їхала на навчання до України — поширюють фейки у місцевих медіа тощо. Водночас студенти, котрі повертаються в Африку з РФ, часто займають високі позиції в суспільній ієрархії, і можуть виступати аґентами російського впливу», — розповів у інтерв’ю інтернет-виданню «Апостроф» політолог Олександр Мішин, співзасновник Центру дослідження Африки.
І насамкінець, як виявилося, в Африці воюють не лише «бойові буряти», а й вихідці з України. Так, наприкінці лютого ц. р. Ігор Гуськов, керівник апарату Служби безпеки України (СБУ), у коментарі телеканалу «Прямий» заявив, що в окупованому Криму відбувся набір людей до лав ПВК «Вагнер», котрих потім спрямували до Судану. Не виключено, що в африканських джунглях та саванах товчуться й «шахтарі та трактористи» з непідконтрольної Києву частини Донбасу. Ось такий заплутаний геополітичний клубок.

Ігор Берчак

Довідка
Загадковий Вагнер — це 49-річний підполковник запасу Головного розвідувального управління (ГРУ) Міністерства оборони (МО) РФ Дмитро Уткін. До 2013 року був командиром дислокованого в Псковській області РФ 700-го окремого загону спецпризначення ГРУ. Після звільнення в запас працював у Moran Security Group, приватній компанії, що спеціалізується на охороні морських суден у районах, де діють морські пірати. Із 2014 року — власник ПВК, яка, за його позивним, отримала умовне найменування «Вагнер». Відомо, що Уткін є великим шанувальником ідей Гітлера, тому позивний узяв на честь улюбленого композитора фюрера.
Існування ПВК «Вагнер» офіційні особи в РФ заперечують. Кремль лише визнає, що «в приватному порядку росіяни можуть брати участь у бойових діях за кордоном». Головними джерелами фінансування ПВК називають секретні статті витрат МО РФ, а також бізнесмена Євгена Пригожина, наближеного до Путіна.
Кар’єра головного російського найманця почалася під час анексії Криму. «Його групи працювали спільно з армійськими частинами — роззброювали українську армію та брали під контроль об’єкти на території півострова. ПВК ідеально підходила для нової гібридної війни — вишколені бійці, ніяк при цьому формально не пов’язані зі збройними силами РФ», — писав свого часу журнал російських націоналістів «Спутник и погром». Після анексії півострова «вагнерівцям» швиденько знайшлася робота на Донбасі. Звісно, кілька сотень професійних бійців не могли переламати хід конфлікту, але стали стрижнем для недосвідчених «шахтарів і трактористів». Завдяки цій підтримці сепаратисти зуміли стрімко дестабілізувати українські силові структури на території двох областей, паралізувати роботу місцевої влади та захопити склади зі зброєю. Далі була війна в Сирії на боці військ президента Башара Асада, тепер настала черга Африки.

До теми
Суд у Мюнхені засудив Сергія Кисельова, небожа відомого російського пропагандиста Дмитра Кисельова, до двох років і трьох місяців в’язниці. Його визнали винним у підготовці до участі в бойових діях на Донбасі. За даними мюнхенської прокуратури, 2014-го Сергій Кисельов планував взяти участь у збройному конфлікті на Донбасі на боці терористичних організацій «Луганська народна республіка» і «Донецька народна республіка». Із цією метою він пройшов бойову підготовку в тренувальному таборі у Санкт-Петербурзі. Як повідомляє RTVI, на суді 48-річний Сергій Кисельов визнав провину, але наголосив, що нікого не вбивав, хоча й зізнався, що відвідував окуповану територію. За його словами, він їздив туди, аби «покращити життя місцевого російськомовного населення».
Найцікавіше, що справу відкрили після того, як про участь свого небожа в бойових діях на Донбасі заявив його дядько, Дмитро Кисельов. Його інтерв’ю, яке побачило світ навесні 2016 року, привернуло увагу представника поліції при посольстві Німеччини у Києві. У тому інтерв’ю Дмитро Кисельов сказав, що його племінник їздив на Донбас як доброволець, брав участь у боях «біля Горлівки і ще десь, і навіть був заступником командира взводу». Також російський пропагандист уточнив, що його небіж мешкає в Німеччині і має німецький паспорт.
Сергія Кисельова судили винятково за підготовку до участі в бойових діях, позаяк прокуратура Мюнхена не має доказів того, що він особисто стріляв в українських військових чи мав при собі бойову зброю. Водночас сторона обвинувачення не виключає, що в майбутньому проти нього можуть порушити карну справу за особисту участь у бойових діях.

About Author

Meest-Online

Loading...