Новини для українців всього свту

Thursday, Nov. 14, 2019

Глобальна стратегія зміни світового порядку

Автор:

|

Березень 27, 2019

|

Рубрика:

Глобальна стратегія зміни світового порядку

Американський Центр стратегічних і міжнародних досліджень і болгарський Центр із вивчення демократії нещодавно опублікували другий випуск доповіді «Стратегія Кремля», в якому на прикладі трьох держав — Австрії, Італії та Нідерландів — доводять, що Російська Федерація (РФ) посилює свій вплив на європейські бізнес-структури. Майже одночасно опозиційний російський телеканал «Дождь» повідомив, що у країнах Африки працюють від 100 до 200 політтехнологів із РФ, котрих фінансує бізнесмен Євген Пригожин, один із найближчих соратників Путіна. Так виглядає, що президент РФ реалізовує глобальну геополітичну комбінацію, спрямовану не лише проти України, але й загалом проти її західних союзників, зокрема, США й Європейського Союзу (ЄС).

Інвестиції в обмін на «лояльність»
Режим санкцій, що діє на території ЄС щодо низки російських компаній і фізичних осіб, не став перешкодою для нарощування інвестицій із РФ до Європи, стверджують автори «Стратегії Кремля-2». Із 2006-го по 2017 рік в Італії, Австрії та Нідерландах сукупно зафіксували зростання прямих російських інвестицій — із 5,4 млрд EUR до майже 160 млрд EUR. Якщо брати окремо Нідерланди, то активи компаній із РФ підскочили із 13,2 млрд EUR 2007-го до рівня в 96 млрд EUR 2017 року. За оцінкою авторів доповіді «Стратегія Кремля-2», два роки тому російські активи склали приблизно 13 % від номінального валового внутрішнього продукту цього королівства.
«Безумовно, західне співтовариство намагалося обмежити російські державні або навколодержавні компанії за допомогою американського «Закону про протидію ворогам Америки за допомогою санкцій» від 2017 року і частково шляхом посилення правил боротьби з відмиванням грошей в ЄС. Але щоб по-справжньому викорінити загрозу залежності від РФ, західні демократії повинні визнати: вони самі дають можливість РФ чинити шкідливий економічний вплив», — йдеться в доповіді.
Автори документа недвозначно дають зрозуміти, що до посилення російського економічного впливу причетні власне європейські бізнесмени. Підприємцям із країн ЄС вигідно вести бізнес із РФ, тому, використовуючи різні канали зв’язку, вони змушують керівництво своїх держав пом’якшувати позиції з багатьох зовнішньополітичних проблем, які прямо або побічно мають стосунок до Москви. Втім, як звертає увагу видання The Wall Street Journal, більшість описаних у дослідженні випадків не пов’язані з порушенням міжнародних санкцій або з корупційними схемами. Експерти лише побоюються, що російські інвестори «купують» лояльність тих держав, які в багатьох питаннях глобальної політики розходяться з РФ у позиціях.
Перша частина доповіді «Стратегія Кремля», яка була оприлюднена 2016 року, — дослідження «природи російського впливу» в п’ятьох країнах (Угорщині, Словаччині, Болгарії, Латвії та Сербії). Автори дослідження тоді дійшли висновку, що «РФ створила непрозору мережу економічного та політичного покровительства в усьому реґіоні Східної Європи, яку Кремль використовує для впливу на прийняття рішень у зазначених країнах». До інструментів кремлівської політики автори відносили лояльність місцевих політиків, угоди в сфері енерґетики, а також активне використання корупційних схем.

Африка: найманці та політтехнологи
Нещодавно тижневик «Міст» писав про те, що сотні найманців із приватної військової компанія (ПВК) «Вагнер», яка напряму пов’язана з найвищим керівництвом РФ, помітили, принаймні, в десятьох країнах Африки. ПВК, неофіційним власником якої вважається вже згаданий соратник Путіна Пригожин, нібито уклала контракти з кількома африканськими урядами на надання охоронних послуг і підготовку місцевих підрозділів в обмін на «взаємовигідне освоєння запасів природних ресурсів».
Насправді проблема значно глибша. «У 1970-х рр. в африканських країнах працювали понад 40 тис. радників із СРСР. Радянський вплив відчувався у всьому: від науки й освіти до грандіозних економічних проектів і військової присутності. Після хаосу 1990-х рр. всю цю роботу треба було починати заново. Але вже зараз можна стверджувати, що РФ усвідомила свої інтереси на континенті й готова їх відстоювати на новому етапі», — писав російський націоналістичний ресурс «Царгород».
І ось нещодавно стало відомо, що крім зарізяк «Вагнера» на Африканському континенті активно працюють сотні фінансованих Пригожиним політтехнологів із РФ. Співрозмовник телеканалу «Дождь», близький до Кремля, стверджує, що вони займаються лобіюванням інтересів РФ на континенті, супроводжуючи близько 20 виборчих кампаній у різних країнах. Причому дехто з тих, хто працював на «африканських проектах», навіть отримували державні нагороди РФ. Зокрема, принаймні два джерела уточнили, що відомий у РФ політолог Валентин Біанкі нібито отримав за роботу в Африці «Орден Дружби». Щоправда, указів про нагородження на офіційному сайті Кремля телеканал не знайшов, але зазначив, що такі документи публікуються не завжди, оскільки законодавство РФ передбачає й секретні укази про нагородження. Так, свого часу низка опозиційних російських засобів масової інформації (ЗМІ) наводила прізвища російських військовослужбовців, котрі в таємному порядку отримали звання «Герой Росії» за бойові дії на Донбасі.
Інтерес Кремля до Африканського континенту невипадковий, адже йдеться про 54 голоси в Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (ООН) і кілька голосів у Раді Безпеки ООН. Вочевидь, у Кремлі зовсім не проти мати більше голосів на підтримку потрібних для себе міжнародних резолюцій і блокування невигідних для РФ.
Інша важлива мета Москви — створення в реґіоні повноцінних військових баз. Зокрема, свого часу обговорювали плани оренди військово-морської бази у Джибуті (невеличка країна, що займає стратегічне розташування, контролюючи один із найбільших морських шляхів із Індійського океану через Червоне море до Суецького каналу) та відновлення колишньої радянської бази «Сіді-Баррані» на території Єгипту.
Також західна преса пише, що бойовики ПВК «Вагнера» воюють на боці командира Лівійської національної армії Халіфі Хафтара також не за гарні очі. Стверджується, що існують домовленості між ним і Москвою про те, що після взяття під контроль глибоководних лівійських портів Тобрук і Дерна на узбережжі Середземного моря, їх можуть надати в користування Військово-морському флоту РФ.

Під прицілом — Флорида
Є ще один екзотичний реґіон, куди Кремль запхав свого носа, розташований майже за 10 тис. км від РФ. 10 січня ц. р. офіційно розпочався другий термін президента Венесуели Ніколаса Мадуро, котрого і місцева опозиція, і більшість країн світу вважають диктатором і звинувачують у знищенні демократії в країні та доведенні її до межі бідності. В країні тривають масові протести, мова мало не про громадянську війну, США та країни ЄС зайняли однозначну позицію — Мадуро повинен піти.
Однак, залишившись у цілковитій ізоляції, новий-старий президент Венесуели навіть не думав йти на поступки, знайшовши несподіваного союзника на іншому боці світу. В грудні 2018 року Ніколас Мадуро побував із візитом у Москві. Після перемовин із Путіним президент Венесуели радісно заявив, що РФ готова інвестувати понад 5 млрд USD у нафтову галузь його країни і ще понад 1 млрд USD — у розвиток гірничої галузі. Також РФ безкоштовно надасть Венесуелі 600 тис. т зерна. Ще один імовірний московський подарунок — реструктуризація, або й навіть повне списання старих боргів. Із 2006 року РФ надала Венесуелі не менше 17 млрд USD кредитів.
Майже одразу після візиту Мадуро до Москви на венесуельському летовищі «Майкетія» (за 20 км від столиці Каракасу) приземлилася потужна повітряна делегація з РФ, яка містила зокрема два стратегічні ракетоносці Ту-160 (їх у РФ неофіційно називають «Білі лебеді»), здатних нести 16 ракет великої дальності з ядерними боєголовками, щоб провести спільні навчання з військовою авіацією Венесуели.
Одразу після обіцянок фінансової допомоги режиму Мадуро та польоту «Білих лебедів» у Москві заговорили про можливість створення на території Венесуели військово-повітряної бази. Для довідки: відстань від узбережжя Венесуели до Флориди — приблизно 2 тис. км, до американської бази в Ґуантанамо на Кубі — 1,6 тис. км, до Пуерто-Рико — 800 км. При цьому варто врахувати, що дальність польоту Ту-160 становить 14 тис. км, а їхні крилаті ракети з ядерними боєголовками мають дальність дії 5,5 тис. км. Усе це дуже вже нагадувало спробу спровокувати адміністрацію США негайно втрутитися у венесуельські кризу, скажімо, ввівши туди війська. Для Вашинґтона це означало б, по-перше, загрузнути в новому збройному конфлікті, по-друге, це були б величезні імджеві втрати на міжнародній арені.

Наступ імміґрантів
Але знову повернімося до Лівії. Не варто забувати, що через цю країну пролягає основний маршрут переправляння нелегальних імміґрантів із Африканського континенту до ЄС. Користуючись фактичною відсутністю центральної влади через тривалу громадянську війну, організатори незаконного бізнесу відправляють із лівійського узбережжя цілі флотилії кораблів із біженцями, сотні з яких тонуть у хвилях Середземного моря, а тисячі все ж дістаються берегів Іспанії чи Італії. Якраз необхідність чималих витрат на утримання величезного табору на острові Лапедуза є одним із головних чинників різкого невдоволення італійського уряду міґраційною політикою ЄС.
Водночас в Європі не раз звинувачували Москву в активному розігруванні міґраційної карти. З одного боку, воєнне втручання РФ у громадянську війну в Сирії на боці Башара Асада не лише допомогло йому утриматися при владі, але й значно збільшило потік біженців із цієї країни через значне посилення інтенсивності бойових дій. З іншого боку, було оприлюднено багато доказів участі російських «фабрик тролів» у систематичному розпалюванні ненависті до імміґрантів у ЄС. У такий спосіб Кремль надавав опосередковану допомогу різноманітним ультраправим партіям і рухам євроскептиків, які завзято критикували демократичні цінності загалом і принципи існування ЄС зокрема.
Остання новина на цю тему. Сергій Смирнов, заступник голови Федеральної служби безпеки (ФСБ) РФ, повідомив про наявні в практично розгромленої «Ісламської держави» (ІД) планів нібито створити на півночі Афганістану «нову столицю», яка, за задумом верхівки терористичної організації, має стати оплотом майбутнього «халіфату». Водночас іранське інформаційна аґенція Kayhan повідомило, що це стало офіційним приводом для Москви розпочати перемовини щодо протидії ІД із афганським «Талібаном». «При цьому рух «Талібан» продовжує вважатися в РФ терористичною організацією, яка нічим не відрізняється від ІД, і діяльність якої в РФ також офіційно заборонена. Російські ЗМІ продовжують дотримуватися цієї заборони настільки, що навіть не показують фото «делегатів» від руху «Талібан», котрі приїжджають до Москви для участі в перемовинах», — повідомляє аґенція Kayhan. Чи не вийде так, що «протидія» одним терористам за допомогою інших спричинить новий спалах громадянської війни в Афганістані, результатом чого стане нова хвиля біженців, котрі втікатимуть в бік ЄС?

Газова атака
Свідомі в Кремлі й власних можливостей у сфері постачання в Європу енерґоресурсів, перш за все, природного газу. З одного боку, це один із варіантів економічного тиску на непокірну Україну. З іншого, можливість «купувати» лояльність деяких країн ЄС за допомогою укладання угод щодо надання пільгових цін.
«Енерґетична політика — ключова частина стратегії РФ, мета якої — максимально розширити її вплив у Європі і спровокувати розкол в ЄС. Два головних проекти трубогони, які будує РФ — «Північний потік-2» і «Турецький потік» — це набагато більше, ніж бізнес, це геополітичні інструменти, спрямовані на збільшення важелів впливу РФ на Центральну та Східну Європу», — пише американське видання Atlantic Council.

Глобальний наступ
РФ хоче кинути виклик усталеному після Другої світової війни світовому порядку, сформувавши новий, сприятливіший для неї баланс сил у міжнародній системі та створивши поліцентричний світ за рахунок створення завад західним структурам, таким, як НАТО й ЄС, писав свого часу Енді Екін, оглядач The Washington Post. На його думку, Москва не прагне стати світовим центром сили. Замість цього вона сподівається змінити поточну, орієнтовану на Захід, міжнародну систему. «Мета РФ у цьому випадку полягає в тому, щоб інші могутні гравці поважали її інтереси. Також Кремль прагне активно демонструвати силу в своїй традиційній сфері впливу — в колишніх радянських республіках. Москва хоче контролювати зовнішню політику сусідніх держав і мати серйозний вплив на їхні правлячі еліти. Її мета полягає в тому, щоб перетворити реґіон на «кільце протекторатів Москви» або навіть її прямих маріонеток», — пише The Washington Post.
Ще 2016 року побачила світ книга американських соціологів Дугласа Шоена й Евана Рота Сміта під промовистою назвою «Генеральний план Путіна: знищити Європу, розділити НАТО, відновити силу та глобальний вплив Росії». Головна теза наступна: «Путін — розважливий геній геополітики з генеральним планом із розділу Європи, руйнування НАТО, відновлення впливу РФ у світі та, перш за все, маргіналізації Сполучених Штатів і Заходу з метою досягнення реґіональної гегемонії та перетворення на глобальну силу». Автори аналізують всі потенційні цілі російської аґресії й доходять висновку, що «план Путіна передбачає перетворення ХХІ ст. на століття Росії».
Більша частина книги присвячена опису технологій кремлівської аґресії, зокрема, гібридних воєн. Шоен і Сміт розглядають цей феномен із різних боків: воєнні дії проти Грузії, України та в Сирії, шпигунство, пропаганда і кібервійна, підтримка диктаторських режимів і терористів, енерґетична політика, фінансова підтримка своїх прихильників у США й Європі. Автори не стільки намагаються здивувати читача новими фактами, скільки хочуть показати всеосяжну картину активності Кремля. Частину своєї книги автори приділили критиці політики Заходу: «На неприкриту аґресію Путіна в Європі Захід відповів моторошною некомпетентністю, що межує з імпотенцією».
Схожі думки висловлюють й українські експерти. «Головна стратегічна мета Путіна в Європі — домогтися зняття антиросійських санкцій шляхом використання стародавнього методу «розділяй і володарюй». Для цього РФ необхідно знищити сам ЄС та Анґелу Меркель, оскільки саме Брюссель і канцлерін є головними генераторами антиросійської політики в Європі», — пише інтернет-ресурс «Хвиля».
Глобальна стратегія Путіна полягає в тому, щоб переглянути той статус міжнародних відносин, який існує в світі сьогодні, і просунути РФ на щабель вище. Таку думку в блозі «Оглядача» висловив Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова. «Для цього необхідно «вичавити» Штати з Європи, Європу спробувати роздрібнити і привести стосунки з ними на двосторонню основу тоді, коли РФ матиме більшу вагу. Триває жорстка інформаційна війна, йде жорстка пропаганда, потік брехні, лукавства, фейків, внаслідок чого «корисні ідіоти» просто загубилися і не знають, що робити, а куплені аґенти знову отримали карт-бланш», — написав експерт.

Ігор Берчак

P. S. Після анексії Криму та початку збройної аґресії РФ проти України на Заході побутувала думка, що Путін — хороший тактик, але поганий стратег. «Він дзюдоїст, а не шахіст», — стверджували американські й європейські аналітики, маючи на увазі, що президент РФ здатен на якийсь несподіваний зовнішньополітичний крок (ніби кидок у боротьбі на татамі), але при цьому слабко уявляє стратегічні наслідки своїх дій. На жаль, на Заході недооцінили колишнього підполковника КДБ. Так виглядає, що він має чіткий геополітичний план, протидіяти якому Заходу наразі доволі проблематично.

Пряма мова
Владислав Сурков, помічник президента РФ, один з головних ідеологів «русского міра»:
— Неможливий, протиприродний і контрісторичний розпад Росії був, хай і запізно, але твердо зупинений. Обвалившись із рівня СРСР до рівня РФ, Росія валитися припинила, почала відновлюватися і повернулася до свого природного й єдино можливого стану великої держави, що наполегливо збирає свої землі. Велика політична машина Путіна лише набирає обертів і налаштовується на довгу, важку та цікаву роботу, а вихід її на повну потужність ще далеко попереду, так що і через багато років Росія все ще буде державою Путіна. Чужоземні політики приписують РФ втручання у вибори та референдуми по всій планеті. Насправді справа ще серйозніша — РФ втручається в їхній мозок, і вони не знають, що з цим робити. Після того, як після провальних 1990-х Росія відмовилася від ідеологічних позик, вона сама перейшла в інформаційний контрнаступ на Захід, після чого європейські й американські експерти стали все частіше помилятися в прогнозах. У нашої нової держави в новому столітті буде довга та славетна історія. Вона не зламається. Вона буде діяти на власний розсуд, отримуючи призові місця у вищій лізі геополітичної боротьби. Із цим рано чи пізно доведеться змиритися всім, хто вимагає, щоб РФ «змінила поведінку».

Андрій Піонтковський, російський опозиційний політолог і публіцист:
— Російська економіка не витримає нової гонитви озброєнь зі США, оскільки за всіма параметрами значно їй поступається. Але, тим не менш, у Москви є план перемоги, що ґрунтується на ядерному шантажі. Грубо кажучи, передбачається, зіткнення російських і натовських військ, або ж вторгнення російських військ до Прибалтики, де також є «пригноблені російськомовні жителі, доведені до відчаю», на допомогу яким можна послати «зелених чоловічків». Але сили НАТО набагато дужчі за російську армію, і вони нададуть їй ефективну відсіч. І в цей момент Путін скаже: або ви відступаєте і визнаєте свою поразку або я застосую ядерну зброю. Ця перевага бандита. Він вважає, що у відповідь на це, злякавшись за мільйони життів європейців і американців, Захід відступить і капітулює. Приблизно така думка у путінської верхівки, яку вона і не приховує. Ця думка викладена в десятках публікацій. І під час української «кампанії» був присутній ядерний шантаж. У нещодавньому історичному спогаді про «повернення Криму в рідну гавань», Путін розповідав про це з великим задоволенням. У нього просто очі блистіли: «Про всяк випадок, я привів у повну боєготовність ядерні сили. Це була одна з причин, чому українська армія не чинила опір в Криму». Між іншим, таких погроз із боку СРСР не було. Путін набагато небезпечніший, ніж радянські лідери. Після Карибської кризи і США, і СРСР збагнули, що ядерне зіткнення загрожує знищенням всього людства. В останній момент це зрозуміли і Кеннеді, і Хрущов і відступили, відсахнувшись від прірви. Пізніше ні радянські, ні американські лідери ядерними бомбами один у одного перед носом ніколи не розмахували.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...