Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Feb. 19, 2018

Від федерації — до розпаду Бельгії

Автор:

|

Листопад 22, 2012

|

Рубрика:

Від федерації — до розпаду Бельгії

Неоднакові економіки й мови спілкування більшості населення є характерними не лише для різних частин України та Канади. Так, тижневик «Міст» уже писав про те, як такі ж відмінності підштовхнули до спроби відокремитися Каталонію, котра наразі є автономію в складі Іспанії.

Жага розлучення
Озброївшись німецькою народно мудрістю, яка навчає, що попереджений — наполовину врятований, звернімо увагу й на сестру Іспанії по нещастю — Бельгію, де до розриву з франкомовною Валлонією закликають радикали голандськомовної Фландрії. Саме із таким гаслом там на місцевих виборах перемогла партія «Новий фламандський альянс» (НФА). Барт де Вевер, її лідер, обраний бургомістром другого за величиною міста-порту Європи Антверпена, вимагає перетворення Бельгії з федерації на конфедерацію. Але згадаймо приклад із Югославією, яка вслід за таким кроком розпалася на Сербію й Чорногорію.
Тому політичні аналітики, опитані журналістами «Радіо «Свобода» з приводу сплеску сепаратизму в країнах — членах Європейського Союзу (ЄС), дійшли висновку: «Можливість появи на мапі Європи нових держав є доволі високою». Зокрема, Жан-Мішель Деваль, професор соціальних і політичних наук Вільного брюссельського університету, пояснив: «Нові віяння, що спостерігаються нині в Європі, полягають у зростанні низки політичних рухів у багатих реґіонах, які не хочуть платити за проблеми бідних реґіонів. Відбувається схрещення реґіоналізму та популізму».
От і у Фландрії люди обурюються, що їхній регіон, охоплюючи третину території Бельгії, водночас дає до 60 % її ВВП — на 15 % більше, ніж Валлонія. Тим часом, скарбниця Бельгії заборгувала вже 80 % від суми ВВП (третє місце в ЄС після Греції й Італії). А рівень безробіття у Валлонії сягає 20 % — у 2,5 разу більше, аніж у Фландрії, чиї політики запевняють, що вона щорічно «дарує» своїм франкомовним співгромадянам до 12 млрд EUR на соціальні виплати у зв’язку з безробіттям і до пенсійного фонду, а відтак, кожен фламандець, сплачуючи податки, буквально дарує щороку кожному мешканцеві Валлонії суму, еквівалентну до вартості комп’ютера.

Теж почали з мови
При цьому жителі Фландрії якось забувають те, що не завжди були заможнішими. Ба більше, після відокремлення 1830 року Бельгії від Нідерландів гегемоном у новоспеченій державі стала саме Валлонія – завдяки покладам заліза та вугілля на її теренах. А Фландрії випала роль її аграрного придатку. Та позаяк єдиною державною мовою в Бельгії була французька, 1847-го фламандці розпочали боротьбу за рівність мов. І 1873 року домоглися, щоб фламандська стала мовою судів у Фландрії. А 1878-го того ж добилася стосовно чиновників. 1890 року — щодо університетів. Нарешті, 1932-го органи самоуправління отримали право самостійно визначати мовний режим. Услід за культурним поступом не забарився й інтелектуальний.
Тож після того, як важка індустрія Валлонії почала застарівати, інвестори поступово перенацілили капітал на портові міста Фландрії — Антверпен і Брюґґе, де розвивалися хімічна, фармацевтична й легка промисловості. Відповідно, змінився демографічний баланс між валлонами й фламандцями: перепис населення 1958 року зафіксував майже 4 млн перших і до п’яти млн — других. А отримавши перевагу в чисельності, фламандці розгорнули масовий національний рух під гаслом «Досить бути дійною коровою для депресивної франкомовної Валлонії!» Позаяк часами доходило й до стрілянини, валлони повсякчас ішли на поступки. 1962 року це призвело до першої фази федералізації Бельгії — фіксації лінгвістичного кордону.

Ризики автономності
А 1970-го країну поділили на три громади й реґіони — Брюссель (столиця цієї держави), Валлонію й Фландрію, чиї компетенції в культурній галузі розширили 1971-го. Однак лідери нідерландомовної більшості Бельгії зажадали поступок ще й у економічній сфері. Тож 1980 року Фландрії та Валлонії було надано статусу автономій (1989-го — і Брюсселю) із розширеними законодавчими та фінансовими повноваженнями. Тоді ж утворили дві національні асамблеї, які формуються з депутатів федерального парламенту від виборчих округів у відповідних реґіонах. А в новій Конституції Бельгії 1994 року узаконили суб’єктів цієї вже федеративної держави — мовні громади й реґіони.
Але це не вгамувало жаги нідерландомовних громадян до усамостійнення. Федеральні вибори 2003 року засвідчили зростання популярності радикальної партії «Фламандський інтерес», яка обстоює утворення незалежної держави з включенням до неї столиці Бельгії. Валлонці ж наполягають, що це суперечить Конституції, яка не передбачає референдуму про розмежування реґіонів. Пристрасті, що розпалилися в цій суперечці, спровокували 2006 року державне телебачення Бельгії RTBF на невеселий розіграш — повідомлення, що парламент Фландрії проголосував за її відокремлення від Бельгії. Прикметно, що цій інформації повірило не лише 89 % глядачів, а й найавторитетніші політики країни, до яких тележурналісти звернулися по коментарі.
Серед валлонів, яких обурюють постійні докори в депресивності, теж щороку зростає кількість тих, хто підтримує відокремлення. Але мріють вони не про окрему державу, а про приєднання до Франції. 2008 року на запитання: «Чи підтримуєте розпад Бельгії й об’єднання Валлонії з Францією?» – ствердно відповів кожен другий валлонець.
Через суперечки між лідерами фламандських і валлонських партій Бельгія прожила впродовж 2010-2011 рр. без уряду аж 541 день (світовий рекорд!). Але його замінила Рада корони, скликана монархом Бельгії Альбертом ІІ.

Країну ще не програно
Але після того, як парламент Валлонії проголосував за приєднання до неї Брюсселя, в обмін на надання реґіонам права самим визначати розмір податків помірковані нідерландомовні політики таки ввійшли до уряду, очоленого першим за кілька останніх десятиліть франкомовним прем’єром Бельгії Еліо ді Рупо. Він і тепер відкидає вимоги фламандських націоналістів, нагадуючи, що ті наразі перемогли на місцевих, а не федеральних виборах, які мають відбутися 2014 року.
Та й лідери сепаратистів визнають, що більшість фламандців не підтримує ідеї повної незалежності. Однак сподіваються, що ті змінять думку після поглиблення соціально-економічної кризи в ЄС. Як на те, саме зараз уряд Бельгії демонструє успіхи в протистоянні впливу всесвітньої фінансової кризи на економіку цієї держави.
Тепер фламандців і валлонів об’єднує те, що вони не погоджуються поступитися столицею. Адже Брюссель — франкомовний анклав посередині Фландрії. До слова, коли в бельгійського історика й політолога Андреаса Умланда запитали, що є спільного між його країною й Україною, то він пояснив: «Неабияка проблема полягає в тому, де саме мав би пройти кордон між двома частинами. Тобто сепаратизм зазвичай починається тоді, коли межі території добре визначені. Цього в українському випадку немає».
Та й у керівництві ЄС, Єврокомісії, на сепаратизм у країнах — членах євроспільноти реагують обережно, утримуючись від детальних коментарів. Щоправда, Піа Аренкільде Хансен, речниця ЄС, уточнила: «Кожен випадок розглядатимуть індивідуально — на основі запиту країни — члена ЄС, яка, до того ж, має окреслити чіткий сценарій імовірного надання незалежності. Тільки на базі цього можемо висловити нашу думку».
Переповідаючи цю заяву, «Радіо «Свобода» зауважує: «При цьому не відомо, чи визнають інші повноцінні країни-члени співдружності новостворену державу». А Кристіан Гільґрубер, професор Боннського університету, запевнивши в інтерв’ю радіостанції Deutsche Welle, що навряд чи вони погодяться на розпад Бельгії, додав: «У цьому питанні фахівці з міжнародного права — одностайні. Інша річ, коли йдеться про грубі порушення прав певної національної групи або ґеноцид, як це було з Косово».
Адже саме такого сценарію не бажає ні Іспанія, від якої прагнуть відокремитися баски, галісійці й каталонці, ні Франція, унезалежнитися від котрої намагається Корсика, ні Італія, де почуваються чужинцями німці Південного Тиролю, ні Румунія, у якій угорці Трансильванії повставали навіть проти диктатора Чаушеску.

Ігор Голод

Довідка
Королівство Бельгія — федеральна конституційна монархія на чолі з королем Альбертом II. Площа — 30 510 кв. км. Населення (станом на 2010 рік) — 11 млн осіб. 58 % із них — голандськомовні фламандці (нащадки франків — одного з германських племен), 31 % — франкомовні валлони (потомки романізованих белгів — одного з кельтських племен). В армії існують франко- й фламандомовні підрозділи. 1 % — німецькомовні. Багато міґрантів — турки, курди, марокканці (15 % населення Бельгії) — спілкуються рідними мовами.
Брюссель — одна з трьох земель і столиця Бельгії. Населення (за даними перепису 2002 року) — 959 тис. осіб. 80 % із них — тільки франкомовні, 50 % — двомовні, 20% — тільки голандськомовні.
Фландрія — одна з трьох земель Бельгії. Складається з п’яти північних провінцій — Західної й Східної Фландрії, Фламандського Брабанта, Антверпена й Лімбурґа. Площа — 13 522 кв. км (44,29 % території Бельгії). Населення (станом на 2010 рік) — 6,2 млн. осіб. Єдина офіційна мова — «флеміш» (фламандський діалект нідерландської), але французька, як і німецька й англійська, обов’язкові для вивчення в школах. А в 11 муніципалітетах Фландрії — суворо обмежені мовні пільги для франкомовної меншості.
Валлонія — одна з трьох земель Бельгії. Складається з п’яти її південних провінцій — Ено, Валлонський Брабант, Намюр, Льєж і Люксембург (останню з них не плутати з однойменною сусідньою державою!). Офіційна мова — французька. Але в побуті користуються й валлонською, лоренською, пікардійською та шампанською мовами, яким 1990 року надано статус реґіональних, а також люксембурзькою та німецькою. Площа — 16 844 кв. км. Населення (станом на 2010 рік) — 3 498 384 осіб.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...