Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 16, 2019

Українського нацгвардійця в Італії засудили до 24 років в’язниці

Автор:

|

Липень 17, 2019

|

Рубрика:

Українського нацгвардійця в Італії засудили до 24 років в’язниці
Віталій Марків

Суд присяжних італійського міста Павія 12 липня ц. р. визнав Віталія Марківа, колишнього бійця Національної гвардії України (НГУ) винним «у вбивстві за попередньою змовою з групою осіб» фотографа Андреа Роккеллі під час боїв під Слов’янськом 2014-го. Вирок — 24 роки за ґратами! Навіть Андреа Дзанончеллі, прокурор у справі, здивувався суворістю цього вердикту, адже просив лише 17 літ. «Жахлива новина! Італійський суд засудив Віталія Марківа до 24 років ув’язнення. Нема слів», — написав у Facebook Олесь Городецький, голова Християнського товариства українців в Італії.
Як повідомляє кореспондент «Радіо Свобода», п. Марків вирок не коментував, а після його оголошення вигукнув: «Слава Україні!», на що близько сотня українців, присутня в залі суду, відповіла: «Героям слава!». Коли бранця вивели зі зали суду, до нього пропустити його матір Оксану Максимчук. Після розмови зі сином вона заявила, що той тримається бадьоро та налаштований на оскарження справи. За словами п. Максимчук, італійське правосуддя «показало своє обличчя» і довело, що «не зацікавлене знайти правду», а судді продемонстрували неспроможність розібратися в тому, що сталося насправді.

Італія — Майдан — Донбас
Віталію Марківу — 29 років, народився у містечку Хоростків на Тернопільщині. 2003-го разом із родиною переїхав до Італії, де закінчив технічний коледж. Має громадянство України й Італії, через що може користуватися консульською підтримкою з українського боку. Повернувся до України під час Майдану, був у «Самообороні». З початком війни на Донбасі став волонтером, а пізніше й бійцем 1-го батальйону НГУ оперативного призначення ім. Кульчицького. Це підрозділ, що складався переважно з «майданівців». Воював під Слов’янськом, отримав звання старшого сержанта НГУ.
У червні 2017 року поїхав до Італії, щоб відвідати матір, але на летовищі Болоньї його заарештували італійські правоохоронці за підозрою у причетності до вбивства фотокореспондента Рокеллі внаслідок мінометного обстрілу в околицях гори Карачун біля Слов’янська 24 травня 2014-го. Судовий процес над Віталієм Марківим офіційно розпочався 6 липня 2018 року в Павії.

Суть справи
Головним свідком обвинувачення став французький журналіст Вільям Роглон, котрий уцілів під час того обстрілу. Він стверджував, що 24 травня 2014-го Віталій Марків як «командир» НГУ був причетний до щонайменше 30 мінометних ударів по підніжжі гори Карачун, де в ту мить перебували журналісти. Внаслідок цього загинув Роккеллі та його російський перекладач Андрій Миронов.
Раффаеле делла Валле, адвокат п. Марківа, заявив, що його підзахисний на той час був не офіцером, а старшим сержантом НГУ, тобто віддавати накази не міг. Захист також надав суду документи, отримані з України. Зокрема, довів, що батальйон ім. Кульчицького не мав у своєму розпорядженні мінометів, а використовував лише стрілецьку зброю. Крім цього, з позиції, де перебував сержант Марків, не було видно місця загибелі італійця, воно виднілося з іншого боку гори Карачун. «Позиція, де відповідно до наказу свого командира 24 травня 2014 року ніс службу Віталій Марків, мала сектор спостереження (с. Андріївка), відмінний від того, де було вбили італійського фоторепортера (залізничний переїзд перед керамічним заводом). Цю позицію на той час займали бойовики-сепаратисти, котрий очолював російський ватажок Гіркін. Звідти постійно обстрілювали українські підрозділи на Карачуні», — ще раніше заявив на суді Микола Балан, виконувач обов’язки командира НГУ. Сторона захисту особливо наполягала на виїзді на місце події (нагадаємо, що у липні 2014-го українські підрозділи вибили зі Слов’янська проросійських терористів, тепер місто перебуває під контролем України), однак обвинувачення відмовилося від проведення там слідчих дій. Так само проіґнорували пропозиції України створити спільну слідчу групу.
Натомість п. Дзанончеллі наполягав, що хоча Віталій Марків і не вчинив убивство особисто, але інформував вищих командирів НГУ про рух цивільних біля підніжжя Карачуна, а ті зі свого боку віддали сигнал вояками Збройних сил України (ЗСУ), котрі відкрили вогонь із мінометів. Прокурор стверджував, що Віталій Марків «у силу своїх службових обов’язків» не міг не знати, по кому будуть стріляти мінометники. За словами п. Дзанончеллі, український нацгвардієць був співучасником злочину, не беручи в ньому безпосередньої участі: «Там убивали журналістів. Крапка».
На одному з останніх засідань суду прокурор попросив визнати українця винним у співучасті в умисному вбивстві Роккеллі з можливим вироком — 24 років в’язниці. Водночас він закликав врахувати відсутність судимостей у п. Марківа і його хорошу поведінку під арештом та скоротити термін ув’язнення до 16 років, але додати один рік за «посягання на вбивство французького репортера Вільяма Роглона», котрий був у зоні бойових дій разом із Роккеллі. Так звинувачення вийшло на вимогу 17 років в’язниці, але реальний вирок виявився несподіваним навіть для прокурора.

«Україна своїх не кидає!»
Міністерство внутрішніх справ (МВС) України, якому підпорядковується НГУ, пообіцяло оскаржити вирок. «24 роки Віталію Марківу — несправедливе та ганебне рішення італійського суду. Воно буде оскаржене. Наш гвардієць і держава Україна не винні у загибелі репортера Роккеллі. Він став жертвою аґресивної Російської Федерації (РФ), яка розв’язала війну на Донбасі. Боротимемося далі!», — заявив Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ України.
Володимир Зеленський доручив Міністерству закордонних справ (МЗС) і Генеральній прокуратурі України (ГПУ) терміново зайнятися питанням повернення Віталія Марківа до України.
Раффаеле Делла Валле, адвокатові п. Марківа, під час оголошення вироку стало зле, до нього викликали «швидку допомогу». Після надання допомоги він заявив, що це для нього «вердикт, щоб еміґрувати з Італії». Захисник наголосив, що не згоден із рішенням, назвав його нелогічним і наголосив, що адвокати будуть звертатися до апеляційного суду. «Вирок суду присяжних у Павії є політичним і викликає зневіру в італійському правосудді. Без надії, я таки продовжую йти далі. Готуємо апеляцію на несправедливе рішення. Якби на місці Віталія був американський чи російський солдат, його б виправдали. Це вперше в Італії, коли засудили іноземного солдата, котрий воював за кордоном», — сказав «Радіо Свобода» п. Делла Валле.
До речі, крім винесення вироку Віталію Марківу суд Павії вирішив спрямувати запит на відкриття карного провадження щодо його колишнього побратима по службі в батальйоні ім. Кульчицького, а тепер народного депутата України Богдана Матківського. «Богдан із метою підтримки Віталія був присутній на суді, жодним чином не продемонстрував хвилювання чи будь-якого занепокоєння через таке безглузде рішення і вже повернувся в рідну Україну. Єдине що, нам довелося перебрати багато варіантів, де «переходити кордон, — розповів Євген Перелигін, посол України в Італії. Сам а. Матківський у соціальних мережах прокоментував сій вирок так: «Боротьба буде продовжена! Україна своїх не кидає!».

Ігор Берчак

А цей час

Пікет у Нью-Йорку

Представники української громади в США під стінами генерального консульства Італії у Нью-Йорку 14 липня вимагали звільнення Віталія Марківа. «Ми вважаємо, що ці докази неправдиві, а справа була сфабрикована. Ми вимагаємо від італійського уряду надати Марківу доступ до справедливого правосуддя». «Це (зображення на плакаті. — Ред.) міністр внутрішніх справ Італії на Червоній площі у футболці з Путіним. А тут він стоїть у футболці з написом «Ні — санкціям проти Росії». Коли маємо міністра внутрішніх справ із також позицією, то маємо і суди з такою позицією, і прокуратуру з такою позицією. Це упереджений суд, упереджене судочинство, і проти цього ми протестуємо», — заявили представники діаспори. На плакатах також були написи «Свободу Віталію Марківу», «Італійське правосуддя не повинно діяти за путінськими вказівками». Коли з консульства виходили співробітники та відвідувачі, пікетувальники скандували «Свободу Віталію Марківу!».

До теми
Італійська прокуратура розслідує можливу змову керівної партії «Ліґа Півночі» з РФ після повідомлення засобів масової інформації (ЗМІ) про таємну зустріч представників сторін. Вона нібито відбулася між російськими чиновниками й Джанлукою Савоїні, близьким помічником Маттео Сальвіні, віцепрем’єра Італії, міністра внутрішніх справ і лідера «Ліґи Півночі». Присутні, відповідно до повідомлень ЗМІ, обговорювали нафтову угоду, яка дозволила б партії отримати фінансування. Водночас італійське законодавство забороняє політичним партіям приймати внески від іноземних організацій.

Маттео Сальвіні у Москві

Як повідомляє Бі-Бі-Сі-Україна, сам Маттео Сальвіні ці твердження спростував. Він повідомив журналістам, що його партія «ніколи не брала рубля, євро, долара чи літру горілки як фінансування від РФ». За його словами, з Москви він привозив не гроші для партії, а лише сувеніри та подарунки для доньки. «Із Москви я завжди привозив матрьошки і «Машу і ведмедя» для моєї доньки», — запевнив він. Його помічник розповів італійським ЗМІ, що справді зустрічався з групою неназваних бізнесменів, але також заперечує будь-які порушення.
Маттео Сальвіні виступає за тісніші стосунки Італії з РФ та останніми роками кілька разів відвідував Москву. Він висловлював захоплення Путіним і не раз засуджував санкції Європейського Союзу проти РФ. Під час візиту до Риму 4 липня ц. р. Путін особливо наголосив в інтерв’ю часопису Corriere della Sera: «Пан Сальвіні привітно ставиться до нашої країни». «Ліґа Півночі» — партія ультраправого спрямування, її заснували 20 років тому. Партія виступає за незалежність північних провінцій Італії й утворення держави Паданія зі столицею в Мілані, проте має представництво в парламенті й уряді Італії.

Коментар експерта
Аркадій Бабченко, російський журналіст, котрий отримав політичсний притулок в Україні:
— Вирок Віталію Марківу — це крах італійського правосуддя. Це шок. Раніше я думав, що світі є тільки одна країна, що повністю схибнулася на тому, що українські фашисти вбивають мирних громадян, тепер виявляється, що їх дві.
Залишимо осторонь той факт, що судити солдата за захист свободи та незалежності своєї країни — просто маячня, від початку і до кінця. Може, ви ще й Гемінгвея засудите до 24 років? А що? Точно так само пішов на війну добровольцем, доповідав командуванню про просування військ, воював, правда, на вашому боці й у вашій армії, але яка для правосуддя різниця? Вбивця ж.
Залишимо осторонь навіть той факт, що якщо італійська прокуратура заявляє про те, що Марків скоїв воєнний злочин. То якого біса ви судите його цивільним судом? Тобто, ви вважаєте, що Марків, батальйон ім. Кульчицького і 95-та бригада — це група осіб, яка за особистою ініціативою, за злочинною змовою, на особисті кошти, закупила артилерію, міномети, бронетранспортери і поїхала на Карачун із наміром вбити там італійського громадянина Рокеллі? А все інше — не суттєво: вторгнення Росії, окупація України, анексія, боротьба за суверенітет — це так, нічого не значущі для судового процесу дрібниці. Віталій Марків, виконуючи в банді «Збройні сили України» роль навідника, доповів про пересування громадянина Рокеллі і наказав своїм підручним вбити його. Саме так, треба розуміти, на думку італійського правосуддя, виглядали події?
Даруйте, друзі, але від цих вироків втрачаю здатність використовувати політес і запитаю прямо: ви ідіоти? Цих двох пунктів і так вже досить позаочі, щоб послати італійське правосуддя під три чорти, але Бог із ним, навіть якщо і грати за цими правилами, то ось що ми маємо.
Події розвивалися таким чином. Щоб не допустити входу українських військ до Слов’янська, бойовики перегородили залізничний переїзд із боку Карачуна потягом із товарних вагонів. Під цими вагонами у них був і спостережний пункт, і блокпост, і точка опору. Сергій Пономарьов фотографував там бойовиків — озброєні люди ведуть вогонь у бік позицій української армії.
Тобто, це абсолютно воєнний об’єкт. Це навіть не приміщення дитячого садка, яке захопили бойовики і влаштували в ньому спостережний пункт або мінометну позицію, яку можна було б хоч гіпотетично віднести до цивільних об’єктів. Ні, це споруда з металу, зведена спеціально для ведення бойових дій, далеко від цивільних об’єктів і переміщення цивільних осіб. Тобто абсолютно законна, еталонна військова ціль.
Ось свідчення свідка, французького фотографа Роглона — третього журналіста, котрий був у тій машині з Рокеллі й Мироновим, але залишився в живих: «Андреа сказав мені, що той потяг був потрібен для того, щоб перешкоджати в’їзду танків. Тоді ми побачили на вулиці чоловіка в цивільному, котрий сказав, щоб ми йшли, бо там перебувають військові. Миронов відповів: «Гаразд», і ми один за одним вирушили назад, до автомобіля. Минуло п’ять-шість секунд, і ми почули автоматні черги, що били по нас. Стрибнули в глибокий рів, із нами залишився той чоловік у цивільному, котрий попередив нас про присутність військових. Звідти ми знову спробували дістатися до машини. Дійшовши до того місця, де вона стояла, ми почекали дві-три хвилини, поки солдати перестануть стріляти. В той момент почалися постріли з гранатомета. Одна граната потрапила в машину, і ми зрозуміли, що вони цілили саме в неї. Ми ховалися в канаві, і ніхто не міг нас бачити.
Тоді ми вирішили повернутися назад, до потяга. Скільки разів вони стріляли по нас із гранатомета? Не знаю, я перестав рахувати, коли дійшов до десяти. Один постріл зніс дерево, інший снаряд упав поряд зі мною, я був поранений, поглянув собі на ноги, щоб зрозуміти, є кровотеча чи ні. На щастя, я міг рухатися. Третій постріл потрапив між водієм таксі, Андреа і Андрієм, для них обох він виявився смертельним. Водій і чоловік у цивільному підвелися та попрямували до машини. Я знову піднявся, пройшов повз тіл Андреа й Андрія. Виліз із канави, подався до машини, яка вже була наполовину знищена. При цьому нас усе ще обстрілювали. Водієві і другому чоловікові вдалося виїхати на таксі. Мені не вдалося сісти в машину й я знову стрибнув у канаву.
Я взяв телефон, визначив місце свого розташування, відправив повідомлення іншим друзям-журналістам. При цьому стало чутно шум: хтось іще спустився в рів, стрілянина тривала. Я закричав: я журналіст, потім пішов у бік виходу, спробував обійти завод. Тут опинився перед групою з приблизно двадцяти проросійських солдатів, котрі тільки-но сюди підійшли. Вони ображали мене, вимагали, щоб я забирався геть. Я пішов уперед, піднявши руки вгору і повісивши камеру так, щоб її було добре видно. Я йшов так, поки не зупинилася машина. Я сів у неї, попросив відвезти мене в госпіталь, в той час, як позаду в нас продовжували стріляти».
Тобто, журналісти під час ведення бойових дій приїжджають на воєнний об’єкт, повністю усвідомлюючи, що це — воєнний об’єкт. У місті, захопленому російськими збройними формуваннями. Їх хтось помічає і відкриває автоматний вогонь. Оскільки від Карачуна, де перебували українські військові, до переїзду два кілометри, то це не могли бути українські військові. Можна гіпотетично припустити, що якась диверсійна група (ДРГ) спустилася вниз, на дистанцію прямого пострілу, але і в цьому випадку не збігається — журналісти були з одного боку потяг, гіпотетична українська ДРГ мала тоді бути з іншого боку потяга, і бачити Рокеллі не могла.
З Карачуна чують стрілянину на воєнному об’єкті противника — абсолютно законної військової цілі, що стоїть окремо від цивільних об’єктів, зауважують підвищення активності супротивника і відкривають вогонь на ураження. Які тут узагалі можуть бути питання?
Але залишимо право на захист своєї країни осторонь. Може, ці терміни незрозумілі італійському правосуддю. Припустимо, що Марків має телескопічний рентгенівський зір і вирахував, що за металом перебували саме цивільні журналісти і мав умисел убити саме їх.
Рокеллі та Миронов загинули від мінометного обстрілу. Не гранатометного, свідок помилився — мінометного. Миронову відірвало половину голови, витягнуті з автомобіля осколки — мінометні. Від місця його перебування до переїзду, повторюся, — два кілометри. Тобто, саме він вбити їх не міг.
Прокуратура не каже, що їх убив сам Віталій. Вона заявляє, що Марків, помітивши цивільних журналістів, чітко усвідомлюючи, що вони цивільні журналісти, і віддав наказ на відкриття по ним вогню. Одне запитання — кому?
Віталій Марків — шеренговий НГУ. Нацгвардія жила тоді в приміщенні, що стоїть в глибині групи будівель на Карачуні. Найважчим озброєнням у цього підрозділу був один автоматичний гранатомет, але він був несправний. Єдина зброя, яка хоча б гіпотетично могла дістати до переїзду була несправною. Все інше — стрілецька зброя і ручні гранатомети. Решта озброєння перебувала не в підпорядкуванні НГУ й їм віддавати накази Марків не міг у принципі.
Тут можна заперечити, що Марків був спостерігачем і лише доповів про переміщення, але тоді повернімося до того, з чого почали. Отже, це війна. А тоді, якого біса ви судите Марківа цивільним судом за звинуваченням у побутовому вбивстві?
Більш того, звільнення Слов’янська тоді намагалися зробити показовою військовою операцією з мінімальними руйнуваннями і з мінімальними жертвами серед цивільного населення. Удари з Карачуна завдавалися лише по виявлених цілях і тільки точкові. Більше того, якщо удар по ідентифікованій цілі міг становити небезпеку для цивільного населення, його не завдавали. Позиція «Нони» у дворі церкви була відома, але у відповідь вогонь не відкривали, бо було небезпечно для цивільного населення.
І ось на тлі всього цього — маячня про навмисне вбивство. І за всю цю маячню італійський суд засуджує людину до 24 років в’язниці. Солдата, котрий захищав свою Батьківщину. Звинувачувати Марківа у вбивстві Рокеллі та Миронова — це приблизно, як звинувачувати його в збиванні «Боїнґа». Автомат же у нього був. Літаки, що пролітають над головою, бачив. І рація була. Міг доповісти.
Жодного доказу у справі. Крім кимось комусь сказаної фрази, яку нібито Марків сказав йому по телефону: не їдьте на переїзд, по ньому можуть відкритий вогонь. Тобто, обвинувачення стверджує, що хтось нібито чув, що Віталій попередив іншого італійського журналіста, що поява того на воєнному об’єкті під час ведення бойових дій може бути небезпечною. І звинувачення трактує ці слова як доказ у вбивстві. Сам Віталій цю фразу взагалі заперечує.
Звідки ростуть ноги у цієї справи, не сумніваюся ні на секунду. Опублікований запис таємних перемовин італійських ультраправих про фінансування з боку Кремля. Італійська націоналістична партія «Ліґа Півночі» отримує або хотіла отримати фінансування з боку РФ. Про це свідчить запис таємних перемовин між представниками цієї політичної організації і росіянами в московському готелі «Метрополь». Запис, який оприлюднило видання BuzzFeed, зробили в жовтні 2018-го. «Ліґу Півночі» очолює віце-прем’єр Італії Маттео Сальвіні. Про його візит до Москви з метою таємних перемовин писав італійський тижневик L’Espresso ще в лютому ц. р. Він зустрічався з російським віце-прем’єром Дмитром Козаком і йшлося саме про фінансування партії.
Це черговий виток російської гібридної війни. Й Італія — чи дурості, чи з якихось інших стимулів грає на боці РФ. Дозвольте пораду, мої італійські друзі. Одного разу ви вже загравали з диктатором. Бажаючи сформувати нову націоналістичну Європу. І потім дуже сильно пошкодували про це. Пошкодуєте і цього разу. Повірте мені. А Україна повинна зробити все, щоб витягнути свого солдата.


About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...