Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Aug. 16, 2018

Століття відновлення Української держави відзначили походом на могили

Автор:

|

Червень 07, 2018

|

Рубрика:

Століття відновлення Української держави відзначили походом на могили

Початок ходи

У княжому місті Перемишлі існує стійка традиція, за якою першої неділі після Зелених свят упродовж сотні років святочно вшановують пам’ять воїнів Української галицької армії й армії УНР та УПА, похованих на Українському військовому цвинтарі с. Пікуличі (тепер це — територія міста Перемишль).
Табір для українських воїнів був створений сто років тому на території колишніх австрійських казарм. Своїми грудьми українські воїни захищали Польщу від більшовицької аґресії. Їм мала допомогти армія генерала Ґалера, замість цього вона атакувала їх, роззброїла і засадила до таборів 30 тис. вояків.
Пикуличі стали місцем інтернування вояків української армії, переважно 1-ї Запорізької дивізії. Наприкінці 1919-го у таборі перебувало 2 978 полонених та інтернованих. В лютому 1921 року в таборі було 3317 інтернованих українців: 805 офіцерів, 2445 солдатів і 77 жінок із дітьми. Незважаючи на важкі умови життя, у грудні 1920-го було організовано сатиричний журнал «Жало» та Спілку піклування за хворими. Українці Перемишля і околиць до табору носили харчі інтернованим. Після масових епідемій дизентерії та тифу, антисанітарних умов, які панували в таборі у 1919-1921 рр., померло більше 2 тис. українців.

На цвинтарі

Під час панування комуністичного режиму у Польщі територію цвинтаря перетворили на сміттєзвалище, а 1960 року знищили металевий хрест. Відновила цвинтар лише 1990-го українська громада Перемишля на чолі з підприємцем Ярославом Сидором. Встановили й копію знищеного хреста. Тоді ж відновилася традиція походів української громади від катедрального собору УГКЦ до військового цвинтаря у Пикуличах.
1989 року невелика група перемишльських українців принесла квіти на могилу померлих. 1994-го цей український некрополь назвали Українським військовим цвинтарем. 2000 року площу цвинтаря розшили і поховали останки 47-х вояків УПА, котрі загинули 6 січня 1946 р. в місті Біча на чолі з курінним Михайлом Гальо («Коником). «Це Був для нього останній Свят-вечір, — згадує Михайло Озимко, учасник того бою. — Наша мета була піти у відплатну акцію проти Бірчі, щоб знищити це вороже кубло, яке палить українські села, грабує наших селян. Отже, це — справжній військовий цвинтар».
3 червня цьогорічне Свято національної пам’яті розпочалося молитвою у Кафедральному соборі Української греко-католицької церкви (УГКЦ) св. Івана Хрестителя у Перемишлі. Божественну Святу Літургію очолив владика Михайло Колтун, єпископ Сокальсько-Жовківської Єпархії та капелан Збройних сил України (ЗСУ). У Літургії співслужили: архієпископ Іван Мартиняк; о. митрат Богдан Степан, протосинкел і парох Перемишля; о. Володимир Коткевич, протосинкел Сокальсько-Жовківський; о. Степан Макар, синкел Сокальсько-Жовківський; о. Василь Дяків, канцлер Сокальсько-Жовківський; о. Павло Рогунь, канцлер Перемисько-Варшавський; о. Христофор Блажеєвський, парох Ярослава; о. Борис Гороховський, капелан ЗСУ; о. Володимир Ващук, капелан ЗСУ; о. Віталій Лупій; о. Антоній Яцура ЧСВВ; о. диякон Ігор Лемик.
На урочистість прибули делегації з Республіки Польща (РП) й України: Микола Ярмолюк, радник Посла України у РП; Василь Павлюк, Генеральний консул України у Любліні; Максим Музичко, консул України з Кракова; Олександр Бачик, Почесний консул України в Перемишлі; Олег Синютка, голова Львівської обласної державної адміністрації з двома заступниками; Олександр Ганущин, голова Львівської обласної ради; Евген Чолій, президент Світового конґресу українців; Петро Тима, голова Об’єднання українців Польщі; Володимир Середа та Соломія Риботицька, представники товариства «Надсяння» зі Львова. Традиційно до проведення урочистостей приєднався оркестр Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного.
Польську делегацію репрезентували: Вальдемар Шумний, представник маршалка Підкарпадського воєводства; Малґожата-Майка Онишкевич, представник Підкарпадського воєводи; Януш Гамрищак, віце-президент Перемишля.
Після завершення Святої Літургії усі учасники урочисто пройшли вулицями Перемишля до Українського військового цвинтаря (Пикуличі). Ходу охороняли дуже багато поліціянтів, щоб не допустити до провокацій із боку польських націоналістів. Однак колону зустріли троє людей, котрі розгорнули транспарант із написом: «Сусіди-українці, застерігаємо: достатньо брехні, і буде з вас мовчання. Ніяких символів і знаків бандеризму й УПА на території Польщі». Поляки колону не супроводжували, лише стояли вздовж дороги, якою йшли учасники маршу. Тому до кінцевої точки — українського військового кладовища — дійшли без інцидентів.
Перемишль — це місто, в якому від непам’ятних часів жили і живуть поляки, українці й євреї. Навіть за часів комуністичної Польщі там не було міжнаціональних конфліктів. Після падіння комунізму справа між поляками й українцями була повністю нормалізована. Прекрасну ідею взаємної пошани проголосив папа Іван Павло ІІ, котрий поширював братолюбство. Взаємини між поляками та українцями погіршали, коли в РП до влади прийшла партія «Право і справедливість» (ПіС).
Ярослав Качинський, голова ПіС, тепер радить українцям, кого їм любити, а кого ненавидіти. І ця наука проливається струмком на польську вуличну «еліту», яка в Перемишлі організовує свої походи і перед Українським народним домом вигукує «Смерть Українцям!». Мені пригадалися події 26 червня 2016 року, на яких я мав змогу також побувати, коли група націоналістично налаштованих молодиків у чорних футболках із перекресленим портретом Степана Бандери втрутилися в ходу до Пикулич та ображала українців. Інші провокатори несли прапори з написами: «Хто хвалить фашисту Бандеру, сам стає фашистом!» або «Українці-бандерівці та їхні посіпаки — геть із Польщі». Молодики провокували бійки та супроводжували ходу аж до цвинтаря. За часів президентства Александра Квасьневського, Леха Качинського і Броніслава Коморовського таке було просто неможливим.
Та цього року для охорони було залучено стільки поліції, що навіть націоналістичні вандали не ризикнули вдатися до відвертих антиукраїнських провокацій. Після відправленої панахиди на цвинтарі змістовну проповідь виголосив владика Михайло Колбун, після нього виступило дев’ятеро інших промовців, котрі охарактеризували політичну епоху полонених і на високому рівні оцінили сучасну політичну ситуацію в Україні та світі. Під час промов на могилу делегації та приватні особи складали вінки з живих квітів. Святкування завершилося спільним виконанням державного Гімну України.
Цього року урочистостях могло бути значно більше учасників. Але на полько-українському кордоні поляки заблокували п’ять автобусів з людьми, котрі прямували для участі в поминальних заходах, але були змушені повернутися додому.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...