Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 17, 2018

Скільки шаріату прийме Європа?

Автор:

|

Листопад 29, 2012

|

Рубрика:

Скільки шаріату прийме Європа?

Кількість мусульман у Європі зростає. Вони живуть за законами шаріату та вимагають у судах, аби рішення приймалися згідно з ісламським правом. Чи не суперечить це європейським нормам? «Не хочу платити матеріальну допомогу своїй австрійській дружині після розлучення», — заявив чоловік із Саудівської Аравії у віденському суді. При цьому він посилався на мусульманське законодавство. Пара брала шлюб у Саудівській Аравії, а тамтешнє правосуддя спирається на шаріат. Зокрема, якщо справа дійде до розлучення, жінка має право три місяці отримувати грошову компенсацію. Також чоловік може заплатити одноразові відступні. Через три місяці після розлучення він більше не буде винен колишній дружині нічого.

У європейських цивільних процесах діє принцип, за яким, під час ухвалення вердикту беруться до уваги місце, де сталася суперечка, і національність позивачів. Отже, якщо на батьківщині одного з подружжя діє ісламське право, це мають застосовувати й у Європі. Так аргументував свою позицію розлучений мусульманин.

Мусульманським звичаям — не місце у школах
Але не так просто відповісти на запитання, наскільки шаріат інтегрується в європейську систему правосуддя. Не існує інстанції, котра б однозначно трактувала норми ісламського права та могла порівняти його з європейським. Інакше трактувати закони та нав’язувати принципи правосуддя змогли б об’єднання нацменшин й навіть приватні особи.
Коли в Німеччині дискутували, чи можуть молоді дівчата ходити до школи в хустках, робоча група Німецької ісламської конференції констатувала, що це не порушує шкільного порядку й не може бути заборонене. Для Некли Келек, соціолога та публіцистки німецько-турецького походження, це стало ознакою того, що в школах намагаються запровадити шаріат. «Посилати дівчат після 14 років у школу з хустками на головах не має нічого спільного зі свободою віросповідання. Це також не має нічого спільного з батьківськими правами та вихованням. Ідеться про порушення людських прав, гарантованих Конституцією, а також про дискримінацію», — переконана соціолог.

Загроза для демократії
Непорозуміння з нормами шаріату стосуються найчастіше сімейного права, розповідає Гайко Геніш, історик Віденського інституту історичних і суспільних наук Людвіґа Больцмана. Чи має батько 14-річної дівчини одягти її до школи в хустку? Чи повинен чоловік після розлучення платити колишній дружині відступні? Якщо посилатися на норми шаріату під час вирішення цих суперечок, треба було би запровадити паралельно юстицію для мусульман і надати їм особливі права. А це може погано скінчитися, вважає п. Геніш.
«Особливі права ділять суспільство на самовільні групи, у цьому випадку — на релігійні об’єднання, що не сприяє інтеграції. Особливі права за своєю суттю завжди колективні та стосуються громад, а не окремих людей. В екстремальних випадках це може призвести до ізоляції цілих груп населення», — пояснює історик. Він також наголошує, що одночасне існування кількох правових систем загрожує основам демократії: усі рівні перед законом і в однакових ситуаціях мають однакові права.

Шаріат як система цінностей
Усі ці страхи – невиправдані, заперечує Мустафа Серік, багаторічний Великий муфтій із Боснії. Шаріат — це ісламський погляд на світ, філософське трактування, вказівник на все життя й те, що визначає мусульманську ідентичність в усіх країнах, формулює універсальні цінності, як християнські десять заповідей, каже він. Та все це не є вирішальним для юстиції, адже ніде в Європі не користуються релігійним, тобто канонічним законодавством, наголошує п. Серік: «Європу засновано на демократії. Народ обирає парламенти, парламенти приймають закони, суди виконують закони. І судді не запроваджують релігійних законів». Тут радше йдеться про фобії західного суспільства, вважає муфтій.
У випадку з австрійсько-мусульманським розлученням віденський суд замислився, чи не будуть норми шаріату щодо виплати грошей дружині порушувати австрійське право. Мовляв, аби зігнорувати закордонні закони, треба, щоби вони суперечили основам австрійського судочинства, наприклад, обмежували особисту свободу чи заперечували принцип рівності.
Урешті-решт віденські судді вирішили, що правило, за яким один із подружжя отримує «відступні» протягом трьох місяців після розірвання шлюбу, не суперечить основам австрійського права. В Австрії платити утримання колишній дружині необхідно лише в тому разі, якщо її рішенням суду визнано непрацездатною або вона виховує дітей дошкільного віку. Крім того, платити мусять лише чоловіки, яким це дозволяє рівень доходів. Отже, чоловік із Саудівської Аравії процес виграв.
Українська служба Deutsche Welle

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...