Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Aug. 16, 2018

РП продовжує звинувачувати Україну в подіях 75-річної давнини

Автор:

|

Липень 19, 2018

|

Рубрика:

РП продовжує звинувачувати Україну в подіях 75-річної давнини

Матеуш Моравецький

Українсько-польські стосунки (точніше, їхнє стрімке погіршення) не полишають перших шпальт засобів масової інформації по обидва боки кордону. Формальний привід — 75-ті роковини «Національного Дня пам’яті жертв ґеноциду, скоєного українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої», офіційно встановленого Сеймом Республіки Польща (РП) 2016-го.
Зрозуміло, що з цієї нагоди не скористався лише останній ледар у польській політиці. Щоправда, фантазії явно забракло: практично всі повторювали слогани, які давно набили оскомину: «запорукою примирення між Україною та РП є історична правда (тобто визнання українцями завданих кривд полякам у роки Другої світової війни — Ред.)»; «Варшава ніколи не погодиться на прославляння в Україні ОУН і УПА й їхніх лідерів (чому РП має «призначати» українцям їхніх героїв? — Ред.)»; «Київ мусить зняти мораторій на проведення поляками пошуково-ексгумаційних робіт в Україні, а кожна жертва антипольського ґеноциду на теперішніх західноукраїнських землях має отримати свою могилу і хрест на ній (яким чином фізично встановити особи всіх похованих — незрозуміло — Ред.)».

У кожного — своя «арифметика»
Показовим можна вважати виступ 12 липня ц. р. Матеуша Моравецького, прем’єр-міністра РП, котрий після покладання вінка до пам’ятника жертвам трагедії у Волинському сквері у Варшаві, офіційно дав обітницю «не припиняти зусиль, поки не буде з’ясовано всю правду і доки кожен із тих, хто був жорстоко вбитий, не буде вшанований», повідомляє інформаційна агенція «Укрінформ».
Цікаво, що 8 липня Петро Порошенко під час відкриття в селі Сагринь на Холмщині (РП) Меморіалу пам’яті українців, котрі загинули від рук польських «хлопських батальйонів» та підрозділів Армії крайової (АК) 10 березня 1944 року, зробив майже ідентичну заяву. «Страшні сторінки минулого не повинні бути визначальними для сьогодення і точно не повинні бути визначальними для нашого спільного європейського майбутнього… Будь-який злочин проти мирного населення не має виправдання і ніколи не має бути виправданим. Ми всі схиляємо голови перед пам’яттю українських і польських жертв Волинської трагедії, рішуче засуджуємо скоєні проти українців і поляків злочини і засуджуємо тих, хто їх скоював», — наголосив Президент.
Але у Варшаві — власна «арифметика». Місцеві політики публічно маніпулюють числами втрат, щоразу наголошуючи на співвідношення загиблих: майже 100 тис. поляків проти близько 5 тис. українців. Цю страхітливу «табличку множення» заперечує навіть значна частина польських істориків, стверджуючи, що в період Волинської трагедії вбили близько 30-40 тис. поляків і близько 16 тис. українців.

400 банд НКВС
І тим більше ніхто у Варшаві не переймається свідченнями професійних істориків, котрі наголошують на «російському сліді» в тих подіях. «Відомо, що в Галичині та на Волині діяло близько 400 банд НКВС, які видавали себе за українських партизанів. Саме ці бандити могли не лише вбивати безневинних мирних людей — як українців, так і поляків — а й чинити жахливу наругу над жертвами. Це робилося навмисне для того, щоб, з одного боку, налаштувати місцеве українське населення проти національного визвольного руху, а, з іншого, вбити клин у стосунки між українським і польським народами. Значною мірою цей рух був спричинений і недалекоглядною національною політикою Другої Речі Посполитої на західноукраїнських землях, особливо на Волині, яка, на відміну від Галичини, раніше входила до складу московської імперії і не мала усталених європейських традицій демократії та поваги до людського життя. Фактично ж, вчиняли злочини проти людяності як українці, так і поляки. Різниця лише в кількості жертв. Саме це є головним каменем спотикання», — писала свого часу «Історична правда».
Також впадає в око, що польська Римо-католицька церква намагається не втручатися в українсько-польські історично-політичні суперечки. Її позиція така: «Для Бога немає різниці: польська чи українська це жертва, і скільки було вбито — десять осіб чи тисячу. Смерть невинної істоти має боліти однаково, а не за національною ознакою».

«Велика провокація» за участі… Президента України
Однак, польські політики діють по-своєму. Люблінський воєвода Пшемислав Чарнек звернувся зі заявою щодо відкриття карної справи проти Григорія Купріяновича, голови Українського товариства в Любліні. Воєвода вважає «великою провокацією» відкриття в с. Сагринь Меморіалу пам’яті українців за офіційної участі Президента України Петра Порошенка. «Пан Купріянович однозначно порівнює події в Сагрині з подіями на Волині. Порівнює 130 тис. (навіть не 100 тис. — Ред.) жертв ґеноциду з кількомастами особами, котрі загинули в Сагрині. На мою думку, це може бути злочином», — вважає воєвода, повідомляє Onet.pl.
Тобто, державний чиновник РП високого рангу називає президента сусідньої держави «провокатором». Петро Тима, голова Об’єднання українців у Польщі, назвав це «найгіршим висловлюванням польського чиновника про Україну й українців з часів появи демократичної Польщі 1989 року».
Люблінський воєвода при цьому посилається на положення Карного кодексу РП, яким передбачена відповідальність за «зневагу народу чи Польської держави», а також на ст. 55 скандального закону про Інститут національної пам’яті (ІНП). Проблема в тому, що польський ІНП, на відміну від свого українського аналогу, має право на проведення розслідувань, що загрожують кримінальним покаранням.
Водночас за лаштунками залишився один момент. Приклад с. Сагринь показовий тим, що знищенням мирного українського населення тут займалися в т. ч. сили АК, яку в сучасній Польщі вважають офіційною армією, що діяла в підпіллі під командуванням польського уряду у вигнанні. Іншими словами, до воєнного злочину були причетні сили, які підкорялися уряду, правонаступником якого вважає себе теперішня РП. Але про це ні в Любліні, ні у Варшаві нічого не говорять. Водночас на честь офіцерів АК Станіслава Басая та Зенона Яхимка, котрі координували атаку на Сагринь, названо вулиці у польських містах Грубешів і Томашові-Любельському.
А вся «провина» п. Купріяновича хіба в цих словах з його публічного виступу в Сагрині: «74 роки тому загинули тут громадяни Республіки Польща — православні українці, мешканці цієї землі, на якій століттями жили їхні предки. Загинули вони від рук інших громадян Республіки Польща тому, що розмовляли іншою мовою, ніж більшість, та були іншої віри. Той злочин проти людяності здійснили члени польської нації — партизани Армії крайової, котрі були солдатами Польської підпільної держави».

Історія — далеко, а вибори — поруч
Навіть після особистої зустрічі президентів двох держав під час саміту НАТО 11-12 липня в Брюсселі (Бельгія) про спробу порозуміння говорити складно. Анджей Дуда, президент РП, розповідаючи після саміту НАТО польським журналістам про прохання Петра Порошенка змінити польський закон про ІНП, зауважив, що в українців у самих «стирчать вуха», мовляв, із 2015 року в Україні функціонує закон, яким «прославляють» злочинні в Польщі ОУН та УПА (закон «Про правовий статус і вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX ст.» — Ред.).
Зрозуміло, що попереду історичного воза йде сьогоденна політика. Восени в РП пройдуть місцеві вибори. У південно-східних воєводствах, прикордонних із Україною, тема «історичних провин» українців обіцяє бути одним із ключових інструментів для мобілізації прихильників чинної влади з партії «Право і справедливість».
«Офіційна Варшава не може йти всупереч конфлікту, який сама ж донедавна роздмухувала, і не має бажання (або можливості) впливати на своїх однопартійців на місцях. Адже у «волинському пантеоні» українцям віддані дві ролі: або жорстоких різунів, котрі звіряче вбивали невинних поляків, або благородної меншості — тих, хто рятував поляків від УПА. Ролі жертв для українців цей дискурс не передбачає… Джин ненависті вийшов уже занадто далеко, щоб його можна було б так просто повернути у пляшку», — підсумовує «Європейська правда».

Ігор Берчак

До теми
Незважаючи на значне погіршення стосунків двох країн, українських заробітчан у РП не меншає. Видання Dziennik Gazeta Prawna описує своєрідну green card для українських родин. Після року роботи з офіційним дозволом на тимчасове проживання працівник із України матиме право викликати до РП своїх найближчих родичів, котрі також можуть отримати роботу. Після двох із половиною років можна буде подати документи на постійне проживання в РП цілої родини. Передбачається, що спрощеним правом оформлення постійного перебування в РП може зацікавитися майже 200 тис. осіб, понад 80 % з них становитимуть українці, пише Dziennik Gazeta Prawna. Експерти вважають, що великий наплив працівників з-за кордону допоможе РП закрити демографічну прогалину на кілька наступних років, адже багато поляків працездатного віку та відповідної кваліфікації виїхали на роботу в інші країни Європейського Союзу.

About Author

Meest-Online

Loading...