Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 22, 2018

Паради суверенітетів

Автор:

|

Жовтень 01, 2012

|

Рубрика:

Паради суверенітетів

По всій планеті бунтують автономні реґіони

Цього року події вже в третій державі поспіль засвідчили, що федерації — нетривкі.

А починали з мови!

Позаминулого тижня 2 млн маніфестантів на вулицях Барселони — столиці Автономної області Каталонія — закликами до виходу зі складу Іспанії тільки підтвердили застереження 67 українських громадських організацій щодо того, що надання російській мові статусу реґіональної призведе до федералізації України, а відтак — до її розпаду. Адже в Каталонії також розпочинали «лише» з вимог щодо статусу каталанської мови. Та ще торік участь у консультативному референдумі щодо незалежності цієї автономії взяла лише третина виборців у її столиці, і 91 % їхніх голосів «за» не дав жодних наслідків.

І все ж тамтешні сепаратисти розширили плацдарм своєї незалежності. По-перше, каталанська мова, як і російська — в Україні, має статус реґіональної вже в трьох автономіях Іспанії — Каталонії, Валенсії й на Балеарських островах. Хоч її лексична спорідненість з іспанською складає 85 %. Та й предками як каталонців, так і іспанців були ті ж іберійці й кельти.

Але, по-друге, позаяк їхні нащадки, як і українці, століттями жили в різних державах (одні — у королівстві Кастилія і Леон, інші — у Барселонському графстві й Араґонському королівстві), то, відповідно, відмінностей між ними теж не бракує. По-третє, каталонці, як і російськомовні — в Україні, повсякчас полемізують на тему «хто кого годує».

Позаяк їхня автономія — потужніша, аніж інші частини Іспанії (шоста частина населення цієї держави виробляє тут 20 % її валового внутрішнього продукту), у ній завжди вимагали залишати їй щораз більше зібраних тут податків. А в часи економічної нестабільності наполягали гучніше. 1932 року це призвело до надання Каталонії обмеженого автономного статусу, скасованого 1939-го диктатором Іспанії Франциско Франко й повернутого 1979-го. Але практика навіть відносної самостійності каталонців сприяла тому, що частка прибічників унезалежнення поступово зросла. І хоча ще недавно проти виходу зі складу Іспанії було 40 % каталонців, під час економічної скрути їхні лави рідіють.

Розлучає скрута?

Тож якщо 2005 року за вихід з Іспанії були 16 % опитаних каталонським соціологічним інститутом CEO, то 2009-го — уже 20 %. А Вільний університет Каталонії запевнив, що 2008 року незалежності прагнули 62 % респондентів. Та хоч 2006-го за більшу самостійність і статус нації голосували вже 74 % учасників референдуму в Каталонії, проіґнорували його 50 % виборців. Парламент Іспанії таки визнав тоді їх нацією й погодився надати панівний статус каталанській мові та залишати там половину зібраних податків, але Конституційний суд не поспішав це візувати.

Бо хоч рідною для половини населення Каталонії є іспанська мова, нею там уже не викладали в жодній школі. І за вивіски на крамницях не каталонською — штрафували. 2009 року, аби пришвидшити тлумачів Конституції, на консультативному референдумі в місті Ареньш-да-Мун у Каталонії за незалежність проголосували вже 96,2 % виборців. А через три місяці в 167 інших містах — від 86 до 100 %.

Тож через півроку Конституційний суд виключив зі статуту автономії пункти про націю й панівний статус каталанської. Але після того, як цьогоріч рівень безробіття в Іспанії сягнув 25 %, а її уряд визнав потребу допомоги міжнародних кредиторів, — сепаратистів побільшало. Обурюючись, що з Каталонії забирають на 12 млрд EUR більше, аніж повертають, вони закликали провести 2014 року остаточний референдум за незалежність.

У вересні ц. р. міська рада містечка СанПедро-де-Торельо зажадала його вже й негайно. А іспанські генерали пропонують увести в Каталонії воєнний стан. Але не бракує й тих, хто вважає, що ця автономія лише шантажує погрозами виходу з Іспанії, аби отримати чергові поступки: «вимагають сотню, щоби отдержати десять».

Сепаратисти перемагають

А на початку вересня сепаратисти перемогли на парламентських виборах у Квебеку — одній із провінцій Канади. І це — теж «дзвіночок» для України, де реґіональний статус російської мови здатний призвести до федералізації, а потім — розпаду. Адже канадці Квебеку — франкомовні, тоді як решта Канади — англомовна. Але 43 % виборців не в останню чергу голосували за сепаратистську Квебекську партію тому, що ліберали не впоралися там із негараздами в економіці.

Відтак 43 % квебекців, по суті, схвалили обіцянку сепаратистів провести референдум щодо незалежності провінції. Хоч на аналогічних 1980-го й 1995 року за це голосували лише, відповідно, 40 % і 49,4 % виборців.

Та позаяк на останньому референдумі для виходу зі складу Канади не вистачило лише трохи більше за піввідсотка, 1997 року федеральний парламент постановив, а Верховний суд затвердив, що одностороннє проголошення незалежності є неконституційним. Утім, не підписавши 1982-го Конституційного акта, Квебек формально опинився поза Основним Законом Канади. Хоча був 1867 року спільно з англомовними провінціями засновником Канадської Конфедерації. Але відтоді він повсякчас вимагає особливого статусу.

І хоч 1968-го федеральний парламент зрівняв французьку мову в правах з англійською, провінційний 1974 року проголосив першу з них єдиною державною мовою у Квебеку. А 1977-го затвердив «Хартію французької мови», сприйняту англомовними громадянами як дискримінаційну. І все ж 2006 року палата громад провінційного парламенту визнала квебекців «народом у лоні об’єднаної Канади». Тож, попри те, що, за даними опитувань, за незалежність — лише 28 % населення, перемога сепаратистів на виборах дає підстави для висновку, що економічні кризи спонукають до відокремлення щоразу більше квебекців.

Щоправда, після того, як через загрозу розпаду Канади почався відплив капіталу з франкомовного Монреаля в англомовний Торонто, сепаратизм у Квебеку згасає. Остерігаються в ньому й інших «побічних ефектів» незалежності. Приміром, святкування успіху сепаратистів у концерт-голі Монреаля так обурило одного англомовного канадця, що той перервав виступ Полін Маруа, лідерки Квебекської партії, підпаливши будівлю й зчинивши стрілянину. У підсумку було поранено двох чоловіків, один із яких помер. А коли вбивцю заарештовували, той кілька разів вигукнув: «Англійці прокидаються!».

Навіть на Альбіоні

На початку цього року й у Шотландії вирішила провести 2014-го референдум щодо незалежності тамтешня Національна партія, яка торік здобула більшість у парламенті цієї складової частини Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Навіть незважаючи на те, що майже всі в ній спілкуються англійською, а от мовою предків — гельською — лише 1,3 %. Але сепаратистів тут побільшало після того, як в 1960-х рр. у Північному морі поблизу берегів Шотландії почали видобувати нафту, ділитися якою з рештою королівства погоджуються не всі шотландці. Тим більше — під час криз.

І якщо 1979 року шот ландцями назвали себе 56 % опитаних, а британцями — 38 %, то 2003-го перших було вже 73 %, а других — усього 20 %. Тож 1997 року на референдумі щодо відновлення парламенту, скасованого тут 1707-го, за це проголосували 60 % виборців.

А 1998-го шотландські сепаратисти домоглися визнання британським пар ламентом — місцевого, чию компетенцію було обмежено тільки у сферах оборони, зовнішньої й імміґраційної політики, національної безпеки та фіскальної й монетарної політики. Щоправда, прийняті ним закони набувають чинності лише після схвалення британською королевою. Але навіть попри це автономія Шотландії — найширша в Об’єднаному Королівстві. А його уряд виділяє на душу населення Шотландії на 22 % більше коштів, аніж в Англії.

Тож не дивно, що, за даними недавно проведеного опитування, незалежність Шотландії підтримують лише 38 % населення, а «проти» висловилися 57 %. Грем Стек, журналіст із Ґлазґо, пояснює: «Багато шотландців убачають причини справжньої кризи (держборг і бюджетні скорочення) в «англійському» фінансовому капіталізмі й мілітаризмі (нарощування військових витрат під час війни в Іраку), і вони вважають за краще стати «скандинавською» (тобто нейтральною. — Авт.) державою в Європейському Союзі. З іншого боку, сумна доля Ірландії, а також криза єврозони ускладнюють подібні розрахунки».

Тож парламент передбачив, що для прийняття рішення на референдумі з цього приводу досить 40 % голосів виборців. Та позаяк на запитання: «Хочете більшої влади для шотландського парламенту?» відповідають «так» 68 % респондентів, а «ні» — лише 17 %, то формулювання запланованого на 2014 рік референдуму можуть «пом’якшити», замінивши унезалежнення на збільшення самостійності Шотландії.

Але в Каталонії та Квебеку довели: апетити автономних парламентів зростають після кожної поступки їм. Особливо — у часи скрути, коли зазвичай кожен «тягне ковдру на себе».

А починали з мови!

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...