Новини для українців всього свту

Thursday, Dec. 3, 2020

Офіційна Варшава — союзник Києва, однак пересічні поляки сприймають українців як ворогів

Автор:

|

Листопад 17, 2016

|

Рубрика:

Офіційна Варшава — союзник Києва, однак пересічні поляки сприймають українців як ворогів

Польща за вільну Україну

Стосунки українців та поляків завжди були досить напружені, як, зрештою, це буває між будь-якими сусідами (німці не надто люблять французів, чехи, незважаючи на «оксамитову» революцію, косо дивляться в бік словаків, а серби й хорвати взагалі винищували один одного в 1990-х під час громадянської війни в колишній Югославії). Однак потрібно визнати, що останні кілька десятків років Варшава завжди була послідовним і вірним союзником Києва.
Польський аналітичний центр CBOS, що проводить щорічні опитування думки поляків про українців, свідчить: вона неухильно змінювалася на краще і кількість прихильників зросла з 12 % 1993 року до 34 % 2008-го. Однак восени 2016 року динаміка вперше стала зворотною: кількість симпатиків України (27 %) поступилася кількості недружньо налаштованих громадян Польщі (34 %), пише на «Європейській правді» експерт Інституту світової політики Катерина Зарембо.

«Як рівні і близькі собі народи»
У вересні 1989-го, невдовзі після приходу до влади у Польщі демократичних сил, очолених «Солідарністю», група польських парламентарів прибула до Києва на установчий з’їзд Народного Руху України. 27 липня 1990 року Сенат Польщі так відреагував на проголошення Україною Декларації про державний суверенітет: «Поляки, які свободу і незалежність Вітчизни вважають своїми основними цінностями, цілком розуміють той переломний момент в історії України, – сусіда, з яким бажають жити як рівні та близькі собі народи, а також розвивати співпрацю в усьому».
13 жовтня 1990-го в Києві міністр закордонних справ Республіки Польща (РП) Кшиштоф Скубішевський і міністр закордонних справ тоді ще УРСР Анатолій Зленко підписали Декларацію про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин. У статті 3-й цієї Декларації записано: «Українська Радянська Соціалістична Республіка та РП не мають одна до одної жодних територіальних претензій і не будуть висувати таких претензій у майбутньому. Існуючий між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Республікою Польщею державний кордон сторони розглядають як непорушний тепер і в майбутньому і вважають це важливим елементом миру та стабільності в Європі».
2 грудня 1991 року РП першою визнала державну незалежність України.
Потрібно зазначити, що причина таких дружніх кроків лежить у стратегічному підході Польщі до формування своєї зовнішньої політики загалом. Ідейним «батьком» польської зовнішньополітичної доктрини після 1989 року стали Юліуш Мерошевський та Єжи Ґедройц, польські інтелектуали, які проголосили тезу, що Польща мусить відректися від будь-яких претензій на колишні польські землі й усіма силами підтримувати ідею незалежності України, Білорусі, Литви. Саме завдяки ним на початку 1990-х наріжним каменем зовнішньої політики Польщі стала політика європеїзації, а не так звана «політика пам’яті», тобто, мрії про повернення всіх колишніх польських «кресів».
Дружнє ставлення Варшави до Києва особливо наочно проявилося після бурхливих подій 2014 року: перемоги Революції гідності, анексії Криму та початку російської аґресії на Донбасі. Недарма європейський аналітичний центр European Council on Foreign Relations упевнено включив Польщу до групи «лідерів» серед держав-членів Європейського Союзу стосовно підтримки України, після Німеччини та Великої Британії.

Історичні пастки
Перша тріщина в стосунках здавалося б відданих союзників з’явилася 9 квітня 2015 року. Того дня Верховна Рада України прийняла закон «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», який надає такий статус Організації українських націоналістів та Українській Повстанській Армії. Поляки сприйняли це, м’яко кажучи, вороже. Ще гірше було те, що ухвалення цього закону відбулося одразу після виступу у Верховній Раді тодішнього президента Польщі Броніслава Коморовського, що було сприйняте поляками як відверте приниження.
Відповіддю стала резолюція польського Сенату та Сейму (7 і 22 липня 2016 року відповідно) «Про встановлення 11 липня Днем пам’яті громадян Другої Речі Посполитої, жертв ґеноциду, вчиненого ОУН-УПА». Варто наголосити, що відповідь була майже аналогічною: польський Сенат проголосував наступного дня після того, як під час саміту НАТО у Варшаві Президент України Петро Порошенко особисто вшанував пам’ять жертв Волинської трагедії, ставши на коліна перед меморіалом на їхню пам’ять.

Бомба сповільненої дії
В Україні негайно залунала антипольська риторика. Хоча насправді в проголосованому Сенатом Польщі законі наголошується, що під час Другої світової війни на так званих кресах, тобто окраїнних територіях тодішньої Польщі, змагалися два тоталітаризми — німецький і радянський, які сприяли розбурхуванню ненависті між українцями та поляками на національному та релігійному ґрунті. Водночас, написано в документі, нагадуючи про злочини українських націоналістів, не можна замовчувати польських акцій відплати, в яких також гинуло цивільне населення.
Незважаючи на всі ці дипломатичні реверанси РП де-факто визнала Українську Повстанську Армію винною в ґеноциді — злочині проти людяності, який, за міжнародним правом, не має терміну давності. Водночас в Україні УПА є символом боротьби за незалежність проти тоталітарного радянського режиму.
Доки політики по обидва боки кордону якось намагаються притишити зливу взаємних звинувачень, звичайні українці та поляки починають дедалі більше ненавидіти одні одних. Поляки обурюються українськими заробітчанами, які нібито відбирають у них робочі місця та готові працювати за копійки, що дає можливість працедавцям зменшувати зарплати самим полякам. Українці нервово сприймають заяви «кресов’яків», які погрожують відібрати через міжнародні суди колишню власність в Галичині та на Волині.

Спалений прапор і «бандерівські» музиканти
Тож не дивно, що конфліктів між поляками й українцями останнім часом виникає дедалі більше. Так, під час Маршу незалежності у Варшаві 11 листопада члени організації «Національна вільна Польща» демонстративно спалили прапор України, вигукуючи при цьому націоналістичні гасла, повідомляє Gazeta.pl. Того ж дня в місті Ченстохова сталася масова бійка між місцевими жителями та громадянами України, в якій брали участь кілька десятків людей.
Як уже писав «Міст», у липні поляки заборонили в Перемишлі концерти відомого українського гурту Ot Vinta в рамках фестивалю «Ніч на Івана Купала», який місцева українська громада проводить упродовж десяти років поспіль. Концерт було скасовано через наполягання місцевої організації вболівальників футбольного клубу «Полонія», представники якої звинуватили українських музикантів у «просуванні бандерівської ідеології». Все це відбувається на тлі систематичних актів вандалізму на українських цвинтарях.

Ігор Берчак

P. S. Розпалювання взаємної ненависті між українцями та поляками на тлі давньої Волинської трагедії вигідне лише одній людині — Путіну. Зрозуміло, що якихось доказів підкупу росіянами депутатів Сенату та Сейму РП немає. Однак давно відомо, що російські спецслужби ще з часів СРСР мають розгалужену агентурну мережу в Польщі та механізми її впливу можуть бути дуже розмаїті.

До слова
Під час Маршу незалежності у Польщі спалили український прапор. Замасковані вболівальники одного з варшавських футбольних клубів допили пиво, кинули прапор України на землю, почали його топтати, а потім спалили на моїх очах. Потім справжні націоналісти спіймали хуліганів і добряче відгамселили їх. Офіційна Варшава вибачилася за спалений український прапор та ініціювала розслідування цього інциденту.

Пряма мова
Лукаш Адамський, віце-директор Центру польсько-російського діалогу та згоди:
— Закон про статус УПА, який був прийнятий навесні 2015 року, став поворотним моментом у відносинах України та Польщі. Якщо мова йде про двосторонні проблеми, то найбільшою є різне сприйняття історії. Поляків та українців, я б сказав, роз’єднує не так сама історія, тому що з тієї ж Волинської трагедії минуло 73 роки, і живих свідків майже немає, а є саме сприйняття. Українські еліти довгий час ігнорували цю проблему і не помітили, як у Польщі втратили терпець. Власне визнання УПА і культ тих організацій, які в Польщі дуже негативно сприймаються, стало поштовхом, який скерував польські еліти в сторону відмови від юридичних евфемізмів.

Валерій Степаненко, «Історична правда»:
— Відомо, що в Галичині та Волині діяло близько 400 банд НКВС, які видавали себе за українських партизанів. Саме ці бандити могли не лише вбивати безневинних мирних людей — як українців, так і поляків — а й чинити жахливу наругу над жертвами. Це робилося навмисне для того, щоб, із одного боку, налаштувати місцеве українське населення проти національного визвольного руху, а, з іншого, вбити клин у стосунки між українським та польським народами. Значною мірою цей рух був спричинений і недалекоглядною національною політикою Другої Речі Посполитої на західноукраїнських землях, особливо на Волині, яка, на відміну від Галичини, раніше входила до складу московської імперії і не мала усталених європейських традицій демократії та поваги до людського життя. Фактично ж, вчиняли злочини проти людяності як українці, так і поляки. Різниця лише в кількості жертв. Саме це є головним каменем спотикання.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply