Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 20, 2018

Німеччина та бізнесмени РФ домовилися про створення спільного нафтогазового гіганта

Автор:

|

Жовтень 03, 2018

|

Рубрика:

Німеччина та бізнесмени РФ домовилися про створення спільного нафтогазового гіганта

Михайло Фрідман

Німецький концерн BASF і компанія LetterOne, що належить групі російських бізнесменів, пов’язаних із «Альфа-Груп», на чолі з Михайлом Фрідманом (до речі, уродженцем Львова), домовилися об’єднати свої нафтогазові активи. Угода передбачає створення спільного підприємства, в яке увійдуть їхні дочірні компанії Wintershall і DEA. Для Федеративної Республіки Німеччина (ФРН) це можна вважати знаковою подією. У Великій Британії є British Petroleum, у Франції — Total, в Італії — Eni, в Нідерландів (спільно з Англією) — Shell. У ФРН великої нафтогазової компанії, здатної хоча б претендувати на місце в глобальній галузевій «вищій лізі», досі не було. Однак, участь у проекті олігархів з Російської Федерації (РФ) спричинила хвилю публікацій про подальше посилення російського впливу на німецьку енергетику в період загострення протистояння між Заходом і Кремлем. З іншого боку, деякі експерти стверджують, що насправді не все так однозначно.

Особові справи
Потрібно зазначити, що несподіванкою ця угода не стала: перемовини тривали ще з кінця минулого року. Очікується, що операція завершиться в першій половині 2019-го. Нова компанія отримає назву Wintershall DEA. Концерну BASF у ній буде належати частка в 67 %, а зареєстрованій у Люксембурзі LetterOne — 33 %.
Якщо підсумувати обсяги видобутку Wintershall і DEA 2017 року, то вийде, що компанії добували в сукупності 575 тис. барелів нафтового еквівалента на день. Пов’язана з «Альфа-Груп» DEA зі штаб-квартирою в Гамбурзі спеціалізується на розвідці та видобутку нафти і природного газу, має частки в родовищах у ФРН, Норвегії, Данії, Єгипті, Алжирі та Мексиці. Штат компанії становить 1150 осіб.
Wintershall — дочірня компанія BASF — бере участь у видобутку нафти та газу в Європі, РФ, Південній Америці, Північній Африці та на Близькому Сході. У РФ Wintershall належать 35 % у Південноросійському газовому родовищі на Ямалі та 25 % у блоках № 4 і 5 Уренгойського газоконденсатного родовища в Західному Сибіру (третього в світі за розвіданими запасами природного газу, які перевищують 10 трлн куб. м). Також німецька компанія на паритетних засадах із «Газпромом» володіє компанією «Ачімгаз» і є партнером російської газової монополії в проектах «Північний потік» і «Північний потік-2». Штат компанії, штаб-квартира якої розташована в Касселі, становить близько 2 тис. працівників.

Мовою чисел
Якраз із огляду на запеклі дебати навколо доцільності спорудження «Північного потоку-2», який Захід вважає спробою Кремля отримати ще один інструмент політичного тиску на ФРН зокрема й Європейський Союз (ЄС) загалом, новина про об’єднання німецьких і російських нафтогазових активів у одну потужну компанію викликало чимало тривожних коментарів. Однак Андрій Гурков, економічний оглядач «Німецької хвилі» пропонує інший, не політичний підхід: дві зареєстровані в ЄС приватні компанії без будь-якої державної участі уклали комерційну угоду з метою отримання максимального прибутку. «Не будемо плутати приватну LetterOne із державним «Газпромом», а об’єднання Wintershall і Dea — з будівництвом «Північного потоку-2». Цей газогін під керівництвом і за наполегливої підтримки Кремля прокладають якраз із яскраво вираженою політичною метою: за всяку ціну припинити або хоча б максимально скоротити транзит газу через непокірну Україну. Водночас Михайло Фрідман і його партнери, купивши Dea 2015 року в умовах наростаючого між РФ і Заходом конфлікту через анексію Криму та підтримку Москвою збройного сепаратизму на сході України, в спробах використовувати придбану фірму в політичних цілях помічені не були», — пише експерт.
Свою думку він підтверджує розрахунками. Згідно з угодою, LetterOne, який контролює Михайло Фрідман, у спільному підприємстві належатиме частка в 33 %, натомість BASF в особі Wintershall отримає 67 %. Через три роки після злиття планується включити в активи нової об’єднаної компанії весь газотранспортний бізнес Wintershall, а це — участь у спільних із «Газпромом» трубогонах «Північний потік» і «Північний потік-2» і в їхніх відводах OPAL, NEL та EUGAL. Пояснення, чому це відтерміновується на три роки, — очевидне: бажання вберегти ще не народжену спільну компанію від можливих санкцій США проти учасників «Північного потоку-2». Після цього частка німецького хімічного гіганта виросте до 72,7 %. А потім намічено вивести Wintershall DEA на біржу, в ході чого частка Михайла Фрідмана та його російських партнерів, швидше за все, ще зменшиться. «В силу всього цього німецькій нафтогазовій компанії Wintershall Dea домінування російських олігархів точно не загрожує. На лобіювання Михайлом Фрідманом інтересів Кремля все це зовсім не схоже. Швидше схоже на спільне прагнення німецького концерну та прагматичного російського бізнесмена, котрий працює на глобальному ринку, убезпечити себе від потенційно токсичних активів із метою отримання максимального прибутку», — підсумовує п. Гурков.

Україна нічого не робить
Поза тим пристрасті за «Північним потоком-2» не вщухають. Берлін не має наміру поступатися тиску Вашинґтону, який закликає відмовитися від будівництва газогону, а натомість закуповувати американський скраплений газ. Про це повідомляє часопис Suddeutsche Zeitung, що цитує Дітера Кемпфа, главу Федерального об’єднання німецької промисловості. Останній розкритикував «втручання третіх країн в енергопостачання ФРН. На його думку, низька ціна пропонованого США скрапленого газу «нічого не означає, оскільки його ще необхідно доставити через Атлантику».
На жаль, Україна також не докладає необхідних у цій ситуації зусиль, стверджують опитані «Радіо Свобода» експерти. «Я казав, що можна і треба критикувати «Північний потік-2», протидіяти, «вставляти палки у колеса», але цього замало. Європейським споживачам необхідно запропонувати щось своє. Україна мала напрацювати і подати свої пропозиції щодо транзиту після 1 січня 2020 року, причому такі, які будуть цікаві Європі. Цього немає й досі. Якщо об’єктивно, зараз діє ціна транзиту — ставка, яку регулятор подав ще 2016 року на основі вимог «Нафтогазу». Ця ставка на транзит газу набагато вища, ніж середні європейські показники і плюс-мінус удвічі вища, ніж на «Північному потоці-1». Тому аргументація, що український транзит є найвигіднішим економічно, не відповідає офіційному показнику. Це також дуже важлива деталь, що ускладнює будь яку аргументацію в Європі на користь України», — розповів Карел Хірман, член групи стратегічних радників із підтримки реформ в Україні.
Своєю чергою, Микола Бєлєсков, заступник директора Інституту світової політики, заявив наступне: «Україні треба готуватися до того, що «Північний потік-2» буде збудований і почне функціонувати. Росіяни готові прокачувати, наскільки їм можна вірити, через українську газотранспортну систему лише 10-15 млрд куб. м. газу. Це абсолютно неприйнятно. Тут питання до нас: що ми зробили, щоб європейським енергетичним компаніям було вигідно не спонсорувати черговий потік, який з’єднував би Західну Європу з РФ, а перекачувати газ через українську територію? Україна своєю бездіяльністю сприяла тому, що ми зараз — у дуже складній ситуації».

Ігор Берчак

До теми
На тлі зростання цін на нафту вперше з 2014 року заговорили про повернення до позначки в 100 USD за барель. Побоювання небезпідставні, якщо врахувати, що ціна нафти марки Brent лише впродовж вересня ц. р. підскочила з позначки 78 USD за барель до майже 85 USD. Аґенція Bloomberg підготувала прогноз на тему, які наслідки для світової економіки матиме нафта за 100 USD за барель. Висновок однозначний: такий розвиток ситуації принесе глобальному зростанню більше шкоди, ніж користі. Проте, порівняно з 2011 роком, упродовж якого відбувся різкий стрибок цін (2010-го середня ціна в світі становила 78 USD за барель, 2011-го — 110 USD), наслідки не будуть настільки катастрофічними. «Сланцева революція та нижча енергоємність означають, що удар виявиться слабшим, ніж раніше, — йдеться в нещодавній доповіді економістів на чолі з Джеймі Мюрреєм. — Аби глобальне зростання «послизнулося» на нафтовій плямі, ціна за барель має бути набагато вищою». До числа країн, які від зростання цін на нафту постраждають найбільше, експерти Bloomberg відносять Індію, Китай, Тайвань, Чилі, Туреччину, Єгипет та Україну. Водночас для США завдяки сланцевому буму ризики зростання цін на нафту значно менші. Якщо раніше діяло правило, що стійке зростання світових цін на нафту на 10 USD «з’їдало» приблизно 0,3 % валового внутрішнього продукту (ВВП) на наступний рік, то теперішні підрахунки, в т. ч. прогноз від Марка Занді, головного економіста міжнародної рейтинґової аґенції Moody’s, пророкують падіння всього лише на 0,1 % ВВП. «Однак якщо зниження американської залежності від імпорту нафти і позначається позитивно на промисловості, то сім’ї з низькими доходами від зростання цін лише постраждають. На бензин у них йде до 8 % доходів до вирахування податків. Для порівняння: у п’ятої частини населення з найвищими доходами ці витрати становлять близько 1 %», — підсумовує Bloomberg.

About Author

Meest-Online

Loading...