Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 22, 2019

Європа бойкотує не Україну, а її владу. А та вдає, що завдяки чемпіонату континенту з футболу нібито здолала ізоляцію

Автор:

|

Червень 14, 2012

|

Рубрика:

Європа бойкотує  не Україну, а її владу. А та вдає, що завдяки чемпіонату континенту  з футболу нібито здолала ізоляцію

Українське керівництво поспішає запевнити своїх громадян, що далеко не всі європейці оголосили бойкот матчів Євро-2012 в Україні.

Їдуть! Але не до президента…

Вітчизняні високопосадовці намагаються переконати всю країну, що їх не бойкотують. Але при цьому вони вплутують у політику й футбольних уболівальників. Наприклад, 13 червня Державна прикордонна служба заявила: оскільки кількість фанів, які їдуть в Україну на чемпіонат із футболу, постійно збільшується, то «вже сьогодні можемо говорити про те, що бойкот Євро-2012, про який дуже багато писали наші зарубіжні колеґи, не відбувається». Однак ті повідомляли дещо зовсім інше: що від відвідування Євро-2012 утримаються політики. І аж ніяк не обдурили.

Анґела Меркель (на фото), канцлер Федеративної Республіки Німеччина (ФРН), яка зазвичай не пропускає матчів національної збірної своєї країни, гру команди у Львові таки проіґнорувала. А її речник Стефан Сейберт повідомив, що його шеф не приїде в Україну й на інші матчі збірної Німеччини.

А капітан німецької команди Філіп Лам і її недавній лідер Олівер Бірхофф, який нині працює в ній менеджером, критикують європейську футбольну федерацію за те, що вона, на їхню думку, не досить активно намагалася впливати на політичну ситуацію в Україні. Утім, на трибунах українських стадіонів не було помічено й високопосадовців з інших країн — членів Європейського Союзу (ЄС).

Виняток — прибуття 9 червня до Харкова Едіт Схіпперс, міністра охорони здоров’я, добробуту та спорту Нідерландів — тільки підкреслив правило, яким зараз керуються європолітики. Відсутність там урядовців Великої Британії лондонська газета The Guardian пояснила як «протест проти несправедливого ставлення влади Януковича до Тимо­шенко». Відтак видання констатує: «Судячи з усього, на Давнінґ-стріт увірвався терпець щодо стосунків із Януковичем, якого звинувачують у дедалі більших проявах авторитарних тенденцій». А німецька Die Welt дійшла висновку, що так відбувається передусім через справу п. Тимошенко: «Для багатьох зовнішніх спостерігачів Україна вже зараз — невдаха чемпіонату».

Попри це прем’єр-міністр Азаров уперто обіцяє: «Після проведення таких масштабних заходів, як Євро-2012, Україна вже буде іншою. І для себе, і для зовнішнього світу». Та й президент Янукович твердив у інтерв’ю британському виданню The Wall Street Journal і інформаційній аґенції Bloomberg: «Під час чемпіонату ми відкриємо Україну для всього світу».

Однак німецьке видання Die Tageszeitung констатує цілком протилежне: «Прямим наслідком європейської протестної хвилі проти політичних репресій режиму Віктора Януковича стало те, що політики зараз поводяться стримано й не відвіду­ють матчів в Україні. Сам же спірний президент Янукович налаштований позитивно та все ще сподівається на фотографію з політичною знаменитістю. Але він змушений відмовитися від PR-картинок».

Надія на «яскраве світло»

У британському ж виданні Independent забриніли ностальгічно-оптимстичні нотки: «Єврочемпіонат уже привернув небувалу увагу до справ України, і це триватиме, коли тисячі вболівальників з’їдуться в Україну найближчими днями. Є надія, що яскраве світло міжнародної уваги може допомогти пробудити Помаранчеву революцію знову до маршу».

Тим часом обіцянку Віктора Януковича, що «під час чемпіонату ми відкриємо Україну всьому світу», першими почали втілювати ті його співгромадяни, які працюють і навчаються в… Польщі. Бо в день відкриття чемпіонату у Варшаві вони організували там акцію протесту під гаслом «Євро в Україні — бенкет під час чуми». Декілька десятків мітинґувальників роздавали в центрі польської столиці тисячі листівок зі закликом до європейців бойкотувати режим Януковича, підтримавши натомість громадянське суспільство в Україні. І ці звернення не були проіґноровані: до протестної акції українців охоче приєднувалися поляки, а водії варшавських міських автобусів приязно їм сиґналили.

Один із таких активістів — Адам Бартосевич, викладач католицького університету,— розповів, чому вирішив підтримати українських мітинґувальників: «Це такий шанс, як кілька років тому, під час Помаранчевої революції, — показати, що між нами є більше того, що об’єднує, аніж роз’єднує. Нас єднає прагнення, щоб Україна була демократичною державою, щоби її громадяни могли вільно розвиватися і їх не обмежували такі люди, як Янукович».

Протести не вщухли

Французька газета Le Figaro інформувала, своєю чергою, із головної вулиці Києва: «Хрещатик охоплений футболом і політикою. Приблизно 20 прихильників Юлії Тимо­шенко розташовуються у військових наметах. «Кінець політичним репресіям. Свободу Юлії Тимошенко й Україні», — промовляють їхні плакати. Опозиціонери повною мірою використовують Євро-2012, аби привернути увагу Європи й виступити проти політичної помсти, жертвою якої, як вони вважають, стала їхня лідерка».

А 11 червня про п. Тимошенко нагадали й енерґійнішою акцією протесту: біля Національного спортивного комплексу «Олімпійський» у Києві трапилася чергова бійка між приблизно 30 бійцями спецпідрозділу міліції «Беркут» та двома десятками представників опозиції. Найвідомішим серед них був Юрій Одарченко, депутат парламентської фракції «Блок Юлії Тимошенко — «Батьківщина».

Щойно опозиціонери підійшли до стадіону, на якому в столиці України проходять матчі Євро-2012, як «Беркут» оточив їх кільцем. І хоч п. Одарченко, за його словами, показав міліціонерам письмовий дозвіл на проведення акції, якийсь невідомий чоловік (імовірно, провокатор) вирвав у людей, котрі проводили цю акцію, плакат і прорвався через оточення беркутівців.

Коли ж його наздогнав представник із табору опозиції, між ними відбулася сутичка, за якою спостерігали футбольні вболівальники, одягнені у форми національних збірних України, Польщі та Швеції. При цьому протестувальники скандували: «Юля нам не за­шкодить, Україна переможе!»

ЄС прислав послів

Того ж 11 червня в Україну прибули, аби ще раз серйозно поговорити з Миколою Азаровим про долю ув’язненої на сім років Юлії Тимошенко, новопризначені спостерігачі за судовими процесами над нею — Александр Кваснєвський, колишній глава Польщі, і Пет Кокс, екс-президент Європарламенту (ЄП). Результатом діяльності Кокса та Кваснєвського мають стати висновки та рекомендації від ЄП, хоч остаточні рішення в цій справі будуть за керівництвом України.

І все ж Валерій Чалий, політолог центру Разумкова, позитивно оцінює вибір такого формату співпраці з ЄП і саме цих кандидатур: «Дуже важко запідозрити польського політика Кваснєвського в тому, що він, по-перше, не знає реальної ситуації, яка є в Україні, і, по-друге, що він може займати якусь заангажовану позицію».

Пан Чалий нагадав також про ту важливу роль, яку п. Кваснєвський відіграв як ґарант певних домовленостей 2004 року й у налагодженні відносин між Україною та Польщею за часів його президентства. Політолог уважає, що «співпраця ЄП з Україною таки може посприяти з’ясуванню тих питань, без яких неможливе подальше просування європейського напрямку, реалізація європейських проектів, зокрема підписання Угоди про асоціацію».

А Армін Махмер, речник президента Європарламенту, ще й додав: «Якщо п. Кваснєвський є експертом з українського питання, то п. Кокс дуже добре розуміється на європейських відносинах і праві. Удвох вони утворюють тандем, який розуміється на всіх аспектах справи».

Водночас, експерт Ярослав Цвек-Карпович із Польського інституту міжнародних відносин PISM запевняє, що «кандидатура Александра Кваснєвського викликає довіру в багатьох людей як в Україні й Польщі, так і загалом у ЄС»: «Кваснєвський достатньо відомий в Україні, у нього дуже гарні взаємини з колишнім українським президентом Леонідом Кучмою, він тримається дуже об’єктивно щодо інших українських політиків. Теплі стосунки з Україною завжди були важливою частиною його політичної діяльності. Колишній президент також достатньо популярний у Польщі, він не є дуже суперечливим як для опозиції, так і для партії влади».

Запропонують угоду

Відтак п. Цвек-Кар­пович прогнозує, що Александр Кваснєвський запропонує угоду між політичними силами в Україні, і частиною цієї угоди буде звільнення Юлії Тимошенко. На його думку, справа екс-прем’єра є лише складовою політичної гри в Україні: «Спостерігачі робитимуть найбільший акцент на зміни в законодавстві згідно з європейськими стандартами. На цих змінах наголошував і Броніслав Коморовський, чинний глава Польщі. Гадаю, що його позицію поділяють інші політики, які прагнуть допомогти Україні стати демократичною державою».

Як бачимо, прихильники євроінтеґрації України все-таки сподіваються, що єдину перешкоду на її шляху — ув’язнення лідерів опозиції — таки буде подолано.

Тим часом 12 червня тиск на українську владу продовжили, запросивши до себе на нараду доньку Юлії Тимошенко — Євгенію, міністр юстиції ФРН Сабіна Лейтгойсер-Шнаренберґер і її колеґи з федеральних земель. Бо обговорювати з нею будуть, звісно ж, долю ув’язненої української екс-прем’єрки. Євгенія Тимошенко вже повідомила журналістам, що в розмові з європолітиками акцент робитиме на вирішальній, як вона вважає, даті в питанні звільнення її матері — 26 червня. Позаяк цього дня Судова палата в карних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і карних справ може оголосити вердикт щодо касаційної скарги на вирок у «газовій справі».

 Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...