Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 21, 2019

До 63-ї річниці прийняття Конвенції про запобігання та покарання злочину Ґеноциду

Автор:

|

Грудень 15, 2011

|

Рубрика:

До 63-ї річниці прийняття Конвенції  про запобігання та покарання злочину Ґеноциду

В 1932—1933 рр. був голод у СРСР. 20 років потому Рафаель Лемкін, польсько-американсько-єврейський юрист, один з авторів Конвенції, запропонував такі зауваження до двадцятої річниці голоду в статті, яку він назвав «Радянський ґеноцид в Україні»: «Те, про що я хочу говорити, є, мабуть, класичним прикладом радянського ґеноциду… знищення української нації… Третій напрямок радянського плану був націлений на фермерів, велику масу незалежних селян, які є носіями традицій, фольклору й музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, використана проти цього прошарку, є, мабуть, найстрашніша з усіх — голод. Між 1932 і 1933 рр. померли від голоду 5 млн українців».

Аби краще зрозуміти масштабність цього ґеноциду, зауважте, що, згідно з радянським переписом 1926 року, у СРСР був 31 млн українців. Перепис 1937-го, як тільки недавно з’ясувалося, показує лише 26 млн. Таким чином, за 11 років — 5 млн скорочення. Інші групи населення в СРСР зросли на 17 % за той же період. Якби українцям дозволили рости, то їх 1937 року мало бути 36 млн. Розбіжність — 10 млн, яка включає ненароджених дітей постраждалих. 7—10 млн є достатньо виваженим числом. Росіян за цей час збільшилося на 23 %. Аби краще усвідомити гидоту цього радянського злочину, врахуйте, що до числа жертв включено близько 3 млн дітей.

Конвенція про ґеноцид відстежує знищення вірмен 1915 року, під час Другої світової війни, український Голодомор 1932—1933 рр. і Голокост у Другій світовій. Цікаво, що, із точки зору Конвенції, із-поміж цих трьох основних ґеноцидів тільки український стався в мирний час.

Це — правда, що ґеноцидів було більше: у Камбоджі, Зімбабве, Боснії та Герцеговині, Руанді, Дарфурі, навіть проти курдів у Іраку. Ефективність Конвенції, може бути поставлена під сумнів, насамперед — у галузі покарання. Адже Міжнародний кримінальний суд був створений щойно через 50 років і, можливо, залишається не надто ефективним дотепер. Тим не менше, значення Конвенції — у тому, що кодифіковано слово «ґеноцид», розширено під визначення ґеноциду в «мирний час», так само як і у воєнний час, і розглянуто запобігання, як і покарання, хоч і позбавлене серйозного механізму правозастосування. Конвенція набула статусу значного морального стандарту, так що лише найзухваліші можуть діяти всупереч її умовам.

Саме завдяки цьому стандарту Конвенція, як і раніше, актуальна. Ми живемо в набагато прозорішому світі. Зараз кібер­простір є величезним форумом для вибору форми організації та поширення революцій. Точно так само кіберпростір є захисним механізмом зі стримування або запобігання ґеноциду великого маштабу. Але тільки тому, що світ визнає ґеноцид за найтяжчий мислимий злочин, як убивство за багатьма пунктами з чітко визначеним злим наміром. Знач­ною мірою відповідальна за це Конвенція.

Під час тривалої дискусії навколо розробки та прийняття Конвенції в 1940-х рр. принаймні одна з форм геноциду — культурна — була розглянута й потім відхилена. Можливо, зараз була би гарна нагода почати процес перегляду.

Розглянемо справу української етнічної спільноти в Російській Федерації (РФ). Порушення РФ у своїх кордонах прав людини та прав меншин — сумне й відоме. Верховний комісар ООН із прав людини під час недавнього візиту в Росію повідомила, що «РФ зараз має найбільшу кількість справ, що перебувають на розгляді в Європейського суду з прав людини». Це було частково віднесено на рахунок ендемічних проблем, що існують у правовій системі РФ. Проте це почуття передає рівень осуду фактично без наслідків. Закон РФ про релігію визнає лише релігії, які діяли під час правління Йосипа Сталіна, видатною силою котрого є російське православ’я. Українське православ’я чи український католицизм офіційно оголошено поза законом, хоча і дозволено їм функціонувати без юридичної реєстрації або власності. Меншини функціонують, але не отримують жодної державної допомоги. У РФ немає міністерства в справах меншин. Зовсім недавно Росія здійснила серйозні кроки щодо української меншини, яка є найбільшою у РФ, щоб обмежити її подальшу діяльність. Справи про закриття двох великих українських громадських організацій тепер є в судах у РФ і в Страсбурзі. Міністр закордонних справ РФ Лавров визнав політичний характер процесу ліквідації. Це і є культурний ґеноцид, хоч не у визначенні Конвенції, але, тим не менш, такий, якому потрібно запобігти.

Конвенція про Ґеноцид і її «молодший брат» — Декларація прав людини, тим не менш, залишаються стандартами, якими мають керуватися міжнародне співтовариство та міжнародні організації. Визнаючи це велике досягнення, співтовариство націй ООН повинно рухатися вперед, щоби розширити цей моральний стандарт у постійно мінливому та прозорому світі.

P. S. Ці зауваження були зроблені на конференції Департаменту ООН із питань громадської інформації, на брифінґу неурядових організацій у Нью-Йорку 8 грудня 2011 року.

 Аскольд Лозинський

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...