Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 30, 2020

У реґіоні Чорного моря з’явиться атомна електростанція

Автор:

|

Червень 27, 2013

|

Рубрика:

У реґіоні Чорного моря з’явиться атомна електростанція

Шінзо Ейб, прем’єр-міністр Японії, під час робочого візиту до Туреччини повідомив, що турецький уряд обрав японсько-французький консорціум для будівництва атомної електростанції на Чорноморському узбережжі. Поки що деталі угоди перебувають на стадії обговорення. Однак згадане рішення Анкари вже призвело до різкого послаблення шансів Москви на участь у ядерних проектах Туреччини. Японсько-французький атомний прорив у реґіон Чорного моря відкриває й для України потенційні можливості зменшити атомну залежність від Росії.

Аналіз ситуації
Очікується, що атомна електростанція, продуктивність якої становитиме від 4,5 до 5 тис. мегават, буде розташована на Синопському півострові на півночі Чорноморського узбережжя Туреччини. Таким чином, на відстані приблизно 600-700 км від кордону з Україною з’явиться новий ядерний об’єкт.
Японські корпорації з важкої промисловості Mitsubishi й Itochu разом із французькою фірмою GDF Suez входять до міжнародного консорціуму, який виштовхує китайський холдинг з атомної енергетики «Гуандонг» із фінального раунду торгів за право будувати в Туреччині нову атомну електростанцію.
Японсько-французький консорціум має намір розпочати будівництво чотирьох реакторів потужністю 1,1 тис. мегаватів. Поки що жодних пропозицій стосовно розподілу часток фінансування проекту, вартість якого – приблизно 22 млрд USD, оголошено не було.
Однак увагу аналітиків привертає участь представника Японського банку міжнародного співробітництва у складі японської делегації, що здійснила травневий візит до Туреччини. Це означає, що японська сторона розглядає можливість надання коштів на реалізацію турками цього масштабного проекту. Згідно з попередніми оцінками, будівництво атомної електростанції може розпочатися 2017-го й завершитися до 2023 року.
Шлях від ядерної угоди про співпрацю до експлуатаційної ядерної установки — довгий і важкий. Уряд Туреччини, компанії з розробки й обслуговування ядерного об’єкту, регулятивні органи, екологічні лобі-групи та банки повинні з’ясувати критично-важливі деталі. Цей процес триває в середньому від 10 до 15 років і є інтенсивним інвестиційним періодом, коли може змінитися багато речей. Доти, доки будівельні бригади не почнуть закладати фундамент нового ядерного об’єкту, перспективи реалізації угоди щодо будівництва атомної електростанції потрібно розглядати з обережністю.

Дії Японії
Після вибуху 2011 року на атомній електростанції «Фукусіма-1» попит на ядерну енергію у світі значно збільшився. Ця тенденція також не оминула Європейського континенту. Такі держави, як Угорщина та Словаччина, спокусившись на російські пропозиції, перебувають у активній фазі перемовин щодо будівництва атомних електростанцій. Це пояснюється прагненням цих держав зміцнити свою енергетичну незалежність. Водночас, Москва ставить собі за мету розробляти власні інструменти енергетичного впливу на Європу.
Однак аналітики бачать у сфері енергетики й інші процеси, які активно розвиваються в Європі. Усе більш конкурентоспроможний ринок природного газу підштовхує окремі держави до повної відмови від використання ядерної енергії. Наприклад, Німеччина, яка активно розвиває політичні й економічні відносини з Росією й фактично на 40 % залежить від цієї держави у своїх потребах природного газу, узяла на себе зобов’язання цілковито відмовитися від атомної енергетики до 2022-го. Однак німецьке рішення є, швидше, винятком, ніж стійкою політичною закономірністю.
Наприклад, французька промисловість шукає надійних держав-партнерів для ведення бізнесу поза географічними межами Європи. Так, компанія «Арева» будує два європейських герметичних реактори для заводу «Тайшань» у Китаї й наприкінці квітня 2013 року підписала угоду з КНР про створення об’єкту з обробки ядерного палива.
Багатомільярдна угода в Туреччині стала черговим подарунком для французів, оскільки допомогла поширити думку про те, що ядерна промисловість Франції поступово відновлюється. На політичному рівні ядерна співпраця між Францією й Туреччиною могла би послабити зростаючу напругу в стосунках між Парижем і Анкарою в контексті політичного відчуження Туреччини від Європейського Союзу.
Для Японії ядерна угода з Туреччиною також є дуже вагомою дипломатичною перемогою. Контракт із Туреччиною — перший від моменту трагедії 2011-го на японській атомній електростанції «Фукусіма-1». У роки, що передували катастрофі, Японія взялася до виконання угоди про співпрацю й експорт інфраструктури на ринки, що розвиваються. Так, було підписано договори з такими країнами, як Казахстан (2007), Індонезія (2007), В’єтнам (2008), Об’єднані Арабські Емірати (2009), Йорданія (2009), Італія (2009) й Монголія (2009). Також велися перемовини з багатьма іншими державами на Південному Сході й у Східній Азії, у близькосхідній та Центральній Європі. Але трагедія на «Фукусімі» повністю зупинила динаміку поширення японського ядерного впливу на світовий енергетичний ринок. Однак, незважаючи на такі несприятливі обставини, Японія навряд чи відмовиться від ядерної технології як від основного принципу своєї економічної стратегії. У грудні 2011 року законодавчий орган Японії ухвалив попередні ядерні угоди з В’єтнамом і Йорданією, що, на думку аналітиків, указує на її готовність просувати ядерну експансію на зовнішні ринки. Ліберальні демократи, які прийшли до влади в цій країні наприкінці 2012-го, надалі підтримують такий курс.

Турецький інтерес до ядерної енергетики
Туреччина зараз є сильним кандидатом на вступ до міжнародного клубу держав, які мають власний сектор ядерної енергетики. Вона є 17-ю за величиною економікою світу за обсягом валового внутрішнього продукту. І хоча, як очікується, темпи зростання її економіки будуть дещо уповільнені, з огляду на триваючу депресію європейського ринку, промисловий розвиток і надалі буде активним, що стимулюватиме попит на споживання електроенергії.
Очікується, що Анкара шукатиме шляхів до задоволення своїх енергетичних апетитів не лише в традиційних для неї джерелах енергопостачання, таких як нафта, газ і вугілля, а й в атомній енергетиці. Хоча Анкара часто висловлює своє прагнення диверсифікувати поставки енергоносіїв із Росії, аналітики запевняють, що в найближчому майбутньому це не є реалістичним варіантом для Туреччини. Навіть якщо два цих ядерних проекти буде завершено, вони задовольнять лише частину потреб турецької держави в електроенергії, причому за величезну вартість.
Крім того, ядерна угода з Росією не зменшила би залежності Туреччини від російських енергоносіїв. Росія реалізує ці угоди за схемою, як це зараз робиться в Центральній Європі: хоче підтримувати оперативний контроль за впровадженням енергетичних проектів після етапу будівництва об’єктів, поставляючи ядерне паливо й інженерів для управління заводом. Туреччина, імовірно, добре знає про політичні умови укладення з Росією подібних угод. Але навіть попри це вона пішла на співпрацю з російськими компаніями. Чому? Відповідь – доволі очевидна: Анкара обережно балансує у відносинах з Росією, усвідомлюючи, що має протилежні з нею інтереси на Близькому Сході, Кавказі та в Центральній Азії. А Москва поки що залишається вагомим гравцем у цих життєво важливих для Туреччини реґіонах.

Де місце України в цих політичних іграх?
На початку червня ц. р. президент України звернувся зі щорічним посланням до Верховної Ради, у якому запропонував зайнятися диверсифікацією реакторних технологій: поки що всі діючі в країні атомні реактори — російського виробництва.
Віктор Янукович фактично поставив завдання відмежуватися від монопольної залежності від Росії у сфері атомної енергетики. «Вивчити питання про диверсифікацію реакторних технологій способом побудови нових енергоблоків атомних електростанцій неросійського виробництва, щоб уникнути монопольної залежності від Російської Федерації в цій галузі», — зазначив президент.
Цікаво, що кількома днями раніше українські експерти припустили, що саме диверсифікації реакторних технологій стосується таємне рішення Ради національної безпеки й оборони України (РНБОУ), яке п. Янукович запровадив у дію своїм указом від 5 червня ц. р.
Текст рішення РНБОУ «Питання розвитку атомно-промислового комплексу й створення ядерно-паливного циклу в контексті гарантування енергетичної безпеки України» не був оприлюднений. У зв’язку із цим аналітики вважають, що прорив Японії та Франції в реґіон Чорного моря відкриває для України нові можливості для побудови нових атомних енергоблоків неросійського виробництва, що дасть Києву змогу уникнути монопольної залежності від Росії у сфері атомної енергетики. Отже, час уже Леоніду Кожарі, міністру закордонних справ України, вийти на перемовини з Анкарою й розпочати обговорення турецького політичного досвіду «атомного маневрування».
Група глобальної розвідки Geostrategy
http://geostrategy.ua/node/497

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply